Модуль 1 загальні засади організації психологічного консультування

1. Консультування як вид психологічної допомоги

2. Мета, завдання, принципи, види і проблематика психологічного консультування

3. Взаємозв'язок психоконсультування, психотерапії і психокорекції

4. Організація психологічного консультування

1. Консультування як вид психологічної допомоги

Обравши фах психолога, кожен студент замислюється над тим, що у майбутній професійній діяльності йому обов'язком) доведеться бути консультантом. Отож постають питання: «Що собою являє психологічне консультування і як слід розуміти цей термін? Спробу­ємо у цьому розібратися.

Психологи-науковці (Альошина Ю. Е, 1999, Бодальов А. А., Сто­лиц В. В., 1989; Петровская Л. А. 1989, Кочунас Р. 1999 та ін.) наго­лошують, що поняття «психологічне консультування» є чи не най­більш уживаним у літературі, присвяченій питанням психологічної допомоги.

Проте в його трактуванні різними авторами існують певні роз­біжності. Оволодіння практикою роботи у галузі психологічної до­помоги неможливе без подолання плутанини у вживанні цих понять, без чіткого презентування окремих видів діяльності практичного психолога. У зв'язку з цим доцільно дотримуватися позиції розме­жування понять «психологічне консультування» і «психокорекція», «психотерапія».

В україномовній науковій літературі існують також розбіжності вживання термінів «психокорекція» і «психотерапія». Напевно, що такі обставини поділу цих понять у вітчизняній психології пов'язані насамперед не з особливостями роботи, а з укоріненим і узаконеним положенням про те, що психотерапією можуть займатися лише лю­ди, які мають спеціальну медичну освіту. Це обмеження, на наш по­гляд, є штучним, оскільки психотерапія має на увазі не медикамен­тозний, а психологічний вплив. До того ж термін «психотерапія» (psychotherapy) є міжнародним і в більшості країн світу однозначно використовується стосовно методів роботи, яку виконують профе­сійні психологи. Однак традиція використання терміну «психоко­рекція» стосовно психологічної роботи в нашій країні вже склалася, і нам доведеться використовувати його поряд із терміном «психоте­рапія», що є загальноприйнятим у світовому співтоваристві.

Безсумнівно, що відмінності між психотерапією й консульту­ванням дещо умовні, що вже не одноразово відзначалося різними авторами (Sorey G., 1977; Поляков Ю. Ф„ Співаковська А. €., 1985).

У віковій та педагогічній психології поняття «психологічне консультування» найчастіше трактується як вид психологічної допо­моги, який має діагностично-рекомендаційний характер і є засобом підвищення психологічної ко мпетентності педагогів і батьків (1. Ду- бровіна, Р. Овчарова).

Інколи завданнями психологічного консультування вважають не лише діагностичні та рекомендаційні, а й корекційні (Г. Бур- менська, О. Карабанова, О. Лідере).

Поняття «психологічне консультування» вживають і в тих випа­дках, коли йдеться про інформування психологом різних спеціалістів (лікарів, юристів, політиків і т. д.) з тих чи інших питань, що потре­бують його компетенції.

Нарешті, психологічне консультування почасти розуміється як будь-яка послуга або комплекс послуг, що надаються у психологіч­ній консультації.

Вищенаведене дає змогу стверджувати що, у вітчизняній психо яогії поняття «психологічне консультування» вживається то в більш широкому, то в менш широкому значенні. При цьому кожний з цих ас-

пектів у різних авторів представлений неоднаковим змістом.

Окрім цього зазначимо, що у теорії та практиці психологічної допомоги в нашій країні широко застосовуються праці представни­ків західної психології, котра має свої традиції щодо тлумачення по­нять «психологічна допомога», «психологічне консультування», «психотерапія» тощо, які не завжди збігаються з вітчизняними.

Аналіз різних поглядів показує, що найсуттєвішою ознакою, за якою проводиться це розмежування, є характер завдань, котрі поста­ють перед спеціалістом, який надає допомогу.

У психологічному консультуванні ця допомога не передбачає глибинних змін в особистості людини, в той час як психокорекція та психотерапія орієнтовані саме на такі зміни. Відповідно різняться між собою інші суттєві характеристики цих видів психологічної до­помоги; тип клієнта, з яким має справу консультант, проблеми, що вирішуються у процесі психоконсультування, форми роботи, її три­валість тощо.

Розмежування названих понять не означає, звичайно, їх відда­леності одне від одного. Насправді, вони і ті реальності, що стоять за ними, близькі між собою: психологічне консультування майже зав­жди містить у собі психотерапевтичні елементи, часто передбачає по­дальшу психокорекцію чи психотерапію; у свою чергу психокорекція і психотерапія не обходяться без епізодів психологічного консульту ­вання. Узагальнюючи вищенаведене маємо змогу визначити сут­ність цього феномену.

Отже психологічне консультування це вид психологічної допомо­ги клієнтам, які опинилися у складній життєвій ситуації, і має на меті створення сприятливих психологічних умов для повноцінного особис- тісного розвитку.

Те, із якими проблемами прийшов клієнт, міжособистісними або глибинними особистісними, часто виявляється вже у формах звернення до консультанта за допомогою, у специфіці скарг і че­кань від зустрічі з психологом. Клієнти психолога-консультанта, звичайно, наголошують на негативній ролі інших у виникненні власних життєвих складностей; у клієнтів, орієнтованих на глибин­ну психокорекційну роботу, локус скарг, звичайно, інший: їх часті­ше турбує власна нездатність контролювати і регулювати свої вну­трішні стани, потреби й бажання. Так, для клієнта психолога-кон­сультанта будуть характерні скарги типу: «Ми з чоловіком постій­но лаємося» або «Жінка ревнує мене без усякого приводу». Ті, хто звертаються до психолога, частіше говорять про свої проблеми інакше: «Я не можу стримати себе, дуже запальна, постійно кричу на чоловіка» або «Увесь час не упевнений у тім, як до мене ста­виться дружина, мені здається, що вона мене обманює, ревную її і, напевно, без усякої на те причини». Таке розмежування в локусі скарг має достатньо вагоме значення і, зокрема, те, що самим кліє­нтом уже здійснена певна робота з аналізу власних проблем і не­вдач. Той факт, що відповідальним за те, що відбувається з люди­ною вона сприймає на себе — крок, що вимагає неабиякої мужнос­ті, — гарантія того, що вона готова до глибокого й відвертого са­мопізнання.

У вітчизняній психології загальноприйнятим є розуміння пси­хологічного консультування як виду психологічної допомоги здоро­вим людям у складній життєвій ситуації.

Однак при цьому в деяких працях сучасних науковців термін «психологічне консультування» вживається як синонім понять «пси­хотерапія» (позамедична модель), і «психологічна корекція», оскіль­ки вказані поняття, на думку авторів, тотожні як за змістом (викори­стання групової динаміки, особливостей контакту консультанта і клієнта, спеціальних технік), так і за кінцевою метою — створення сприятливих умов для повноцінного особистісного розвитку, спілку­вання, життя в цілому тих, хто звертається по допомогу (Семья в психологической консультации: Опьгг й проблеми психологическо­го консультирования і Под ред. А. А. Бодалёва, В. В. Сталина. Моск­ва, 1989).

Цікавими є підходи до обґрунтування деякими авторами озна­ченого феномену, які не заперечуючи близькість за змістом понять «психологічне консультування» і «психотерапія», вважають доціль­ним усе ж закріпити поняття «психологічне консультування» за сфе­рою допомоги здоровим людям, залишивши поняття «психотерапія» сфері допомоги психічно хворим, оскільки, по-перше, консультатив­на робота із здоровими людьми не є терапією (лікуванням) у точно­му значенні цього слова, по-друге, професійні дії психолога-кон­сультанта і психотерапевта у цих різних сферах допомоги людям мають суттєві відмінності, що зумовлюються передусім мірою від­повідальності спеціаліста за стан клієнта (Е. Ейдеміллер, В. Юс- тицький, Г. Абрамова).

Існує ще одна позиція, згідно із якою консультування зорієнто­ване переважно на допомогу клієнтові в реорганізації йото міжосо- бистісних стосунків, у той час як психотерапевтичний вплив спря­мований насамперед на розв'язання глибинних особистісних про­блем людини, покладених до основи більшості життєвих труднощів і конфліктів (10. Альошина, 1999).

Отже, як бачимо із вшценаведеного розмежування понять «пси­хологічне консультування» і «психотерапія» тут здійснюється за ознаками розбіжностей змісту роботи, яку виконують психолог- консультант і психотерапевт, що зумовлює різні вимоги до ступеня їхньої психологічної підготовки.

Консультативна діяльність соціально-психолопчної служби за своїми завданнями наближена до просвітницької та профілактичної і є однією з важливих форм їх проведення.

Разом із тим консультування — це специфічний вид практичної роботи психолога, що характеризується особливими формальними і змістовими ознаками.