Труднощі взаєморозуміння

Підозри в зраді

Особливо слід зазначити ситуації, у яких зрада аж ніяк не очевидна, а лише передбачається клієнтом, у той час, як прихід у консультацію викликаний бажанням зрозуміти, що саме відбуваєть­ся з партнером. ;

Задача консультанта, уважно вислухавши клієнта, не намагати­ся розібратися разом із ним, «було це чи ні», є в чоловіка хтось ін­ший чи ні, а зрозуміти, з чим пов'язане охолодження, що спостеріга­ється у стосунках, чому партнер став менш уважний і турботливий, грубить і т. д. Варто також обговорити, чим цю ситуацію міг спро­вокувати сам клієнт і що він може зробити для нормалізації стосун­ків. Буває, що він прийшов у консультацію не так просто перекона­тися в тому, що сам факт зради не стільки важливий, як його припи­ни. Якщо ж клієнт завзято фіксований на ідеї зради, то варто спро­бувати розібратися в тому, навіщо йому це може бути потрібно, на­приклад, можливо, він сам хотів би залишити дружину і шукає якийсь привід для цього або він у такий спосіб знаходить змогу до­датково контролювати свого чоловіка і керувати ним і т. д. У разі потреби ця тема може стати основною у ході консультації.

Безумовна любов

Часто в консультацію звертаються по допомогу люди, що уже не сподіваються повернути свою любов, їх хвилює інша проблема — як жити далі, як «розлюбити його/її», як пристосуватися до життя без усякої надії на взаємність. Часто запит цих людей так і форму­люється: «Як мені жити далі без нього/неї, мені здається, що моє життя закінчене». Наслідки втрати партнера бувають дещо сер­йозними — клієнти скаржаться на відсутність сну, постійний по­ганий настрій, загострення різних хронічних недуг і т. д. Часто їх переслідують і думки про самогубство. Якщо такий букет симптомів у наявності, доцільно підключити до роботи психіат­ра або невропатолога, що може трохи поліпшити загальний стан клієнта, прописавши в невеликих дозах відповідні лікарські пре­парати. Але головне, що потрібно людям із подібними пробле­мами, — це раціональна^ підтримка, що найкраще може забезпе­чити психолог.

Кожна людина, страждаючи, почуває себе знедоленою. Клієн­тові важливо відчути, що його переживання в дій ситуації не без­глузді, у них немає нічого принизливого й невиправданого, і варто спеціально поговорити про це.

Існує принаймні два шляхи порозуміння, здатних підвищити для клієнта цінність власних страждань. Це насамперед думка про тс, що будь-які страждання облагороджують, очищають душевний стан людини; тому, хто страждає, відкриваються нові аспекти взає­мин, по-іншому осмислюється власне життя й життя інших. Свід­чення цього молена з легкістю знайти в досвіді страждаючих.

Інший аспект, що також може бути тут важливий, — це розу­міння цінності людських взаємин як таких, приходить до людини через переживання втрати. «Якби утративши його/її, ви не пережи­вали з цього приводу, то це означало б, що любові не існує і людські стосунки не мають ніякої цінності». Ідея про те, що страждання оплачують цінність любові, часто допомагає клієнтам змиритися з тим, що не переживати вони не можуть, і це дозволяє їм поставитися до власних переживань як до свідчення здатності по-справжньому любити й почувати.

У подібній ситуації переживання клієнта часто багато в чому визначають те, як організоване його життя. Почуття втрати й доса­ди, пов'язані з утратою коханого, почасти призводять до того, що людина не хоче нікого бачити, усамітнюється, зосереджуючись на своїх спогадах і думках про колишнє. За цим можуть стояти напівмістичні уявлення, що максимально концентруючи на коханому свою як би увагу, зусиллям волі можна змусити його/її повернутися або, що думки й спогади про нього/неї є способом підтримки яко­гось зв'язку з ним/нею. Іноді життя таких клієнтів цілком ритуалізується, вони починають, як за соломину, триматися за речі й дії, по­в'язані з минулим. Так, наприклад, одна клієнтка, що звернулася з подібною проблемою, три місяці не змінювала простирадло на по­стелі, на якій вона останній раз спала разом із чоловіком, що пішов від неї в іншу родину.

Нема рації спеціально переконувати клієнта в абсурдності цих дій, він сам це прекрасно знає. Скоріше, він повинен однозначно відповісти на принципове запитання, чи хоче він дійсно забути ін­шого або ж готовий роками чекати й сподіватися, що щось змінить­ся. Звичайно, ця: відповідь потрібна насамперед не консультантові, а самому клієнтові для того, щоб раціонально оцінити свою ситуацію, зрозуміти, наскільки осмислені в ній страждання й переживання. Рішення, що сподіватися нема на що і нема чого чекати або, що не­розумно сидіти і чекати «милостиню» від іншого, може допомогти людині вийти з депресії, переорієнтуватися з минулого на сьогодення.

Велику допомогу в консультуванні в подібних випадках може зробити: "

1. реорганізація життя клієнта, переорієнтація його на те, що мо­же відвернути від переживань і переключити на щось нове;

2. зміна стосунків із партнером.

Реорганізація життя

Очевидно, що просто рекомендація відвернутися від чогось, ко­гось нічим не допоможе. Необхідно докладне обговорення й вибір того, що може бути цікавим і відволікаючим саме для цієї людини. Величезне значення при цьому має коло спілкування. Необхідно зга­дати друзів і знайомих, де і як, зазавичай, клієнт зустрічався з ними, що вони робили або роблять разом, що особливо приємно було ро­бити раніше. У ході консультативного прийому буває корисно намі­тити. з ким і як варто зустрітися найближчим часом, що цікавого і приємного можна зробити, кому подзвонити й зайти.

Відчуття покинутості часто призводить до того, що людині починає здаватися, що вона узагалі нікому не потрібна, нецікава, нудна. Таких людей переслідує думка, що в усіх є своя сім'я, само­тнього ж не люблять, сприймають як небезпечного конкурента або нехтують. Незважаючи на подібні переживання, у розмові зазвичай з'ясовується, що в клієнта є і самотні друзі й подруги, що були б ра­ді зустрічі і чия доля нагадує нинішню ситуації потерпілого. Має сенс спеціально обговорити з клієнтом, що взагалі йому подобається і цікаво в житті, а потому спробувати підібрати підходящу форму активності.

Велику роль у процесі «повернення до життя» може зіграти на­явність у клієнта дітей або улюбленої роботи. Так, психолог може виразити свою впевненість у тому, що «така цікава» робота не зали­шає часу для переживань, тим самим підтримуючи й орієнтуючи йо­го на заглибленість у власне життя й справи. Апеляція до дітей у такій бесіді може бути особливо «вигідною»: будь-якому батькові важливо, щоб дітям "було добре, а дратівливий, що знаходиться в де­пресії батько/мати гнітюче діє на дитину. Ці доводи консультант може використовувати як ще один стимул для того, щоб клієнт, по­старався «отямитися».

Реорганізація стосунків із партнером

Часто дещо негативну роль, що впливає на стан клієнта, віді­грають триваючі в тій або іншій формі стосунки з колишнім партне­ром. Збереження таких стосунків часом обумовлено необхідністю, коли клієнт продовжує жити з колишнім чоловіком/дружиною в од­ній квартирі, у них є діти і т. п., але бувають і більш дивні ситуації, коли колишній чоловік/дружина постійно дзвонить, пропонує допомо­гу, вважаючи, що він/вона в такий спосіб полегшує переживання партнера, допомагає йому. Розмова з тим партнером, хто уже пішов із сім'ї, багатьма клієнтами сприймається як «сіль на рану», але від­мовитися від нього буває не так уже просто, оскільки завжди є на­дія, що розрив не остаточний. Проте, для того щоб «забути» партне­ра, краще якийсь час не зустрічатися, виїхати, змінити ситуацію ото­чуючих. При цьому клієнтові варто рекомендувати орієнтуватися на власні інтереси, нехай навіть на шкоду партнерові. Наприклад^ якщо у квартирі в клієнта продовжують зберігатися речі колишнього чо­ловіка, а він сам давно живе в іншому місці, із якихось причин не за­бираючи їх, варто порадити клієнтові наполягти на тому, щоб ці речі були прибрані. Або, якщо колишній чоловік приходить відвідувати дітей у той час, коли він/вона неминуче зустрічається з ктіентом, ва­рто порекомендувати змінити час і місце цих зустрічей

Знецінювання партнера

Набагато легше забути того, чия цінність у власних, очах помер­кла. Знецінювання колишнього партнера вже відбувається у свідо­мості клієнта. Пригадується не лише хороше й привабливе в іншо­му, але і риси, звички, особистісні якості, що, здавалося б, уже дав­но свідчили про те, що спільне життя не буде безхмарним — парт­нер був деколи егоїстичний, ненадійний, самолюбний і т. д. Тоді і лише тоді, коли консультант виявляє свідчення такого-процесу зне­цінювання у свідомості клієнта, він може сам підключитися до ньо­го, активно демонструючи на підставі отриманої інформація, що він/вона «насправді» не настільки привабливий, як раніш здавалося клієнтові. Той факт, що розлученню часто передує деякий період охолодження у стосунках, може полегшити консультантові вирішен­ня задачі, оскільки за цей час інший зазвичай устигає виявити себе дещо некоректно.

Одиничність любові

Для багатьох клієнтів серйозною перешкодою, що утрудняє розлуку з партнером, є відчуття, що це єдина або остання любов у його житті. Уявлення про те, що в житті людини буває лише одна дійсна любов, дещо поширене.

Безперечно, уявлення про єдину любові має певну привабли­вість. Воно зводить саме переживання любові на п'єдестад, роман­тичного й поетичного ставлення до цього почуття, піднімаючи тих, хто дійсно переживає «таке». У зв'язку з цим можна навести слова одного з дослідників міжособистісної атракції про те, що: «Біль­шість людей ніколи не пот чоили б, якби не мали можливості на під­ставі книг і кінофільмів уявити собі, як це буває» (Berscheid Е., Walster Е. Н., 1969).

Ставлячи під сумнів ідею «лише однієї любові» і, таким чином, створюючи для клієнта перспективу майбутніх близьких стосунків, консультант може спробувати критично переосмислити це переко­нання, звернутися до заперечуючих його життєвих і літературних прикладів. Можна при цьому підвищити і цінність переживань клі­єнта висловленнями типу: «Людині дається не любов сама по собі, а здатність любити», «Якщо ви покохати один раз, виходить, ви здат­ні переживати це почуття в принципі й обов'язково згодом покохає­те ще».

Надія на змогу близьких стосунків у майбутньому буває дуже важлива. Психологові слід також підтримати віру в майбутнє й до­цільність, того, що: «Може бути, це і добре, ідо зін пішов зараз. Ви­ходить, у нього було такс прагнення і рано чи пізно воно проявилося б. Але на сьогоднішній день, поки ви ще молоді («у вас багато дру­зів» або «у вас така цікава робота»), у вас набагато більше шансів налагодити своє життя і знайти собі іншу людину.

Втрата партнера часто супроводжується безліччю обставин, що можуть неоднозначно розумітися людиною, яка залишається, і ча­сом сприймати як знак надії. Так відкладання рішення про остаточ­ний розрив починаєтьсяя часто для того, щоб інший звикся з думкою про розлучення, насправді для того, кого залишають, звичайно, є до­казом, що ще є надія помиритися й почати життя спочатку. Засекре­чення подальших планів про те, як і з ким той хто залишає родину збирається жити, теж може стати основою для невиправданих надій. У бесіді з клієнтом психолог може спеціально обговорити, як їх роз­рив подається партнерові, що втк/вона знає про те що відбувається і що йому/їй варто знати.

Цікаво, що в ході бесіди в людини, що прийняла однозначне рішення залишити родину, може виникнути потреба спеціально ро­зібратися, які його помилки в даних стосунках, за які проблеми він особисто несе відповідальність, щоб не допустити подібне в майбут­ньому. Це цілком розумне бажання, що консультант може задовольнити, уважно вислухавши сімейну історію клієнта, а також спробувавши з'ясувати, чим саме його приваблює новий партнер.

Доля й любов мінливі, рекомендації ж психолога можуть дійсно допомогти людині у важкій життєвій ситуації.

- Головне завдання консультанта — надати змогу висловитися, намагаючись максимально структуру вати те, що говорить співроз­мовник, підкреслюючи плюси й мінуси того або іншого рішення. Три найбільше «легкі» варіанти ситуації серед причин, що зава­жають виборові, можуть бути реальні або надумані страхи клієнта, пов'язані з дітьми, можливими проблемами на роботі, почуттям про­вини й відповідальності за іншого і т. п. У цьому випадку варто, з одного боку, обговорити, наскільки серйозні висловлювані страхи і коливання, а з іншого боку, у разі потреби, допомогти вирішити ви­никлі проблеми у зв'язку з чим прийняті рішення, найменш болючі для всіх учасників ситуації. Але, мабуть, головне, що варто обгово­рити з таким клієнтом — що відкладання остаточного рішення для усіх, хто хоч якоюсь мірою стикається із ситуацією, є набагато більш травмуючим і негативним фактором, ніж будь-яке, навіть са­ме несподіване й болюче її рішення.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які проблеми у консультуванні «винуватця розриву»?

2. Що означає реорганізація стосунків із партнером?

Консультування при розлученні

До розлучення більшість людей не уявляють, усіх проблем, що при цьому виникають. З цього погляду, багатьом у подібній ситуації буває корисно поговорити з фахівцем про те, що і як варто починати, переконатися, що варіанти можливі і що вистачить сил для їхнього здійснення.

Проблеми, що стоять перед тими хто розлучається, стосуються буквально усього: розділу майна, реорганізації життєвих умов, змі­ни взаємин із друзями і родичами, із дітьми і т. д. Однією з відмін­ностей консультування, тих хто розлучається, від інших проблем психологічної корекції є більш яскраво виражена позиція консуль­танта, як інформатора. Важливо також, щоб психолог, який розмов­ляє з таким клієнтом, був добре обізнаний у різних юридичних аспе­ктах проблеми розлучення, серед яких особливо важливими є різні питання, пов'язані з дітьми.

Розлучення і діти

Багатьом батькам здається, що, розлученням, вони позбавляють дитину майбутнього, і переживання провини перед дітьми часто збільшує загальне відчуття неуспіху і власної приреченості, пов'яза­не з розлученням.

Консультант може допомогти клієнтові по-іншому поглянути на цю проблем)⁷. Так:, посилаючись на дані численних досліджень, варто показати, що для дитини набагато краще жити з одним із бать­ків, але в спокійній і доброзичливій атмосфері, ніж у повній родині, у якій стосунки напружені і конфліктні, а скандали виниктют один за іншим. Про це свідчать і дані про успішність дітей у школі про рівень їх комунікативності, невротичності і т. д. (Альошина Ю. Е., 1981; Вапе М. О., 1919).

Для того, щоб дитина легше перейшла травму розлучення, у неї повинні зберегтися максимально добрі стосунки як із батьком, так і з матір'ю. Розмовляючи з клієнтом, який знаходиться в процесі роз­лучення, варто орієнтувати його на те, щоб батько, який буде жити окремо від дитини (найчастіше — батько), максимально повно брав участь у його вихованні. На щастя, стає усе менше клієнток, що принципово наполягають на обмеженні контактів дитини 3 батьком, який пішов із родини, щоб той <«їє робив дурного впливу». Айе, проте, багато хто прагне свідомо або напівсвідомо накласти ревні обмеження на стосунки батька з дитиною, особливо в тому випадку, коли в дитини з'являється «новий тато», тобто мама виходить заміж. Психолог може спеціально обговорити з клієнтом, як організувати для дитини ситуацію «двох батьків», щоб не створювати для нього додаткової проблеми. У такій ситуації дуже багато чого залежить від батьків: якщо вони не будуть обсипати один одного взаємними обвинуваченнями, налаштовувати дитину проти і будуть із нею мак­симально відверті, вона пристосується досить легко.

На жать, батькам почасти здається, що, ховаючи факт розлу­чення від дитини до останнього моменту, вони відгороджують її від зайвих хвилювань. Звичайно ж, у цьому випадку консультантові варто показати клієнтові, що саме в дійсності переживає дитина. Ча­сто саме поведінка дитини — уразливість, що загострилася, дратів­ливість, скритність — указують на те, що щось володіє дитячою душею. У випадку відсутності достатньої інформації про те, що хви­лює батьків, навіть маленька дитина буде додумуватися про те що відбувається, часто додаючи цьому страшні й тривожні риси, ніж насправді. Консультантові варто пояснити батькам, що діти сприй­мають події, багато в чому орієнтуючись на реакцію дорослих. Так, якщо мати сприймає, те що відбувається як страшну трагедію, шви­дше за все так само буде почувати себе і дитина. З цього погляду батькам, принаймні заради дитини, не слід наголошувати на нега­тивних аспектах пережитої ситуації.

Часто виникає питання, як краще розповісти дітям про те, що трапилося? Те, що вони повинні почути, може звучати приблизно в такий спосіб: «Нам з татом (мамою) стало важко жити разом, і ми вирішили жити окремо одне від одного, але сподіваємося, що це не занадто сильно відіб'ється на тобі і, головне, на твоїх стосунках з кожним із нас. Ми обоє тебе дуже любимо й будемо продовжувати любити так само сильно, як і раніш». Остання фраза є особливо важ­ливою, оскільки для дитини її стосунки з батьками є дуже значими­ми. До того ж страхи й переживання дітей, пов'язані з розлученням, багато в чому визначаються віком дитини, і на певних вікових ета­пах діти навіть схильні приписувати собі провину за те що відбува­ється (Алешина Ю. Е., 1981; Canter А., 1979).

Організація контактів дитини з обома батьками після розлучен­ня є важливим завданням. Звичайно, коли батько періодично відві­дує дітей, бере їх на прогулянки і т. п. — це чудово. Але ще краще, коли дитина має змогу якийсь час пожити з батьком, що пішов із сім'ї, наприклад, поїхати з ним у відпустку або провести канікули. У численних дискусіях, що пройшли останніми роками на Заході, з'ясувалося, що прагнення врівноважити внесок розлучених батьків у виховання дитини йде їй лише на користь (Robbins N. N.. 1974).

Розлучення і страх самотності

Існує ще одна проблема, що особливо сильно переживається тими, хто розлучається навіть у тому випадку, якщо розлучення є для них продуманим і бажаним кроком. Це страх самотності, острах, що, утративши дану родину, якою б поганою вона не була, клієнт ні­коли вже не обзаведеться іншою. Для таких переживань чимало реа­льних підстав — недоброзичливе ставлення до розлученого з боку суспільства, відсутність широкого кола знайомих і друзів, вікові ба­р'єри й ін. Усе цс може бути докладно обговорене в ході бесіди, але насамперед необхідно з'ясувати, що саме значить самотність для конкретної людини, яких наслідків розлучення він найбільше боїться.

Обговорюючи страхи клієнта, пов'язані з розлученням, доціль­но активно використовувати прийоми раціональної терапії. Напри­клад, говорячи про можливе погіршення стосунків до клієнта з боку референтної групи, варто наголосити, що до людини багато в чому ставляться так, як вона дозволяє до себе ставити ся. Якщо вона почу­ває себе ізгоєм, не гідним уваги, нецікавою, винуватою, до нього відповідно будуть ставитися і оточуючи. Весела, упевнена у собі і -власних рішеннях людина незалежно від родинного стану буде ви­кликати до себе повагу й любов.

У тому випадку, якщо клієнта хвилює дефіцит спілкування й труднощі вступу в повторний шлюб, його варто орієнтувати на більш активну позицію у стосунках з іншими людьми. Так, існує безліч різних клубів і об'єднань, членом яких він може стати. Почас­ти сама людина буває сповненою упередження проти участі в клу­бах знайомств, роботи в об'єднаннях за інтересами, вважаючи, що ті, хто туди звертається, люди «не того рівня» і ніяк не зможуть її зацікавити. За подібними висловленнями найчастіше криється пере­живання власної неуспішності і другорядності, страх знову вщвити- ся покинутим, що і варто обговорити разом із клієнтом.

Почасти ті, хто розлучаються, повні жалю про прожиті роки: «Я віддала йому стільки років, а він мене кинув». З такими клієнта­ми можна обговорити цю проблему за принципом «краще зараз, ко­ли вам... років, і ви..., а не пізніше». Можна також допомогги клієн­тові знайти якнайбільше позитивних сторін у ситуації звільнення від конфліктних подружніх стосунків: для когось це значить, що можна більше часу віддавати улюбленій роботі, для іншого — це надія по­правити розхитане внаслідок переживань здоров'я і т. д. Працюючи з тими, хто розлучається, потрібно намагатися всіляко підвищувати самооцінку клієнта, використовуючи для цього найменшу змогу: «У вас така цікава робота», «Ви така приваблива жінка», «Ви, напевно, дуже сильна людина, раз змогли винести таке» і т. п.

У нашому сприйманні розлучення -— це жіноча проблема. Але це зовсім не так. Скоріше над чоловіками більшою мірою тяжіє сте­реотип, що не можна виявляти свої почуття й переживання, не мож­на розкисати, необхідно стримувати себе і т. д.

Результати емпіричних досліджень засвідчують, що розлучення часто переживається чоловіками важче, ніж жінками, просто вони намагаються це приховати (Алещина Ю. Е., 1981). З цього погляду, консультантові варто особливо уважно розмовляти з клієнтами-чоловіками, виявляючи терпіння й доброзичливість і всіляко демон­струючи, що в переживаннях із приводу розлучення немає нічого принизливого і, лише, цілком прийнявши й усвідомивши свої почуття,

Можна прийматися за будівництво власного майбутнього. Докладні­ше про це у книзі Альошиної Ю. Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. М.: Независимая фирма «Класс», 19^9 — 208 с.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які проблеми стоять перед тими хто розлучається?

2. Аргументуйте своє ставлення до думки про те, що у нашому сприйманні розлучення — це жіноча проблема?

Консультування батьків

Проблеми консультування батьків

Одна з найбільш частих проблем консультативної роботи — скарги батьків на труднощі у взаєминах із своїми дорослими дітьми. Звичайно, із такими скаргами приходять матері, але буває, що й обоє батьків або навіть один батько. При цьому, звичайно, факт сво­го звернення до консультанта за допомогою вони хочуть зберегти в таємниці від дітей. Це означає, що із самого початку бесіди психо­лог повинен бути орієнтований на вирішення конфлікту «силами присутніх», без залучення додаткової інформації, не маючи можли­вості глянути на дану ситуацію очима «звинувачуваних» — дітей. Оскільки в даному посібнику йдеться лише про проблеми консуль­тування дорослих і не передбачається враховувати особливості дитячої психології, тут будуть аналізуватися труднощі у взаєминах батьків із дітьми старших 15-16 років, тобто вже в основному труд­нощі підліткового віку.

Дуже умовно скарги батьків на дітей можна поділити на такі

чотири групи:

1. Відсутність контакту з дітьми: нерозуміння того, як вони живіть чим цікавляться, неможливість відверто поговорити з ними від чуття своєї батьківської неспроможності т. д. Для клієнтів із такими проблемами характерні висловлення типу: «Я його (и) зо всім не розумію» або «Я нічого про її не знаю, де вона буває, хто її друзі» або «Він мені нічого про себе не розповідає, не довіряє» і т. д.

2. Неповажне, різке ставлення дітей до батьків, постійні супереч­ки й конфлікти з ними через дрібниці. Для таких скарг харак­терні висловлювання типу: «Він починаєте постійно мене обра­жати», або «Він абсолютно зі мною не погоджується»

3. Тривога за дітей, викликана тим, що вони живуть не так, як по­винно було б бути, з погляду батьків. Часто при цьому батьки сприймають своїх дітей як нещасливих, невдачливих, самотніх і т. ді, що і є причиною для звернення в консультацію. Скарги, звичайно, формулюються так: «У моєї дочки дуже погані сто­сунки з чоловіком, я б дуже хотіла допомогти їй налагодити сімейні стосунки, але не знаю, як це зробити» або «Мій син за­лишив інститут, у якому навчався чотири роки» або «Дочці дев'ятнадцять років, а вона вже зробила два аборти».

4. Проблеми, пов'язані з такими обставинами як: «Моя дочка вживає наркотики, як можна їй допомогти кинути?», «Мій син — член бан­ди, що займається спекуляцією й злодійством, що мені робити?» Природно, якою б не була скарга клієнта, перше завдання кон­сультанта — розібратися в суті проблеми, зрозуміти, наскільки претензії й оцінки батька відповідають дійсності, поставити свій діа­гноз проблеми. Найбільш очевидний шлях для цього — збір конкрет­них фактів. Найчастіше прийшовши на прийом, батько як балакучий клієнт, охоче, без навідних запитань розповідає свою історію. І все-таки для того, щоб одержати інформацію про конкретні ситуації, консультантові доводиться спеціально ставити питання преете, як саме розгортається взаємодія дитини з батьком, що вони говорять один одному, чому і як спалахують суперечки, що саме служить під­ставою для занепокоєння й підозр.

Важливими моментами в постановці точного психологічного діаг­нозу, що дозволяє висувати й формулювати подальші гіпотези, є:

а) з'ясування того, наскільки серйозна причина занепокоєння бать­ка з приводу дитини, інакше кажучи, чи є дитина «нормальною», тобто чи є її труднощі, вади або особливості поведінки з проява­ми незалежності, самостійності, уявленнями про життя, відмінни­ми від батьківських, або в її поведінці, висловлюваннях і реакціях дійсно є деякі особливості, що свідчать про будь-які психічні й соціальні відхилення;

б) розуміння того, яка дійсна позиція батька стосовно дитини, що лежить в основі приходу в консультацію — власні пробле­ми або занепокоєння за сина (дочку), прагнення допомогти йому (їй) або бажання знайти допомогу й підтримку для себе і позбутися власних страхів, переживань провини, непотріб­ності і т. д.

Почасти зустрічаються ситуації, ко л вірно і те й інше, тим більше, що неблагополучия, непевність у собі, неадекватність пози­ції самого батька — це завади підстави для того, щоб у дитини в житті також були труднощі й проблеми. (Див. Алешина Ю. Е. Индивиду­альное и семейное психологическое консультирование. М.: Независи­мая фирма «Класс», 1999).

Але оскільки реальним клієнтом, що звернувся за консультаці­єю, усе-таки є батько, основна увага консультанта завжди повинна бути спрямована на тс, щоб допомогти йому розібратися у власних страхах і проблемах, зрозуміти, наскільки доречні й доцільні пере­живання за дитину.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Що означає психолого-педагогічний дуалізм стосовно особис­тості, яка розвивається? -•• '

2. На які групи можна поділити у консультуванні скарги бать­ків на дітей? г

Корекція позиції батька стосовно дитини

За страхами й переживаннями батька, за скаргами на відсут­ність контакту (тобто насамперед за випадками звернення до кон­сультанта (1) і (2) найчастіше криється гіпердомінантна позиція ба­тька стосовно дитини, прагнення керувати, радити, рекомендувати без розуміння щирих потреб дитини. У цьому випадку особливості поведінки дитини, що лежать в основі скарг — неуважність, різ­кість, скритність, є способи боротьби за власну незалежність, спро­би уникнути гіперопіки. Таким батькам, що гшерошкують, властиво або не зауважувати домінантності власної поведінки, або сприймати його як щось нормальне й природне: «Я ж хочу йому лише добра», «Я ж краще знаю, як треба чинити в таких ситуаціях» . _;

Неадекватність клієнта, його некритичне ставлення до власної поведінки вимагає від психолога особливої обережності під час бесі­ди. Зворотний зв'язок, оцінка поведінки людини може бути дана ли­ше після того, як накопичена достатня кількість фактів, що підтвер­джують таку інтерпретацію. При роботі з батьком, що гіперопікує, буває особливо корисно з'ясувати ті вимоги, що він (вона/вони) пред'являють дитині взагалі (тобто яким він (вона) хотів би бачити свого сина (дочку), а також те, коли і як ці вимоги пред'являються, що і з якого приводу батько найчастіше говорить дитині).

Часто під час докладної розмови з батьками про ті вимоги, що вони пред'являють своїм дітям, виникає почуття здивування: до ко­го ж вони звернені, інакше кажучи, скільки ж років дитині? Звучать вони часто так, начебто розмова йде про 10-11-річну дитину (хоча і стосовно дитини такого віку зловживати подібними формулювання­ми не варто). Але тут ідеться про дітей, що найчастіше давно вийш­ли з цього віку! Уже це, саме по собі, свідчить про неадекватність позиції батьків. Ще більша невідповідність реальності батьківської позиції може проявитися, якщо клієнта запитати: «А, яка мета того, що ви — усе це йому говорите?» Найчастіше в подібних випадках консультант може почути у відповідь: «Я намагаюся навчити або змусити його (її) робити те, що необхідно» або «Я нагадую йому, ін­акше він забуде це зробити».

За такими відповідями приховується: а) уявлення про свою роль учителя, єдиного знаючого й розуміючого,"що, коли і як треба робити, і, відповідно, що не допускає яких-небудь інших варіантів або оцінок; б) упевненість у необхідності й реальності досягнення задач, що поставлені — виховати, змусити, пояснити, переконати і т. д.; в) низька оцінка можливостей і здібностей самого дитини, не­довіра до нього, оскільки така поведінка батька означає його пере­конання в тім, що дитина сама ніколи і нічого путнього зробити не зможе. Задача консультанта в такій ситуації — зруйнувати або поставити під сумнів доцільність позиції, що гіперопікує, стосовно сина (дочки), а також, по можливості, замінити її іншим ставленням і баченням, що відбувається.

Але колись необхідно зробити ще один дуже важливий крок: зв'язати особливості поведінки батька (гіперопіки) і поведінки дити­ни (скритність, холодність, різкість, неповажне ставлення).

Часто вже в ході бесіди консультант може ясно вказати клієнто­ві на зв'язок між висловленнями батька й реакцією дитини. Це мож­на зробити в ситуаціях, коли з розповіді клієнта випливає, що слі­дом за пред'явленням у тій або іншій формі батьківських вимог, яв­но випливає агресивна, що знецінює батька, реакція з боку сина (дочки). Ще одне, не менш важливе, джерело інформації — оцінка батька з боку дитини, дане самим батьком. Для того щоб одержати таку інформацію, досить поставити запитання: «А як ваш син (дочка) сприймають ваше поведінки, що вони про вас говорять?». Не варто задовольнятися відповідями типу «Нічого» або «Не знаю». Виявив­ши деяку наполегливість («Ну, що він (вона) вам говорить, коли ви сваритеся?»), можна одержати дещо цінні для подальшої роботи дані типу: «Він (вона) починає до менекричати: «чого ти до мене увесь час пристаєш?», «Набридло», «Зануда!», «Ти нічого не розумі­єш!» Тобто дитині не просто не подобається, що і коли говорить батько, але батьківські висловлювання прямо відкидаються, оціню­ються й сприяє дещо негативно.

Ще одне джерело інформації, використання якого може знач­ною мірою допомогти розкриттю основ механізмів гіперопіки — аналіз того, чому батько звернувся за психологічною допомогою саме зараз, чому проблеми стосунків стали особливо гострими, що змінилося у стосунках із дитиною, або в самому батьку останнім ча­сом у такий спосіб. Буває, що за загостренням стосунків стоїть прос­то природний процес дорослішання дитини й відхід його з-під бать­ківського контролю, але найчастіше цьому сприяє різка зміна ситу­ації або в житті дитини (дитина повернулася з армії, женився, поступив в інститут і в результаті можливості контролю зменши­лися), або в житті батька (клієнт вийшов на пенсію, розлучився й у результаті потреба в гіперопіці, а часом і можливості збільшили­ся). Можливо також, що змінилася сама дитина: стала гірше учити­ся, став цікавитися чимось, що не подобається батькові, у нього з'явилися таємниці і, таким чином, він став вислизати з під бан­ківської опіки й контролю. Пошуки моменту загострення у стг ,ун- ках і аналіз того, чому і як це, із погляду клієнта, відбувається, мо­же стати прекрасним матеріалом для розуміння батьком своєї пози­ції, що гіперопікує.

ЗТ1

Іноді різкі висловлення дитини прямо вказують на те, що саме в позиції й поведінці батька служить підставою для сварок і конфлік­тів: «Більше ні слова не скажу тобі про свої проблеми, ти перебріху­єш усі факти й усіх використовуєш проти мене!» або навіть такс, сказане в запалі сварки: «Ще раз мені це скажеш — я повішуся! Мені набридло чути від тебе те саме». На підставі цих висловлень, що характеризують поведінку клієнта, можна запитати його: «А що, ви дійсно говорите їй це щодня?» або «А що він має на увазі, коли говорить, що ви використовуєте це проти нього,?». Найчастіше такого зауваження буває дещо для того, щоб батько, усвідомив той факт, що його власна поведінка гідна критики. Звичайно, при цьому мо­жуть виникнути різні виправдання: «А що мені ще залишається ро­бити?», але факт залишається фактом.

Оцінка власної позиції як прояву гіперопіки — один із поворот­них моментів у консультуванні такого роду випадків. Але для того щоб щось змінилося і проблема була вирішена, цього недостатньо — необхідно переглянути разом із клієнтом принаймні три вже згаду­ваних вище моменти: його позицію стосовно дитини, тактику повсякденної поведінки, а також його уявлення про власну дитину, образ того, який він. >

Насамперед варто поставити під сумнів правомочність і доці­льність позиції усезнаючого вчителя, що займає батько, а також те, що, втолковуючи щось щодня двадцятий, тридцятий, а те і сорока­літній «дитині», можна домогтися якогго-небудь позитивного ре­зультату. Іноді варто задати клієнтові питання: «А ви упевнені в тім, що вашій дитині саме це необхідно?» або «Як ви думаєте, як­що усе, шо ви говорите, абсолютно правильно, чому він вас не слу­хає?» Подібні проблеми часто бувають зв'язані з різницею в уяв­леннях про життя, про її норми й цінності в батьків і дитини, із упевненістю у своїй правоті й невмінням або небажанням із цією «правотою» розстатися. Часто з батьком обговорення особливостей його поглядів не потрібно, та й неможливо — занадто далекі бувають ці клієнти від розуміння відносності власних життєвих принципів. Тому більш ефективно, піддавши сумніву правомірність його повчаючих устремлінь, перейти до аналізу його поведінки — наполегливості, контролеві, критичним коментарям, тобто до того, що безпосередньо лежить в основі їх розбіжностей і труднощів у стосунках із дітьми.

Обговорення тактики повсякденної поведінки батька з дитиною мо­же далі йти різними напрямками. Зокрема, доцільно говорити про те, що: 1) ; прямий вплив неефективний, особливо коли він базується на негативних прикладах і висловлюваннях;

2. поведінка батьків, сприймана і сприймається як тиск, найчасті­ше викликає не підпорядкування, а опір, негативізм, тобто ре­зультат, зворотний бажаному;

3. тиск і контроль приводять лише до одного — стосунки з дитиною псуються, набувають небажаного характеру, що, власне, кажучи, і є причиною звернення до консультанта в консультацію. Імовірність же того, що в ситуації поганих стосунків можна бу­де щось пояснити, змусити робити, виховати, практично дорівнює нулю._;

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Що таке гіперопіка?

2. Поясніть та аргументуйте прикладами таку думку: зворот­ний зв'язок, оцінка поведінки людини може бути дана лише після того, як накопичена достатня кількість фактів, що підтверджують таку інтерпретацію.