3. Професійна підготовка., кваліфікація, функції, комунікативні техніки у та засоби впливу-консультанта Професійна підготовка

Одна з найважливіших вимог професійної етики — це компетент­ність консультанта. У зв'язку з цим виникають питання: «Яка профе­сійна підготовка може забезпечити компетентне консультування?» і 'Який досвід необхідний претендентові на роль консультанта?«.

У багатьох країнах статус консультанта визначається ліцензією, що надає формальне право займатися цією професійною діяльністю. Щоб отримати її, потрібно навчатися за офіційною академічною програмою професійної підготовки, відпрацювати певну кількість годин під спостереженням кваліфікованого фахівця і мати встанов­лений мінімум професійного досвіду. Така система ліцензування об­межує змогу займатися практикою особам, які не мають відповідної кваліфікації. Однак ліцензія, на жаль, не гарантує, що консультант ефективно і компетентно справиться зі своїми обов'язками При на­вчанні психотерапії і психологічному консультуванню порад із необхідністю придбання відповідної теоретичної бази під кваліфіко­ваним керівництвом часто розуміється важливість поглиблення са­мопізнання консультанта (психолога).

М. Сохну в (1988) зазначає: «Життєвий досвід консультанта ін­тегрується зі зростаючим багажем професійних знань на основі за­глибленого самопізнання. Навіть відмінно підготовленому консуль­тантові не однаково легко з усіма людьми, зате йому гарантований щиросердний комфорт».

Розвиткові самопізнання сприяє великий і інтенсивний курс ін­дивідуальної і групової терапії, особливо в групах, орієнтованих на удосконалення особистості.

Кожен консультант до початку професійної діяльності, а також у процесі роботи повинен опанувати особисту терапію, тобто вирі­шувати свої проблеми при сприянні досвідченого професіонала. Як відомо, у психоаналізі самоаналіз, триваючий до декількох років є найважливішою ланкою професійної підготовки психоаналітика. Досвід особистої терапії важливий з двох причин. По-перше, тому що консультант, як і будь яка людина, має у своїй особистості «білі плями»: непізнані, неусвідомлювані аспекти, самостійні внутрішні конфлікти, більш глибоке пізнання, вирішення яких сприяє станов­ленню ефективного консультанта. Консультантові дуже корисне са­моспостереження під контролем іншого професіонала за переживан­ням таких значимих подій у житті, як любов, секс, насильство, сімейні стосунки, влада, смерть і т. д. Це не означає, що особистість консультанта повинна бути «перемита по кісточках». Важливо розу­міти суть конфліктів і як вони позначаються на стосунках із клієнта­ми. Адже якщо консультант у своєму особистому житті стримує злість або не розуміє, чому постійно переживає провину, то велика ймовірність аналогічних реакцій і в процесі консультування.

Консультування в колеги-професіонала цінне і перед початком діяльності, оскільки постійні зіткнення з різноманітними проблема­ми клієнтів почасти розкривають наші старі конфлікти. Починаючо­го консультанта почасти мучить почуття професійного безсилля. Це також вимагає певної допомоги колег. Інша важлива перевага осо­бистої терапії полягає в тому, що консультант входить у роль клієн­та і здобуває відповідний досвід. Як стверджує A. Storr (1980), «док­тор наближається до досконалості, якщо він теж був пацієнтом». А. П. Чехов, лікар за покликанням, зазначав, що, якби він учив сту­дентів медицині, половину часу приділив би засвоєнню психології хворої людини, її світовідчуттю.

Особиста терапія дає унікаль^ м лу побачити процес консу­льтування і психотерапії очима клієнта. Побувавши в ролі клієнта, консультант значно краще уявляє весь спектр щиросердечних пере­живань, що виникають під час консультування.

Як в індивідуальній, так і в груповій терапії з майбутніми і вже працюючими консультантами важливо також вирізнити питання, по­в'язані з поглибленим усвідомленням специфіки професії, звернути увагу на причини і продумати наступні питання.

• чому я обрав професію консультанта?

• якими потребами обумовлений мій вибір?

• яку користь я прагну мати зі своєї професії?

• як зможу я поєднати свої потреби з потребами клієнтів?

Можливі й інші питання стосовно особистості консультанта і

його проблем:

в які в мене проблеми і як я їх вирішую?

• який вплив ці проблеми можуть мати на мою роботу?

• які мої цінності і як вони позначаються на стилі консультування?

• як я використовую свою силу?

• яким людям я більше подобаюся і хто подобається мені?

• кому я не подобаюся і хто не подобається мені?

• яке враження я справляю на інших людей?

Спроба відповісти на ці запитання в процесі індивідуальної або групової терапії допоможе краще пізнати і зрозуміти себе, а це зна­чить — стати більш ефективним консультантом.

Якщо таким чином уявити зміст ролі консультанта, стає оче­видним, що основною складовою процесу консультування є особис­тість консультанта.

Робота психолога-консультанта потребує постійної вимоги до його нервово-психічної стійкості.

Ситуація спілкування клієнта з психологом-консультантом міс­тить такі складові:

1. особистість клієнта та його переживання;

2. особистість психолога-консультанта (наставника) у поєднанні його сумісних та функціонгишних освіт;.

3. стосунки між клієнтом та психологом.

Зрозуміло, саме цю ситуацію створюють цілком визначені зов­нішні життєві й навіть житейські обставини. Тому те, чим створю­ється ситуація звернення по психологічну допомогу, й те, як ця ситуація структурується професіоналом, психологом-консультантом — речі зовсім різні.

Зіставимо, наприклад, ситуацію звернення клієнта до представ­ника будь-якої іншої професії системи « люднна-люд ина»: юриста, вчителя, священика, керівника, навіть офіціанта. Звертаючись до всіх без винятку представників інших комунікативних професій, ко­ристувач:

а) знає, чого він хоче;

б) ознайомлений тією чи іншою мірою про норми взаємостосунків із представником даної професії;

в) дещо добре розуміє міру відповідальності й обмежень свою та професіонала, до якого звертається

Скажімо, пацієнт розуміє й сприймає заздалегідь можливості того, що результат лікування не залежить виключно від кваліфікації лікаря та його рекомендацій навіть за наявності найнеобхідніших медикаментів.

У галузі психологічної допомоги цілком визначені труднощі пов'язані як із специфікою професії, так і з невизначеністю стату­су та прерогатив психолога-консультанта у пострадянському су­спільстві.

Перша з трудностей полягає в тому, що психолог-консультант працює не із ситуацією, не з її трансформуванням, а з переживання­ми, із системою цінностей, стосунків та станів людини.

По-друге, з'ясування справжніх мотивів або життєвих сенсів людини в процесі отримання відповідної психологічної допомоги може взагалі зробити зайвою саму життєву ситуацію, якщо вона ви­никає від психологічних проблем клієнта. •

По-третє, коли в інших професіях міжособистісні стосунки ві­діграють інколи важливу, часом навіть визначальну роль, а інколи не відіграють ніякої ролі, не кажучи вже про особистіші достоїнства спеціаліста (наприклад, офіціанта), то в ситуації, яку ми розглядає­мо, саме характер, динаміка, своєрідність міжособистісні стосунків, особисті якості психолога-консультанта, які пред'являються чи не пред'являються клієнтові, ате керовані останнім, відіграють визна­чальну, головну роль у динаміці процесу і, в кінцевому рахунку, у дієвості психологічної допомоги. Уже перша зустріч, перша бесіда психолога з людиною, що звернулася до нього по допомогу, може виявитися вирішальною як в одному, так і в іншому розумінні. Невипадково одним із найважливіших орієнтувальних критеріїв для вибору психолога чи психолога є такий: «Чи відчули ви полегшення ПІСЛЯ першої бесіди?» (див. ОиіпеН: Р., Р. 191). І не випадково тому в одному з найвідоміших американських підручників із психологічно­го консультування наголошується: «Якби психологічна допомога зводилася лише до прийомів, необхідність у самих консультаціях відпала» (Веікіп О., Р. 133), а такий всесвітньо відомий авторитет як Карл Роджерс у своїй книзі «Про те, як стають особистістю» вмістив цілу низку питань, що висвітлюють людський, особистісний «ви­мір» у практиці психологічної допомоги.

Серед них такі: «Чи можу я бути таким, що сприймається як той, що заслуговує на довіру?», «Чи можу я бути дещо виразним?», «Чи можу я дозволити собі відчувати позитивні почуття до цього ін­шого?», «Чи здатний я бути дещо сильною особистістю, аби відо­кремити себе від іншого?», «Чи дещо я внутрішньо захищений, аби дозволити собі таке роз'єднання?», «Чи можу я дозволити собі по­вністю увійти до світу почуттів та смислів цього іншого й побачити їх так, як він?», «Чи здатний я сприйняти його таким, який він є?» (Rogers С., Р. 50-54).