Вербальна і невербальна поведінка консультанта

Істотними складовими процесу консультування є тон голосу, вираз обличчя, поза тіла.

Консультант повинен звертати увагу на невідповідність вер­бальної і невербальної поведінка клієнтів і тим самим допомагати їм виразити реальні, справжні почуття. Орієнтація консультанта в не- вербальних реакціях збільшує довіру клієнтів. Клієнти приписують консультантові глибоку спостережливість або «шосте почуття» най­частіше завдяки його умінню «читати» нсвербальну поведінку.

Невербальна поведінка — особливий «ключ» до розуміння по­чуттів і мотивів клієнта. Однак існують неприйнятні і занадто пря­молінійні інтерпретації, тому що невербаїьні дії є частиною більш широкого контексту поведінки. Навіть однакові невербаїьні прояви можуть означати різні речі в залежності від контексту. Наприклад, контакт очей припускає дружність, інтимність, коли люди близькі одне до одного; однак довгий погляд на співрозмовника свідчить про агресію, якщо стосунки формальні. Подібним чином дотик може означати як турботу, так і прагнення до інтимності або домінування. Окрім того, в уявленнях про невербатьну поведінку існують виразні міжкультурні розбіжності.

Дуже важлива і невербальна поведінка консультанта. Деякі не- вербаїьні реакції ми всі сприймаємо однаково, тому що вони набули характеру соціальної конвенції. Тому консультант повинен контролювати свою невербальну поведінку, щоб перетворити її в інструмент кон­сультування.

Своєю невербальною поведінкою консультант також розвиває консультативний контакт, що передбачає таку послідовність дій:

1. Бути з клієнтом віч-на-віч. Фізична обстановка має дозволяти консультантові і клієнтові бачити один одного повністю.

2. Бути у відкритій позі. Схрещені руки і ноги, звичайно, інтер­претуються як оборонна, байдужа і відступальна поза. І навпа­ки, відкрита поза означає, що консультант готовий прийняти усе, що розкриє клієнт. Звичайно, схрещені руки консультанта не обов'язково означають те, що він «вийшов» із контакту.

3. Час від часу нахилятися до клієнта. Такою позою консуль­тант виражає свою участь у контакті. З іншого боку, не переста­райтеся, тобто не наближайтеся до клієнта надмірно і занадто швидко, тому що це може викликати тривогу, здаватися вимо­гою швидкого і тісного контакту.

4. Підтримувати контакт очей із клієнтом означає засвідчити свою увагу і зацікавленість, але контакт не повинен бути безпе­рервним. У такому випадку він стає схожим на докучливе «вирячування» очей на клієнта. З іншого боку, якщо погляд консультанта занадто часто «блукає» у просторі, не зупиняючись на клієнті, то створюється враження відхилення від контакту.

5. Бути розслабленим. Більшість клієнтів хвилюється в ситуації консультування, важливо, щоб консультант не був напружений і не посилював занепокоєння клієнта. Консультант повинен природно користуватися своїм тілом (невербальна поведінка), намагаючись показати клієнтові свою е.мпатичну участь у кон­сультативному контакті.

Вербальне спілкування

Незважаючи на значення невербального спілкування в консуль­туванні, найважливіші події відбуваються на вербальному рівні. Суть вербальної поведінки консультанта складають способи його реагування під час консультування, що можуть бути визначені як основні техніки.

Слухання клієнта

Звичайно, бесіда двох людей буває схожа на вербальний пінг- понг — співрозмовники говорять почергово. Однак у консультуван­ні і психотерапії усе відбувається інакше, особливо на початку бесіди. Тут вербальна активність консультанта повинна бути мінімальною, з тим щоб клієнт зміг зосередити увагу на розкритті своїх проблем і труднощів. Консультант повинен не лише говорити, а й слухати. Уміння вислухати означає вираження щирої зацікавленості іншою людиною.

Існують два важливих аспекти, пов'язаних із цим умінням. По- перше, кожна людина відчуває потреб}' спілкуватися з іншою люди­ною з важливих для неї справ. По-друге, наша схильність підтриму­вати інших чи погоджуватися з ними залежить від того, наскільки вони вислуховують нас. Якість стосунків між людьми в чималому ступені залежить від уміння вислухати і почути.

Однак існують деякі обставини, що заважають уважно вислухо­вувати. Часто те, що говорить клієнт, не відповідає настанові кон­сультанта, і він слухає неуважно. У консультуванні, поширена мане­ра, коли ми не просто слухаємо співрозмовника, а насамперед реагу­ємо на його повідомлення, у думках, заздалегідь сформулювавши репліки, відповіді, питання і т. п. Це лише видимість слухання. Од­ним із наслідків соціального навчання є прагнення до несприйняття зайвої інформації про іншу людину, що іноді спонукає консультанта несприймати розповідь клієнта про глибоко особисті справи, а ре­зультат такого опору — знову ж неуважне слухання. Інколи події або порушені теми, що розповідаються клієнтом, викликають непри­ємні почуття: тривогу, напругу. Консультант, прагнучи уникнути та­кого неприємного стану, може не сприйняти в оповіданні деяких важ­ливих подробиць. Труднощі вислуховування провокують і клієнти.

які безупинно скаржаться на свої проблеми, особливо на соматичні симптоми.

Вислуховування насамперед являє собою зворотний зв'язок із думками і почуттями клієнта, спонукає клієнта далі говорити про своє життя, про його труднощі і проблеми.

У будь-якому випадку правильне вислуховування — це активний

Він охоплює усі види відчуттів плюс інтуїція, відображення й емпатія. Слухачеві необхідно виявляти зацікавленість і розуміння, однак не заважати оповідачеві залишатися в потоці переживань; консультант, що слухає клієнта, повинен бути розкутий і спостереж­ливий, щоб почуті зізнання породжували рясний асоціативний потік. Виникаючі асоціації служать певними «ключами» до розуміння про­блем клієнта. Але не слід безапеляційно спиратися на них, оскільки частина асоціацій і ідей пізніше не підтверджується і відкидається. Не потрібно ділитися з клієнтом своїми асоціаціями, тому що вони можуть бути абсолютно помилковими.

Асоціації — це керівництво до подальшого вислуховування, ставлення запитань, заохоченню клієнта до «дослідження» нових галузей суб'єктивного світу. Активне слухання такого роду допо­магає узгоджувати окремі фрагменти оповідання клієнта, унаслі­док чого і реалізується головна поведінка консультування — розу­міння клієнта.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Які обставини заважають уважно вислуховувати клієнта?

2. Чи пов'язані між собою вербальна і невербальна поведінка кон­сультанта?