64. Система попередження пожеж передбачає:

• попередження утворення горючого середовища;

• попередження утворення або внесення в горюче середовище джерел запалювання.

Попередження утворення горючого середовища забезпечується загальними заходами або їх комбінаціями, що наведені в ГОСТ 12.1.007-91.

Найбільш радикальними заходами попередження утворення горючого середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі, дотримання умов сумісного зберігання речовин і матеріалів. Але горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробничих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна практично неможлива.

Тому попередження виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодо запобігання пожежам.

До основних груп джерел запалювання належать:

1. відкритий вогонь;

2. розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні;

3. тепловий прояв електричної енергії (коротке замикання в електричних мережах, струмові перевантаження дротів та електричних машин, великий перехідний опір, розряди статичної та атмосферної електрики, електрична дуга, електричні іскри);

4. тепловий прояв механічної енергії (удари твердих тіл, поверхневе тертя тіл під час їх взаємного переміщення, стиснення газів та пересування пластмас, механічна обробка твердих матеріалів різальними інструментами);

5. тепловий прояв хімічної реакції;

6. тепловий прояв сонячної енергії тощо.

65. Система протипожежного та противибухового захисту являє собою другий ешелон забезпечення пожежної безпеки, яка починає діяти з виникненням перших ознак пожежі.

Система спрямована на створення умов обмеження розповсюджен­ня і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується: потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами; влаштуван­ням протипожежних перешкод; використанням вогнеперешкоджуючих при­строїв в устаткуванні тощо.

Горючість та здатність чинити опір дії пожежі будівельними конструкціями характеризуються їх вогнестійкістю.

Вогнестійкість конструкції – це здатність конструкції збері­гати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі.

Протипожеж­на перешкода – це будівельна конструкція, інженерна споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості і перешкод­жає поширенню вогню.

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту. Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виник­ненні безпосередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуа­ція людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід – це вихід з будинку (споруди) безпосеред­ньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходо­вої клітки безпосередньо або через суміжне приміщення.

66. Установки автоматичної електричної пожежної сигналізації монтують на складах, базах та інших пожежонебезпечних і важливих об'єктах. Основними складовими частинами цих установок є: сповісники (датчики), що монтуються в будівлях або на території об'єктів і призначені для подання сигналу про пожежу; приймальні апарати (станції), що забезпечують приймання сигналів від сповісників; лінії комунікації, що з'єднують сповісники з приймальними апаратами; джерела електроживлення.

Сповісником називають автоматичний пристрій, що сприймає і при певних умовах перетворює контрольовану величину параметра на вигідний для передачі по лінії зв'язку електричний сигнал.

Автоматичні сповісники за принципом дії (спрацювання) поділя­ються нa теплові (термосповісники), димові, світлові та комбіновані.

67. У комплексі заходів, що вживаються для протипожежного захисту підприємств, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів та засобів гасіння різних речовин та матеріалів. Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням.

Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горін­ня. На практиці використовують декілька способів припинення горіння.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речови­ни відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалю­вання, горіння припиняється.

Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшен­ням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кис­ню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та ін.).

Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етал, фреон та ін.), які при попаданні у полум'я розпадаються і з'єднують­ся з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Спосіб механічного гасіння полум'я сильним струменем води, порошку чи газу ґрунтується на відключенні механізму займання.

Спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

68. Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники.

Вогнегасником називається переносне або пересувне обладнання для гасіння осередків пожежі за рахунок випуску запасеної вогнегасної речовини.

Вогнегасники розподіляються

• за способом транспортування на:

- переносні (ручні та ранцеві);

- пересувні.

• за видом вогнегасної речовини на:

- водяні;

- пінні (повітряно-пінні та хімічно-пінні);

- порошкові;

- вуглекислотні;

- хладонові;

- комбіновані.

• за способом створення надлишкового тиску:

- за рахунок стисненого газу, що знаходиться:

а) у балоні високого тиску;

б) у корпусі вогнегасника (закачні вогнегасники);

- за рахунок стисненого газу, що утворюється у результаті хімічної реакції:

а) компонентів газогенеруючого пристрою;

б) компонентів вогненосної речовини (хімічні пінні вогнегасники).

Вогнегасник складається з корпусу для зберігання вогнегасної речовини або компонентів для її отримання, пристрою підготовки вогнегасної речовини та подавання її на вогнище пожежі, пристроїв, що запобігають перевищенню тиску вище допустимого й від випадкового спрацьовування, джерела надлишкового тиску (стиснений газ може знаходитись у корпусі вогнегасника).

Загальний принцип роботи вогнегасників полягає в утворенні надлишкового тиску в корпусі (за винятком закачних), під дією якого вогнегасна речовина подається на вогнище пожежі. Цей спосіб втілився в різних моделях вогнегасників, кожна з яких має свої особливості.

69. Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відно­сять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі сприн­клерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцях – залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підви­щенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавить­ся, замок розпадається і розпилена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело займання. Кількість спринк­лерних головок визначають з розрахунку 12 м² підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняєть­ся від спринклерної, але вона порожниста – не має замка. Вми­кання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що по­требує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вен­тиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об'єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні кла­пани дренчерних установок розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182°С в залежності від небезпечної темпера­тури у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалю­ються. Натепер застосовують дренчерні установки для гасін­ня пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматич­ного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

Є також вуглекислотні установки гасіння пожежі.

Автоматичні установки пожежогасіння улаштовуються у відповідності до вимог нормативів.

70. Відповідно до протипожежних норм, кожне промислове підпри­ємство обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об'єд­наним з господарсько-питним або водопроводом, який використо­вують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах.

Основними елементами устаткування водяного пожежогасін­ня на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рука­ви, насоси та ін.

Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовніш­нього водопроводу.

Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), встановленого на пожежному тру­бопроводі і обладнаного пожежною з'єднувальною головкою, та по­жежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.

Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складеними в „гармошку” або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново.

71. Система організаційних заходів забезпечення пожежної безпеки підприємства є складовою частиною загальної системи забезпечення пожежної безпеки підприємства.

Правовою основою діяльності галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України "Про пожежну безпеку" та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Згідно з Положенням про порядок розроблення, затвердження, пе­регляду, скасування та реєстрації нормативних актів з питань пожеж­ної безпеки, затвердженим наказом МВС України 07.12.96 № 833, ство­рено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпе­ки (НАПБ), до якого включено близько 360 найменувань документів, які поділені на 8 груп різних рівнів та видів: загальнодержавні, міжгалузе­ві, галузеві нормативні акти, нормативні акти міністерств, інших цен­тральних органів виконавчої влади, міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки, державні стандарти України (ДСТУ) з питань по­жежної безпеки, галузеві стандарти з питань пожежної безпеки, норма­тивні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки.

Окрім документів, що увійшли до вищезгаданого реєстру, існує ряд нормативних актів спеціального призначення, окремі розді­ли яких регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слід особливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 "Пра­вила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок", які визначають вимоги до типу виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповідних умовах за­лежно від класу пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон.

72. Складність та різноманітність завдань, пов'язаних з організа­цією забезпечення пожежної безпеки, викликають необхідність безпосередньої участі у цьому процесі не тільки всіх державних, а й господарських, комерційних та громадських організацій, окремих громадян. За­лежно від призначення та функцій відповідні організації наділя­ються певними повноваженнями, а власники підприємств, орен­дарі та громадяни – обов'язками, розподіл яких встановлено За­коном України "Про пожежну безпеку".

Закон України "Про пожежну безпеку" визначає загальні пра­вові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної без­пеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяль­ності та форм власності.

Згідно Закону, забезпечення пожежної безпеки є складовою час­тиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, всього населення України. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) і статутах підприємств, установ та організацій, поса­дових інструкціях тощо.

73. Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі – власники), а також орендарі зобов'язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки;

• забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

• організовувати навчання працівників правилам пожежної без­пеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

• у разі відсутності нормативних актів вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідні заходи, погод­жуючи їх з органами державного нагляду;

• утримувати в справному стані засоби протипожежного за­хисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не до­пускати їх використання не за призначенням;

• створювати у разі потреби, відповідно до встановленого по­рядку, підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціону­вання матеріально-технічну базу;

• подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;

• здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних за­собів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети ви­робничої автоматики;

• своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водо­постачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;

• проводити службове розслідування випадків пожеж.

Обов'язки сторін що до забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди. Відповідно до ст. 6 Закону, громадяни України, іноземні гро­мадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов'язані:

• виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать по праву особистої власності, первинни­ми засобами гасіння пожеж і пожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;

• повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів її ліквідації, рятування людей і майна.

74. Закон відводить важливе значення у справі попередження по­жеж і мінімізації їх наслідків навчанню працівників, усього насе­лення України з питань пожежної безпеки.

Навчання працюючих здійснюється згідно з Типовим положенням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожеж­ної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України.

Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем ро­боти повинні проходити інструктаж з пожежної безпеки.

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожеж­ною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (по­жежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвище­ною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Перелік посад і порядок організації навчання (у тому числі керів­ників різних рівнів) визначаються Кабінетом Міністрів України. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і пере­вірку знань з питань пожежної безпеки, забороняється. Програми навчання з питань пожежної безпеки мають погоджуватися з органами державного пожежного нагляду.

75. Координація і вдосконалення ро­боти із забезпечення пожежної безпеки та контролю за проведен­ням і виконанням протипожежних заходів здійснюється службою пожежної безпеки (СПБ), яка створюється в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, в об'єднаннях підприємств різної форми власності. Діяльність СПБ регламентується Законом України «Про пожежну безпеку» та Типовим положенням про службу пожежної безпеки, затвердженим наказом № 220 МВС України 12 квітня 1995 p.

Цим документом визначено основні завдання СПБ, до яких на­лежать: вдосконалення та координація пожежно-профілактичної роботи, організація розробки комплексних заходів щодо поліпшення пожежної безпеки, контроль за їх виконанням, координація про­ведення науково-технічної політики з питань пожежної безпеки, здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підвідомчих об'єктів у галузі пожежної безпеки та підрозділів відомчої пожежної охорони, облік пожеж та їх наслідків на під­відомчих об'єктах.

Для виконання вказаних завдань співробітники СПБ наділені відповідними повноваженнями. Зокрема, вони мають право:

• перевіряти стан пожежної безпеки на підпорядкованих об'єктах та, у разі потреби, видавати їх керівникам обов'язкові для виконання приписи;

• вимагати від посадових осіб усунення від роботи праців­ників, які порушують вимоги правил пожежної безпеки або не пройшли відповідного навчання;

• припиняти чи забороняти експ­луатацію окремих приміщень, дільниць, обладнання, агрегатів у разі порушення правил пожежної безпеки і створення безпосеред­ньої загрози виникнення пожежі або перешкоджень її гасінню та евакуації людей тощо.

Одночасно працівники СПБ несуть персональну відповідаль­ність за невідповідність ухвалених ними рішень вимогам чинного законодавства та невиконання своїх функціональних обов'язків.

Система пожежної охорони створюється для захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня по­жежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах.

До основних завдань пожежної охорони належать:

• здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

• запобігання пожежам і нещасним випадкам;

• гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха.

Таким чином, пожежна охорона виконує як профілактичну, так і бойову роботу. Пожежна охорона поділяється на державну, відом­чу, місцеву та добровільну.