2.Збирання Романовичами Волинської “отчини”. Об’єднання Галичини та Волині (1219-1245 рр.).

1219 р. Мстислав сів у Галичі. Після цього наміри й дії Андрія II та Лєшка щодо Галицько-Волинської Русі на певний час розходяться, припиняється їхній узгоджений тиск на неї. Це полегшило Данилові Романовичу розпочати справу свого життя – відвоювання Волині, а далі Галичини та відновлення великого князівства батька.

Мстислав утвердився в Галичі завдяки договорові, підписаному з польським князем. У ньому був пункт про взаємний ненапад. Про це свідчить такий епізод. 1219 р. Данило одружився з донькою нового галицького князя Анною, уклавши з ним таким чином союз, що дозволило волинському князеві сподіватися на поміч тестя у відвоюванні в поляків загарбаної ними Волині. На це Мстислав відповів Данилові: «Сину! Заради попередньої любові не можу піти на Лєшка» і порадив пошукати інших союзників. Данило самостійно відвоював у Польщі Західну Волинь, що змусило польського князя шукати допомоги в Угорщині.

У ті часи дипломатія часто базувалася на воєнному успіхові. По тому, як 1221 р. Мстислав галицький здобув яскраву перемогу над уграми, а союзниця Романовичів Литва стала дошкуляти Польщі, «уклав мир Лєшко з Данилом і Васильком». Подібно до інших договорів, підписаних Романовичами з Польщею, він виявився недовговічним.

З початком 1220-х рр. Данило з Васильком (княгиня Анна після досягнення старшим сином повноліття 1219 р. відмовилася від регентства й пішла до монастиря) нарощували зусилля щодо поступового оволодіння Волинською землею. Відтоді князь Лєшко почав віддавати їм перевагу перед князем Олександром Белзьким, на якого раніше робив ставку. Але вже в останній рік свого життя (1227), коли Романовичі практично зібрали докупи свою волинську «напівотчину», краківський государ почав боятися їх посилення, раптом відновив угоду з Угорщиною й надав допомогу королеві Андрієві II в справі оволодіння Галичем. Та Данило і його тесть Мстислав розгромили угрів, а польський допоміжний загін зупинили на Західному Бузі.

У кінці 20-х рр. XIII ст. неодноразово спалахували порубіжні сутички поміж Волинським князівством Романовичів і Польщею. Звичайно вони завершувались мирними угодами, серед яких можна виділити договір 1230 р., від якого збереглась лише одна стаття: «Заприсягайсь одні одним руські й ляхи: якщо після цього станеться між ними усобиця, то не брати ляхам руських у рабство, а руським – ляських». Отже, союз із Краковом зберігся після смерті Лєшка Білого й діяв протягом 30-х рр.

Данило Романович взимку 1240-1241 рр. з огляду на наближення орд Батия вирішив залишити Русь і пошукати союзників на Заході. Він подався до Мазовії, де його зустріли як союзника й друга, надали у володіння місто Вишгород. По смерті Конрада І (1247 р.) Данило став третейським суддею поміж його синами, що сперечалися за владу.

І все ж таки в 20-і -50-і рр. XIII ст. на перше місце в дипломатії Данила й Василька виходить Угорщина. Вона до 1245 р. робила спроби загарбати Галицьку землю. Королеві всіляко сприяла ворожа Романовичам боярська партія в Галичі. Вона впливала на Мстислава Удатного і провокувала його на династичний союз з Угорщиною. Розповідаючи про події 1225 р., галицький літописець з осудом записав: «Мстислав за порадою лукавих бояр галицьких віддав свою меншу доньку за королевича Андрія й дав йому Перемишль». Унаслідок тиску бояр, котрі на всі боки крутили своїм князем, Мстислав швидко по тому зробив ще один нерозумний і зрадливий крок назустріч відданню Галицького князівства Угорщині.

1227 р. вороже налаштовані щодо Данила Романовича бояри прямо заявили старому й хворому Мстиславу: «Княже! Віддай свою заручену доньку за королевича й дай йому Галич: ти сам уже не можеш у ньому княжити, а бояри тебе не хотять». Далі боярські верховоди діловито й цинічно пояснили князеві логіку свого рішення: «Якщо віддаси королевичу, то коли захочеш, зможеш забрати у нього. Даси ж Данилові – ніколи вже не буде твоїм Галич». Мстислав уклав ганебну угоду з Угорщиною.

Завдяки цьому з кінця 20-х – протягом більшої частини 30-х рр. у Галичі сидів із залогою угорський королевич. Однак Данило поступово перехоплював ініціативу в змаганні з Угорщиною за галицький престол, а також у боротьбі з чернігівським князем Михайлом Всеволодовичем та його сином Ростиславом, котрі перешкоджали Романовичу відновити Галицьке-Волинське велике князівство. Тими роками дипломатичні переговори з Угорщиною чергувалися з воєнними діями.

Рішучий поворот від війни до миру в русько-угорських відносинах стався влітку 1245 р., коли Данило Романович ущент розбив угорське військо (битва під Ярославом), приведене зятем короля Ростиславом Михайловичем, а незабаром по тому успішно з’їздив до Орди й повернувся від Батия з «ярликом» на галицько-волинське княжіння. Галицько-Волинське князівство було повністю відновлене Романовичами у 1245 р.