Питання для самоперевірки

1.Що вивчає педагогіка?

2.Охарактеризхуйте систему педагогічних наук.

3.Яке значення мають міжпредметні зв’язки для педагогіки? З якою наукою педагогіка пов’язана найтісніше?

4.Чому процес навчання має двосторонній характер?

5.Охарактеризуйте основні закономірності навчання.

6.Продемонструйте зв’язки, що існують між принципами навчання.

7.Як між собою пов’язані форми і методи організації навчання?

8.Порівняйте пояснювально-ілюстративний і проблемний види навчання. Що між ними спільного і чим вони відрізняються?

9.Охарактеризуйте методи навчання за Ю.Бабанським.

10.Які загальні вимоги до сучасного уроку?

11.Чим обумовлений розподіл уроків на типи?За якими критеріями відбувається класифікація уроків?

12.Назвіть допоміжні форми організації навчання у загальноосвітній школі?

13.Охарактеризуйте форми організації навчання у вищій школі.

14. Що відносять до індивідуальних завдань у вищій школі?

Тема. Теорія виховання: сутність, характеристика

змісту виховання, загальні методи виховання

План

1. Сутність процесу виховання, закономірності, структурні елементи, рушійні сили.

2. Характеристика основних напрямків виховання.

3. Методи виховання. Класифікація методів виховання.

4. Сутність, умови, етапи, прийоми самовиховання (на сам. опрацювання)

У процесі підготовки підростаючого покоління до життя навчання і виховання становлять нерозривну єдність. Однак, як і дидактика, теорія виховання має свої характерні риси, зміст і методику.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

У ньому органічно поєднані змістовий (сукупність виховних цілей) і процесуальний (процес педагогічної взаємодії учителя і учня) аспекти.

Зміст і методика процесу виховання залежать від об’єктивних та суб’єктивних чинників і рушійних сил. До об’єктивних чинників належать суспільно – політичні, економічні процеси, що відбуваються у соціумі, події культурного життя, вплив природного середовища тощо.

Суб`єктивні чинники – соціальна педагогічна діяльність сім`ї та громадських організацій; навчально – виховна робота працівників закладів освіти; вплив засобів масової інформації; заходи культурних, позашкільних установ, молодіжних об`єднань тощо.

Рушійними силами процесу виховання є сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. До внутрішніх суперечностей належать:

• суперечність між соціально значущими завданнями, які потрібно виконати вихованцю, і факторами, що заважають його зусиллям;

• суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця.

Зовнішні суперечності виявляються у невідповідності між:

• виховними впливами сім`ї та закладу освіти;

• організованим виховним процесом закладу освіти і стихійним впливом на вихованців навколишнього середовища;

• різними вимогами вихователів;

• деякими вихованцями, які мають досвід негативної поведінки, і педагогами, однокласниками, батьками.

Процес виховання передбачає певну послідовність етапів, знання особливостей яких дає вихователю змогу спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення.

Найвідомішими є моделі, побудовані за критеріями послідовності етапів (стадій) розвитку процесу у часі. Однією з них є структура, яка ґрунтується на послідовності етапів і відповідних педагогічних дій. Вона має ряд стадій:

1) ознайомлення із загальними нормами і вимогами;

2) формування відносин;

3) формування поглядів і переконань;

4) формування загальної спрямованості особистості.

Першим етапом процесу виховання є усвідомлення вихованцями норм і правил поведінки, які їм пропонуються. Джерела отримання знань про норми і правила поведінки різні: слово вихователя, його особистий приклад, приклад інших людей,цікава книга, стаття в газеті, журналі тощо.

Другим етапом виховання є формування ставлення учнів до норм і правил поведінки, яка пропонується. Важливо не просто розуміти і осмислювати, про що розповідають, показують чи просять зробити, а й виявити при цьому почуття.

Третім етапом є формування поглядів і переконань. Формування поглядів – це етап сприйняття, засвоєння і перетворення засвоєних норм в особисте надбання. Це готовність до дії. Переконання – це тверді, засновані на певних принципах і світогляді погляди, які слугують керівництвом у житті. Найбільш надійним шляхом формування переконань є організація досвіду правильної поведінки, створення ситуацій, які вимагають прояву позиції в дії, тренування з метою здійснення правильних дій.

Четвертим, головним етапом виховного процесу є формування загальної спрямованості особистості в процесі різноманітних видів діяльності. Тренування в діяльності, багаторазові повторення забезпечують формування навичок і звичок поведінки, яка відповідає сформованим переконанням. Система звичних дій, вчинків поступово переходить у риси характеру, властивості особистості.

Щоб належно організувати виховний процес у навчально – виховному закладі, керувати ним і досягти високої ефективності, треба знати й брати до уваги його закономірності, які розглядаються як стійкий, об`єктивний, істотний зв`язок у вихованні, реалізація якого сприяє ефективному розвитку особистості.

Закономірності процесу виховання:

1.Органічний зв’язок виховання із суспільними потребами і умовами виховання.

2.Людина виховується під впливом сукупності факторів (і люди, і речі, і явища).

3.Залежність результатів виховання від глибини і повноти врахування національного менталітету вихованця.

4.Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ вихованця.

5.Визначальну роль у вихованні відіграє діяльність. Різноманітна діяльність є головним фактором єдності свідомості й поведінки.

Оптимізація змісту, форм і методів виховання потребує всебічного врахування його принципів, в яких відображені закономірності виховного процесу.

Принцип виховання – керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації і методів.

До основних принципів виховання належать:

1.Цілеспрямованість виховання (основна мета – виховання всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої й активної трудової діяльності).

2.Зв’язок виховання з життям (спонукання до участі в житі суспільства).

3.Єдність свідомості і поведінки у вихованні (реалізується через правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, вироблення несприйнятливості до будь – яких негативних впливів , готовності протистояти їм).

4.Виховання в праці (усвідомлення того, що, праця – єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, фактор всебічного розвитку особистості).

5.Комплексний підхід у вихованні, що передбачає єдність:

• мети, завдань і змісту виховання;

• форм, методів і прийомів виховання;

• виховних впливів закладу освіти, сім`ї, громадськості, засобів масової інформації;

• виховання і самовиховання.

6.Виховання особистості в колективі (усвідомлення того, що колектив є могутнім засобом виховання і багато рис особистості формуються тільки в колективі).

7.Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю вихованців.

8.Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього (в основі його єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага до їхніх поглядів тощо).

9.Індивідуальний підхід до кожного вихованця (врахування вікових та індивідуальних особливостей особистості).

10.Принцип систематичності, послідовності й наступності у вихованні.

11.Єдність педагогічних вимог закладу освіти, сім`ї і громадськості (реалізується у постійній взаємодії, взаємному інформуванні учасників виховному процесу про результати виховних впливів).

Окрім загальних принципів існують і національні, які закорінені у виховній традиції народу, тісні пов`язані з його історичною долею і ментальністю. Найпомітніші серед них:

• народність передбачає національну спрямованість виховання: навчання рідно. мовою; формування національної свідомості, шанобливого ставлення до культурної спадщини народу, прищеплення любові до рідної землі і т.і.;

• природовідповідність – урахування багатогранної і цілісної природи людини, її вікових, індивідуальних, анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;

• культуровідповідність – органічний зв`язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, забезпечення духовної єдності поколінь;

• гуманізація – створення умов для формування найкращих якостей і здібностей молодої людини – гуманності, щирості, людяності, доброзичливості, милосердя тощо;

• демократизація – усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості виховання як вищої суспільної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності.

• етизація – наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. він передбачає створення можливості для всіх молодих людей навчатися рідною мовою, спонукає виховувати в них національну гідність, національну свідомість, почуття етнічної причетності до свого народу і т.і.

Важливою умовою ефективності виховання є чітка постановка його мети, глибоке розуміння й усвідомлення її вихователями. Наявність мети дає змогу визначити зміст і завдання кожного напряму виховання.