Обсеснвні клієнти Ознаки обсесивності

Обсесивною особистістю називають людину з обсессивними або компульсивними рисами:

а) когнітивна ригідність — основа погляду на життя негнучкими, формами, соціальними настановами, або явно догматичний стиль мислення;

б) прихильність до напруженої активної діяльності без розслаб­лення й відпочинку;

в) невпевненість у прийнятих рішеннях, відкладання рішень через боязнь помилитись; -

г) постійна стурбованість, що без неї робота не може бути викона­на належним чином;

д) викривлення дійсності, що проявляється в надмірній стурбова­ності з приводу непередбачуваних подій, на прикладі можливої хвороби. Обсессивна особистість відрізняється надмірною схильністю й контролю над оточуючими. Вона остерігається зовнішнього світу і власних потреб.

Обсесія — це постійне повторення небажаної нав'язливої дум­ки, від якої неможливо позбутися зусиллям волі. Компульсія — це нав'язливе спонукання виконувати яку-небудь дію чи серію дій. Се­рія нав'язливих дій має, як правило, ритуальний характер. Здійснен­ня цих дій дає змогу індивіду уникнути нападів тривоги.

Є такі три основних вияви обсесивно-компульсивного синдрому:

1. Навязливість не зумовлена ніякими раціональними потребами.

2. Здійсненяя нав’язливості в силу її чужості викликає дискомфорт або соматичні порушення.

3. Індивід розуміє паталогічність нав’язливих думок і вчинків, проте н може протистояти.

4. Обсесивній особостистості властиві відповідальні соціально-цінні риси: старанність, надійність, самоконтроль, чесність. Freud описуючи особистість із схильністю до обсесивних симптомів указує на обов’язкову комбінацію трьої рис: педантичність, скупість, упертість, типові властивості стилю обсессивно-компульсивної особистості (за McNtil (1970)).

3. Людина обсесивного типу, відзначає Salman (1968), «відчуває потребу контролювати себе і своє оточення, щоб угамувати почусся безсилля». Віронілність власної не компетенції, недостатньої поінформованості, нездатності зменшити ризик викликає сильну тривогу.

Нездатність до самоконтролю, а конкретніше до контролю своїх агресивних бажань породжує несправжню слухняність чи, як переконує Storr (1980), схильність до тираній у ставленні до них. Надмірна слухняність приводить до знищення індивідуальності. У першому варіанті захисної реакции обсесивна особистість виявляє тенденцію до конформізму. Вони обирає залежність віл людини, яка може підказати, як жити. Першість віддається безпеці, а не задоволенню життям. Такий клієнт як правило, підкоряється консультанту і легко погоджується зі всіма його пропозиціями. Він постійно висловлює вдячність консультанту за допомогу і переживає через те, що може чинити йому незручності.

Іншим варіантом невдалого самоконтролю, як згадувалось, є схильність о домінування, придирлива критиче=ність. Людина важно вживається, особливо в сімї. Незмога повністю контролювати інших людей збуджує злість, котра в міжособистісних стосунках проявляється як ірраціональна тиранія.У консультуванні обсессивна особистість цього типу як самозахист використовує напад, наприклад, пояснює консультанту, що він повинен говорити, коментує його дії, робить зауваження з приводу його поведінки під час конкретної зустрічі або взагалі може прочитати «коротку лекцію» про консультування. Консультант відчуває пряму загрозу своїй професійній компетентності і як правило, сердиться. Одначе досвідчений консультант розуміє психологічну реальність, приховану за такими діями. Клієнт не прагне образити консультанта, а намагається таким способом узяти пд. Контроль свою тривогу і захиститись від допомоги, котра може становити для нього меншу небезпеку, ніж його проблеми.

5. Для обсессивного стилю характерне використання засобів спілкуваггя для руйнування спілкування. Немало обсессивних клієнтів у консультуванні беруть участь фізично, а психологічно ухиляються. Клієнт дивиться кудись убік, ледве чутно говорить, розгублено слухає. Така поведінка фрустрирує консультанта, як і мовчання, яке клієнт також використовує для відхилення від вирішення своїх проблем. У подібних випадках консультант може дещо витончено виражати ворожість, наприклад, за допомогою питання: «Вам нічого мені сказати?» Інколи консультант ставить питання: «Про що ви думаєте, коли мовчите?». Це може наблизити до емоційної сфери обсессивного клієнта, котру безкінчено важко осягнути.

6. Обсессивна особистість щосили намагається не говорити про свої емоційні проблеми. Вона докладає надзвичайні зусилля, щоб приховати емоційні проблеми, але таким чином лише демонструє їх. Клієнт постійно старається контролювати консультативну бесіду, щоб уникнути емоційного контакту з консультантом. Тому бесіда стає хвилеподібною – як лише консультант намагається проникнути до глибини, клієнт намагається викрутитися й звести його наміри нанівець. Якщо консультант відчуває, що перед його носом зачинилися двері, значить він до найсуттєвіших проблем клієнта. Намагання ухи- : до свого внутрішнього світу виявляєть­ся в нахилі до інтелектуалізації. Пояснення й консультації обсесивний клієнт сприймає головою, а не серцем. Він багато­слівний не з метою точніше виразити свої почуі жування від них. Розповідь такого клієнта лями, він намагається нічого не пропустити у своїй розповіді, але все-таки не розкриває своєї особистості. Бесіди з обсессив- ними клієнтами, як правило, важкі й довгі.

7. Важливий підсвідомий внутрішній конфлікт обсессивної осо­бистості —- це боротьба між слухняністю й неслухняністю, між бажаннями й прагненням опиратись авторитетам.

Завдання консультанта

1. Консультанту' слід розібратись в особливостях обсесивної осо­бистості, щоб уникнути помилок у роботі з обсесивними клієн­тами і розуміти власні реакції при зустрічі з ними.

2. Для встановлення витисненого обссссивним клієнтом матеріалу інколи доцільне дослідження його слів. Допомагає також вико­ристання малюнкових тестів замість завдання розповісти про роблеми словами. Обсесивні клієнти люблять приходити до консультанта з опи­сом переліку своїх проблем чи зі списком запитань, котрі необ­хідно обговорити під час консультування.

3. Очевидно це відображає бажання контролювати ситуацію кон­сультування й ухилитись від прямого емоційного контакту з консультантом. Коли клієнту не дозволяється користуватись наперед підготовленими текстами чи дотримуватись встановле­ного ним порядку запитань-відповідей, він розгублюється. Така поведінка консультанта є для нього сюрпризом, а обсесивна особистість не терпить сюрпризів: спонтанність провокує в неї тривогу. до зустрічі з консультантом спрямована на попередження несподіванок, що можуть вивести з рівноваги. Консультант може запитати клієнта: «Чому ви приділяєте таку увагу підготовці до нашої зустрічі?». Відповідь клієнта може відкрити шлях у його внутрішній світ. І, звичайно, працюючи з обсессивними клієнтами, консультант сам не повинен користу­ватись подібними допоміжними засобами (записами і т. ін.).

4. При роботі з обсессивними клієнтами у консультанта подвійне завдання (Біоїт, 1980). По-перше, він повинен допомогти клієн­ту висловити бажання, від котрих той захищається. По-друге, сам консультант повинен бути людиною, придатною до експе­риментування, щоб клієнт міг потренуватись в зав'язуванні вільних від субординацій стосунків.

5. Якщо реакціяонсультанта на обсессивну особистість адекват­на, психологічним захистом клієнта виступає зло, Таку відпо­відну реакцію слід розглядати не як результат своєї помилки- як ознаку прогресу в роботі. Консультанту не слід згладжувати стосунків із клієнтом, котрий сердиться. Навпаки, необхідно дозволити йому висловити свої приховані почуття. Не слід за­охочувати бажання клієнта негайно скасувати злість. Реальне консультування може розпочатись лише тоді, коли ми будемо крок за кроком пов'язувати злість клієнта з причинами, які її викликали, і відшукаємо суть специфічного стилю його стосун­ків з іншими людьми. У цьому криється шанс хоч трохи звіль­нити обсесивного клієнта від тягаря невисловлених емоцій.

Клієнти з параноїдальними розладами .

Характеристика паранойяльної особистості Характерна для паранойяльної особистості схильність до підо­зріливості й егоцентричності характеризують основні параноїдальні синдроми — манію переслідування й манію величності, що зумовлює нездатність до встановлення зв'язків з іншими людьми і соціальну відстороненість, а також відображає дифузність особистості ідентичності, коли людині важко відрізнити, що належить до власної особистості, а що – ні.

Сутність маній переслідування полягає в підозрі оточуючих у злих намірах. Тому параноїк утрачає багато часу на виявлення «ворогів», котоі слідкують за ним, підслуховують його розмови і т.д. Таким «ворогом» може стати як окрема людина, так і група людей. З цією манією пов’язана й інша ревнивість, що дуже часто зустрічається. Підозра одного з подружжя у зраді – дуже вагома підстава для параноїдальних страхів.

Манія величності виявляється в приписуванні собі таланти і здібностей, попередньо не помічених. Параноїки такого типу, як правило, грають роль винахідників, роботи яких покликані вирішувати глобальні проблеми, або творців проявляється в еротоманії, коли людина думає, що вона закохана і намагається звабити осоьу протилежногї статі.

Параноїк хоч і дуже жадає близькості з іншими людьми, проте боїться бутти обманутим. Це і слугує головною причиною підозріливості. Отже, параноїк, боячись бути відштовхненим, сам усіх відштовхує, що зумовлено його ворожістю.

Завдання консультанта

1. Консультант, зустрівшись із параноїдальним клієнтом, повинен бути готовим до його недовіря, ворожості. Такі клієнти постійно «перевіряють», наскільки можна довіряти консультанту. Недовір’я й ворожість дещо неприємні, а їх подолання є найважливішою умовою в робот з параноїдальними клієнтами. Насамперед консультант повинен мати на увазі, що параноїки подібним чином поводяться зі всіма людьми. Відповідне розуміння допомагає консультанту зберегти самовладання, не використовувати надмірного захисту і не старатися «перемогти» клієнта. Працюючи з параноїдальними клієнтами, слід дотримуватись первинної дистанції, тому що надто швидке чи надміру глибоке «втручання» провокуватиме неприязнь.

2. Недосвідчений консультант може почати дискутувати або сперечатись з параноїком із приводу обґрунтованості його маній, намагаючись використати логічні аргументи. Дискусія недоцільна, оскільки для параноїдального клієнтта недоступна мова логіки. У спілкуванні він користується параноїдальними метафорами. Значно важливішим є сам факт існування манії й впевненість клієнта у своїй правоті. У будь-якому випадку консультант повинен пам’ятати, що він має справу не з манією, котру слід знащити, а з людиною, котра «породила» цю манію.