Корекція стосунків батьків і дитини

Більшість батьків не задумуються над такими речами, як довіра до дітей, і часто розмова про це звучить для них як дійсне одкровен­ня. Більш того, у ставленні до власної дитини часто присутня частка деякого скептицизму; «він занадто вразливий», «вона в мене неса­мостійна». Зрозуміло, людині, яку гіперопікують, зручно, коли інші мають потребу в ньому, і тому таким клієнтам буває важко визнати, що вони дійсно «погано» оцінюють свою дитину в тому сенсі, що вони його недооцінюють, а якщо вони і праві у своїй оцінці, то в цьому винувата не стільки дитина, скільки батько, що таким його виховав. Усе це означає, що на клієнті лежить і визначена відпові­дальність, що зобов'язує його зайнятися перевихованням себе.

Схвильованому батькові буває дуже важливо зрозуміти, як у його стосунках із дитиною проявляється гіпсропіка, чому ті або інші «найдобріші» наміри виявляються гнітючими, а не допомагають від­сутність контролю, постійних нагадувань, указівок, заборон на са­мостійні дії. На цьому етапі бесіди консультантові приходиться не лише працювати з первісним запитом клієнта, але і вирішувати нові проблеми, зв'язані з необхідністю заміни старих способів поведінки на інші, більш гнучкі й адекватні стосункам батька з дорослою лю­диною — власною дитиною. Усе це не так просто зробити, оскільки контролюючий (батько), звичайно, свято вірить, що якби не його на­гадування й зауваження, то дитина б «заросла брудом», «усюди спіз­нювалася», «не зміг би учитися» і т; д. Тому мети й вимоги батька, часто цілком розумні й актуальні самі по собі, повинні бути також обговорені. Консультант при роботі з батьком повинен розуміти, що,« хоча контроль батька найчастіше не дуже сильно впливає на ¹ життя дитини поза батьківською родиною, усе-таки буває і так, що за роки спільного життя контроль стає для нього необхідним елеме­нтом життя. Потрібно підготувати батька до того, що зміна його по­ведінки навряд чи приведе до негайного й швидкого росту самостій­ності й свідомості дитини. Скоріше навпаки, людинка, яку довні ро­ки вчили бути самостійною, може відчути не полегшення у зв’язку з відсутністю контролю й нагадувань, а глибоку розгубленість стане більш залежною, пасивною. Але цей етап необхідно пережити, як­що батько хоче, щоб його дитина стала по-справжньому дорослою людиною. Допомога ж батька в набутті дитиною самостійності може виражатися не у вказівках і порадах, а у вираженні підтримки й схвалення на цьому важкому шляху.

Навіть якщо консультація відбулася дуже успішно, зовнішня зміна поведінки батька навряд чи відбудеться миттєво. Але якби зміна і відбулася, вона, насамперед, не було б помічена й оцінена дитиною — занадто велике значення у стосунках близьких людей грають звички й стереотипи, що не дозволяють дещо чуйно улов­лювати інше. Але ж основний запит батька при обговорюваному

варіанті звернення до консультанта складається саме в налагодженні стосунків із дитиною! Перспектива ж відкладання його рішення на далеке майбутнє, коли син (дочка) помітить і оцінить зміни що відбулися з клієнтом, навряд чи може послужити достатнім стимулом на цьому благому шляху. Підкріплення, хоча б у виді міні­мальних позитивних зрушень, повинне відбутися дещо швидко, і це можна постаратися організувати в ході бесіди. Що ж може по­служити початком стратегічних змін у стосунках дитини й батька, як можуть виглядати тут тактичні кроки? Приведемо кілька можли­вих тактик.

Акції довіри

Це захід особливий доречний тоді, коли у стосунках дитини й батька є деяка незгода (бар'єр), що служить приводом для числен­них сварок і конфліктів і при цьому дещо чітко й однозначно об­креслений. Наприклад, мати жадає від сина, щоб він не кидав ін­ститут, або забороняє дочки дружити з людьми, що їй подобають­ся, але батькам здаються ненадійними й підозрілими. Тоді акція довіри з боку батьків буде складатися в «публічному» знятті (капі­туляції) довгий час вимоги, що висувавлася, або заборони, напри­клад: «Я подумала і вирішила, що кидати або не кидати навчання — це, зрештою, твоя особиста справа, ти ж доросла людина, цілком можеш сам за себе вирішити. Більше ні слова тобі про це не ска­жу» або «Зрештою, це твої друзі, ти їх краще знаєш, зустрічайся з ними, коли хочеш». Якщо однією з проблем була заборона кудись їхати, приходити занадто пізно і т. п., то його зняття теж буде та­кою акцією довіри. Важливо, щоб це виглядало не як подачка з бо­ку батька або демонстрація за принципом «Роби, як знаєш!», а са­ме як прояв довіри, як свідчення іншого, більш зрілого й поважно­го ставлення до особистості дитини. Звичайно, акція довіри буде такою лише в тому випадку, якщо, заявивши про щось, батько ні­коли більше не відступиться від свого рішення, але це повинно бу­ти зрозуміло і самому клієнтові.

Розмова про власні почуття й переживання

Ця задача трохи більш складна хоча б тому, що, перш ніж батько почне виражати свої почуття дитині! вона повинна сама постаратися в них розібратися. Для цього консультантом повинна бути проведе­на спеціальна робота, спрямована на виявлення того, що ховається за батьківського гіперопікою. Тут не має сенсу вдаватися в «психо­аналіз» батьківських почуттів, і тому на питання: «А чому, ви ним (неї) так опікуєте, так керуєте ним (нею)?»,- задовольнитися пер­шою відповіддю, що для більшості клієнтів однозначна: «Я за ньо­го боюся», «Я тривожуся за неї». З погляду глибинної психології, безумовно, ця відповідь не повна. Тут можна було б говорити і про потреби батька, як усякої людини, контролювати й керувати інши­ми, і про реалізації проблем власної значимості, і про страх саміт­ності, і багато про що інше, що у випадку рефлексуючого клієнта і достатньої кількості часу для обговорення, цілком може бути пору­шено. і що очевидно гарантувало б набагато більший успіх наміче­ним змінам.

Але найчастіше, через різні обмеження у консультуванні, ці пи­тання не можуть бути опрацьовані. Тому, на наш погляд, краще орі­єнтувати батька на шлях поведінкових змін, пов'язаних із компенса­цією батьківської тривоги й потреби в контролі, чим починати гли­бинний аналіз без можливості його успішно закінчити. Такою важ­ливою поведінковою зміною є переорієнтація батька з постійного контролю на прояв власних почуттів і переживань, зв'язаних із ди­тиною, неадекватним вираженням яких, у якомусь сенсі, є гіперопі- ка. Така ціль, на перший погляд, здається зовсім простою. Це зна­чить, що клієнт повинен замість «Не смій і думати про те, щоб кину­ти інститут!» сказати «Я так боюся, що ти зламаєш усе життя, якщо кинеш учитися. Мені у свій час усіх радили закінчити дисертацію, а я саме заміж вийшла, часу зовсім не було, а в результаті я залишила­ся ні з чим, і страшно боюся, що в тебе теж так вийде».

Здавалося б, різниця невелика, але дивно, наскільки клієнтам буває важко просто завершити фразу «Я почуваю, що.,.». Вираження власних почуттів буває дуже ефективне для вирішення ситуації, адже часом саме тому, що власні почуття цими людьми рідко прого­ворюються перед ким-небудь або аналізуються, почуття й пережи­вання інших залишаються для них також незрозумілими або тлума­чаться дещо примітивно: «Він чинить так мені на зло», «Вона нічого не розуміє». Але як лише клієнт зуміє розкрити іншому — у даному випадку власній дорослій дитині — свої почуття, йому, можливо, відкриються і переживання дитини; і, розібравшись в них, батько, можливо, перестане відчувати потребу контролювати або тривожи­тися по будь-якій причині (усе, можливо, виявиться не таким страш­ним: дитина не занадто пасивна, друзі не такими розпущеними і г. д.).

У ході бесіди з клієнтом доречно не просто обговорити пробле­му почуттів, але і розповісти про те, чому так необхідно ділитися ними з оточуючими, дати відчути, що значить виражати їх. Так, клі­єнтові можна запропонувати програти ситуацію, використовуючи техніку «порожнього стільця», на якому він повинен представити сидячого свого сина або дочку, тобто тих, кому необхідно розповіс­ти, які почуття й переживання відчуває він із приводу труднощів і сварок, що виникають у стосунках щодня. Використання з цією ме­тою прийомів гештальт-терапії повинно обов'язково Об'єднатися з обговоренням того, про що саме було важко говорити і чому, як ці труднощі можна перебороти, як точніше сформулювати те, що клі­єнт хоче сказати, і т. д.

Організація довірливої розмови

Стосунки — надзвичайно складний процес, тому часто буває доречно трохи форсувати таку переорієнтацію, організувавши довір­чу розмову батька з дитиною. Ціль такої розмови — показати синові або дочці клієнта, що ставлення до нього (до неї) змінилося, поста­ратися вийти на рівень більш глибокого, чим раніш, контакту і взає­модії, розповівши про себе, про свої почуття й переживання, в осно­ві яких лежить батьківське занепокоєння, тривога й любов до дити­ни. Така розмова, у якому обоє — і батько, і дитина — мають змогу покаятися у своїх «гріхах», відкрити душі, позбутися образ, що на­громадилися, і претензій, може виявитися дійовою віхою в їхніх вза­єминах. '

У даному випадку хотілося б звернути увагу на одне з найва­жливіших правил консультування. Якщо необхідно, щоб якась по­дія в житті клієнта відбулася, її варто максимально конкретно об­говорити, а по можливості навіть призначити час її реалізації у ході бесіди. Конкретне обговорення — це вибір підходящого міс­ця, часу, перебір можливих варіантів початку і т. д. Така конкре­тизація необхідна для того, щоб виявити можливі перешкоди на шляху виконання задачі, що можуть бути не замічені при поверх­невому обговоренні, але дещо швидко розкриваються, коли почи­нається конкретне планування. Наприклад, клієнтка рішається по­говорити з дочкою, але виявляється, що та дуже пізно повертаєть­ся додому, коли батьки вже сплять, а на вихідні батьки їдуть на дачу. Таким чином, для того щоб провести довгу, спокійну розмо­ву, потрібно спеціально знайти й спланувати зручний для обох сторін час. Консультант, виступаючи в дій ситуації у якості «ге­нератора ідей», може значною мірою сприяти доцільному рішен­ню цієї проблеми. Коли ж якесь рішення, прийняте не «у принци­пі» а цілком конкретно (призначений його час, обрана відповідна форма), то, по-перше, не виконати його набагато складніше, і. по- друге, аналіз причин невиконання може стати гарною базою для більш глибокого розуміння причин розбіжностей. "Гак, наприклад, у нашому випадку клієнтці, можливо, доведеться один раз лягти спати пізніше, для того щоб дочекатися дочки і поговорити з нею. І навіть якщо до цієї години вона буде настільки роздратована, що нормально поговорити з дочкою їй не удасться, ця розмова, що не відбулася, може стати прекрасним матеріалом для більш глибокого обговорення її взаємин із своєю дитиною, оскільки ви­никле під час чекання роздратування дещо показове і може стати ос­новою для аналізу стосунків клієнтки з дочкою. (Див. Алешина Ю. Е.

Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. М.: Независимая фирма «Класс», 1999).

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Наведіть приклади ситуацій психоконсультування і обгрун­туйте доцільність застосування тієї чи іншої тактики ко­рекції стосунків батька і дитини.

2. Які особливості проведення розмови про власні почуття під час психоконсультування?

Рекомендована література

1. Семья в психологической консультации. Опыт и проблемы пси­хологического консультирования / Ред. А. А. Бодалёв, В. В. Сто лин. — М., 1989.

2. Алешина Ю.Э., Гозман Л. Я., Дубовская Е. М. Социально-психо­логические исследовательские приемы супружеских отноше­ний: Спецпрактикум по социальной психологии. —М., 1987.

3. Алешина Ю. Э., Данилин К. Э., Дубовская Е. М. Спецпрактикум по социальной психологии:, семейное и индивидуальное кон сультирования. —М., 1989.

4. Кочунас Р. Основы психологического консультирования. Пер. с литовского. —М.: Академический проект, — 1999. -240 с.

5. Balint М. The Doctor, His Patient and the Illness. N. Y.: International University Press, 1957.

6. Balint M., Balint E. Psychotherapeutic Techniques In Medicine. London: Tavistock Publications, 1959.

7. Buber M. Between Man and Man. London: Collins, 1961.

8. Bugental J.. F. T. The Art of Psychotherapist. N. Y.: Norton, 1987.

9. Bugental J. F. T. The Search of Authenticity: An Existential-Analytic Approach to Psychotherapy. N. Y.:Holt, Rlnehart and Winston, 1965.

10. Corey G. Theory and Practice of Counseling and Psychotherapy. 3rd

Ed. Monterey, Calif.: Brooks/Cole, 1986.

11. Cox M. Structuring the Therapeutic Process: Compromise .with Chaos. London: Jessica Ringsley Publishers, !988.

12. Edelwick J., Brodsky A. Burnout: Stages of Disilllsionment In the ','-'-HelpingProfessions. N. Y.:-Huihah.jScZLehces-Pres$, I960.

ВИСНОВКИ

Розглянуті в даному посібнику випадки звернення до консуль­танта клієнтів за психологічною допомогою, як і можливі стратегії роботи з ними, аж ніяк не є вичерпними. Обговорення можна було б продовжувати ще дуже довго, зупиняючись на різних тонкощах і аспектах психологічного впливу, але, мабуть, важливіше інше. Уважний читач, можливо, уже помітив, що є певний набір страте­гій і тактик, що з деякими варіаціями використову ється практично у всіх описуваних ситуаціях впливу. До них відноситься наступне.

1. Орієнтація клієнта на сприйняття власної провини й відпові­дальності зате, що відбувається.

2. Орієнтація клієнта на розуміння, аналіз і сприйняття власних почуттів як на єдину змогу розуміння себе і власної поведінки.

3. Підготовка більш глибокого контакту з іншою людиною, сто­сунки із якою у клієнта не складаються, з використанням його почуттів і переживань як основи для відновлення більш довір­ливих стосунків.

4. Планування й здійснення якихось конкретних поведінкових кроків, спрямованих на негайну зміну ситуації. Здійснення такої стратегії роботи з клієнтом спирається на два

різних аспекти роботи консультанта, що якоюсь мірою є синтезом принципів гуманістичної й поведінкової психотерапії:

1. Уміння розуміти, співпереживати, підтримувати й аналізувати почуття клієнта стосовно оточуючих.

2. Здатність чітко й конкретно планувати зміни в житті клієнта, структурувати усе, що він говорить і робить, здійснювати зво­ротний зв'язок і коректувати його висловлювання. На нашу думку, використання даних принципів у роботі з будь-якими випадками звертань може успішно служити вирішенню різних завдань, що виникають у процесі консультування. З цього погляду, запропоновані стратегії роботи з конкретними випадками наочно демонструють, як можна працювати в галузі психологічно­го консультування. Зрозуміло, неважко уявити якусь іншу модель впливу, засновану на інших принципах, на інших уявленнях про ці­лі І задачі консультування, оскільки запропонована тут модель не є вичерпною або едино можливою. Завершуючи цю роботу, хочеться ще раз наголосити: психологічна практика приваблює автора саме тим, що можливості успішних стратегій роботи в цій галузі є неви­черпними. Звичайно, тому, хто лише починає свій професійний шлях; крйце орієнтуватися на досвід і думку колег, але, кожен рано чи пізно буде рухатися своїм шляхом, рухаючись до однієї" мети — допомагати іншим у вирішенні їхніх; проблем. Напевно, це і є най­важливіше і найпривабливіше в нашій професії!

ТЬЮТОРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

Тьюторські. заняття до модуля 1

Перше заняття

Тема