Вступ

Метою курсу «Психологія і педагогіка» є засвоєння студентами теоретичних положень сучасної психолого-педагогічної науки, формування в них стійких інтересів до психолог-педагогічних знань та розуміння необхідності володіння цими знаннями для регулювання власної професійної діяльності, а також для організації суб’єктів виробничої діяльності.

Засвоєння курсу спрямовується на вирішення завдань, які забезпечують формування таких компетенцій:

• Рефлексивних – саморегуляція власних психологічних станів, процесів, діяльності та поведінки в системі навчальної взаємодії у вищій школі та в системі майбутньої професійної діяльності.

• Самоорганізаційних – організація власної навчальної діяльності відповідно до психолого-педагогічних закономірностей, потенційна здатність реалізовувати професійну взаємодію.

Предмет дисципліни: сучасні психолого-педагогічні теоретичні та практичні підходи до розуміння феномену психіки, особливостей психічної діяльності особистості, закономірностей організації навчальної діяльності.

Дисципліна «Психологія і педагогіка» вивчається студентами 1 курсу (1 семестр) і є нормативною дисципліною циклу гуманітарної підготовки.

Вивчення студентами дисципліни «Психологія і педагогіка» сприяє засвоєнню широкого кола знань і умінь, що мають професійно важливе значення для майбутніх економістів-практиків.

Після вивчення курсу «Психологія і педагогіка» студенти повинні знати:

• теоретичні положення щодо психологічної природи психіки, закономірностей перебігу психічного відображення;

• суттєві ознаки, структурні особливості феномену свідомості;

• психологічні механізми інформаційної функції психіки, сутність та закономірності перебігу когнітивних процесів;

• психологічні особливості атенційної, емоційної та вольової регуляції;

• сутність феномену особистості та особливості її прояву в діяльності та спілкуванні;

• психологічні закономірності прояву індивідуально-психологічних властивостей особистості;

• психолого-педагогічні закономірності процесу навчання та виховання.

та уміти:

• визначати основні психічні ознаки особистості та їхні прояви у різних видах діяльності, зокрема у спілкуванні та навчанні;

• діагностувати кількісні показники когнітивної сфери особистості, робити їх якісний аналіз та інтерпретацію з метою визначення способів організації та регуляції діяльності;

• визначати особливості індивідуального стилю діяльності на основі діагностики індивідуально-типологічних властивостей особистості;

• аналізувати практичні ситуації професійної взаємодії, навчання та спілкування і визначати можливі способи їх регуляції;

визначати доцільні методи та форми організації навчально-виховного впливу.

Тема. Вступ до психології. Психіка і свідомість.

План

1.Психологія як наука.

2.Виникнення і розвиток психіки. Психіка і свідомість.

3.Мозок, його будова і функції.

4.Основні галузі психології.

5.Методи психології.

Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання.

По – перше, психологічні знання необхідні для глибшого розуміння себе і інших. Людям властиві якості, що сприяють або заважають у певних життєвих ситуаціях. Імпульсивність, низький рівень самоконтролю можуть ускладнювати стосунки з оточуючими, ставати причиною стресів і хвороб. Людям здатним зрозуміти, порадити, підтримати, можна довірити власні думки переживання, отримати від них співчуття, допомогу. Знання власної особистості є необхідною умовою пізнання сенсу життя.

По – друге, психологічні знання необхідні для самовдосконалення, пристосування до змін у навколишньому середовищі. Без саморозвитку людина не відповідає вимогам сучасності, не може самореалізуватися в суспільстві. Знання психології створює базу для самовиховання та впливу на інших людей.

По – третє, вивчення психології потрібне для підвищення ефективності власної професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами трудового колективу та між людиною і технікою, щоб запобігти техногенним та екологічним катастрофам.

Психологія – одна з наук про людину. Термін «психологія» походить від грецької psyche – душа , logos – слово, тобто вчення, що означає «наука про душу» - це І етап становлення психології як науки, на якому всі незрозумілі явища в житті людини намагалися пояснити існуванням душі (існувала ще до нашої ери)

ІІ етап – психологія розглядалася як наука про свідомість. Виникає в ХVII ст. у зв`язку з розвитком природничих наук. Свідомість розуміли як здатність мислити, відчувати, бажати.

ІІІ етап – психологія як наука про поведінку. Виникає на початку ХХ ст. Завдання психології – спостереження та аналіз поведінки, вчинків, реакцій індивіда. Внутрішній світ людини як предмет дослідження ігнорується.

IV етап – психологія як наука, що вивчає факти, закономірності та механізми психіки і поведінки.

Це сучасний стан розвитку психологічної науки. Бере початок з відкриття у Лейпцигі психологічної лабораторії (1879 р.).

Об`єктом вивчення психології є психіка – як суб`єктивний образ об`єктивного світу, відображення дійсності в мозку. Вихідною категорією психології є відображення. Вищою формою відображення (хоча і не єдиною) у людини є її свідомість.

Психіка характеризується рядом особливостей:

1. Психічне відображення має активний характер, пов`язане з пошуком та добором способів дій, що відповідають умовам середовища.

2. Психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує функцію передбачення в діяльності та поведінці.

3. Кожний психічний акт є результатом дії об`єктивного через суб`єктивне, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя.

4. У процесі активної діяльності психіка постійно вдосконалюється й розвивається.

Психіка – це властивість високоорганізованої матерії (мозку) відображати об`єктивну дійсність і на основі психічного образу, який формується при цьому, регулювати поведінку і діяльність суб`єкта.

Психіка людини виконує основні функції:

• відображення та регуляція діяльності і поведінки.

У своєму розвитку психіка пройшла декілька етапів:

• елементарна сенсорна психіка;

• перцептивна психіка;

• інтелект.

Характерною особливістю першої стадії є те, що поведінка тварин зумовлюється дією на організм окремих властивостей предметів, в оточенні яких живуть тварини (хімічних, світлових, температурних тощо). Ця стадія властива переважно безхребетним, що живуть у воді (землеводним, плазунам), у яких немає предметного сприйняття.

За сенсорною стадією психіки і на її основі розвивається перцептивна стадія розвитку психіки, для якої характерене відображення предметів як цілого, а не окремих їх властивостей, як це спостерігаеться на сенсорному етапі розвитку психіки. Вона властива таким представникам біологічного світу, як хробаки, комахи, птахи, риби тощо, які вже можуть орієнтуватися серед складних предметів, адаптуватися до мінливих умов існування. Стадія перцептивної психіки властива ссавцям, що зумовлюється розвитком великих півкуль головного мозку.

Стадія інтелекту. Психіка більшості ссавців залишається на стадії перцептивної. Але у антропоїдів – людиноподібних мавп – відображувальна діяльність піднімається ще на один щабель свого розвитку. Цей вищий щабель називають стадією інтелекту, який дав змогу відображати, не лише окремі якості об`єктів, цілісні предмети й предметні ситуації, а й динамічні міжпредметні відношення, що виступають, переважно, у вигляді наочних образів. Інтелектуальна психіка притаманна так званим вищим тваринам (вовкам, лисицям, ведмедям, собакам та особливо мавпам). Великого значення набуває у вищих тварин не лише використання предметів, а й маніпулювання ними, що передує їх уживанню як знарядь праці.

Стадія інтелекту, є передісторією виникнення та розвитку людської свідмості.

Свідомість – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відоюраженні об`єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу. Свідомість – це вища форма прояву психіки, що має свою структуру, в якій виділяють.

- Знання про навколишню дійсність, природу, суспільство.

Рівень свідомості безпосередньо залежить від рівня засвоєння знань і досвіду особистості.

- Виокремлення людиною себе у предметному світі як суб`єкта пізнання, розрізнення суб`єкта «Я» та об`єкта «не – Я», протиставлення себе як особистості іншому об`єктивному світові. Характерним щодо цього є самопізнання, що стало підгрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально – психологічних якостей.

- Цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, їх перебудові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього потребують обставини.

- Ставлення особистості до об`єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе, яке виявляється в оцінюванні та самокритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно – вольова сфера особистості.

Свідомість людини характеризується активністю. У процесі відображення дійсності інформація, що надходить до мозку, відображується не механічно, а свідомо обробляється відповідно до мети, завдання та досвіду особистості. Рівень розвитку й виявлення свідомості в людині буває різний залежно від рівня розвитку її знань, наукового світогляду, ідейних, моральних переконань, ставлення до інших людей і самої себе, до форм суспільного життя.

З розвитком наук, особливо історії та біології, поступово формувалися погляди на походження людини та її свідомості. Найважливішою передумовою для виникнення людської свідомості було своєрідне ускладнення умов життя, в яких жили людиноподібні істоти – антропоїди. Під впливом умов життя центральна нервова система у них стала набагато складнішою структурно та функціонально. У великих півкулях головного мозку поступово розвивалися тім’яні, скроневі й особливо чолові долі, які здійснювали вищі пристосувальні пристосувальні функції. Надто помітно розвинулися вони у людини під впливом праці.

У процесі біологічного етану розвитку психіки утворилися передумови для появи вищих, специфічно людських форм психіки – свідомості. Знання біологічного етану розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом історичного розвитку в різних видах діяльності у людини поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямовувана пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварини.

Праця, суспільний спосіб життя – ось основні передумови історичного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, в якій виявляється ставлення людини до свого середовища, здатність змінювати природу, пристосовувати її до своїх потреб. Цих особливостей психіки у тварин немає. Вони не виокремлюють себе з навколишнього середовища, пасивно пристосовуються до нового.

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Нервова система людини має центральну і периферійну частини. Центральна нервова система складається з головного й спинного мозку, в яких розташовані нервові клітини, - нейрони. Периферійна нервова система складається із спинномозкових та черепномозкових нервів.

Людський мозок – найскладніша з живих структур. Середня вага головного мозку - 1360 г. На думку вітчизняного психолога О.Р. Лурії у мозку людини можна виділити 3 «блоки», кожен з яких відіграє особливу роль у забезпеченні психічної діяльності.

	Функція	Локалізація	У разі порушення
І відділ	Енергетичний блок, підтримує тонус кори	Верхні відділи «ствола мозку»	Увага стає нестій- кою, з`являється сонливість, бай-дужість
ІІ відділ	Забезпечує про- цес прийому, переробки, збері гання інформації	Задні відділи обох півкуль	Втрата чутливо- сті як шкіри, так і пропріоцептивної, втрачається чіт- кість рухів
ІІІ відділ	Розробляє програ ми поведінки, за-безпечує і регу лює їхню органі- зацію	Передні відділи великих півкуль	З`являються дефекти поведінки

Великі півкулі головного мозку є вищим відділом нервової системи і досягають особливого розвитку в людей. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку – різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях.

Функцією лівої півкулі є читання, рахування, оперування знаковою інформацією(словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення.

Розлад діяльності лівої півкулі призводить до порушення мовлення, блокує можливість нормального спілкування, а за глибокого враження нервової клітини – до значних дефектів розумової діяльності.

Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об`єктів.

Обидві півкулі функціонують у взаємозв`язку. Функціональна асиметрія притаманна тільки людині, формується в процесі спілкування і залежно від переважання правої чи лівої півкулі впливає на індивідуально – психологічні характеристики особистості.

Мозок людини контролює взаємодію з навколишнім середовищем, функції організму, розумову діяльність.

Взаємодія з навколишнім серидовищем	Дії, що контролюють функції організму	Розумова діяльність
Зір Слух Тактильні (дотикові) відчуття Нюх Смак Мовлення	Дихання Регулювання кров`яного тиску і температури Регулювання положення тіла Регулювання рухів Регулювання рефлексів (моргання) Споживання їжі Пиття Регулювання гормонального статусу	Навчання Письмо Малювання Читання Творення Аналізування Розв`язання Вираховування Уява Зосередження Ігнорування Чуттєвість Сон Сновидіння

ВН діяльність людей є якісно складнішою, ніж тварин. Основна розбіжність ВН діяльності людини й тварини полягає в тому, що тільки в людей існує система умовних і безумовних рухових рефлексів, яка забезпечує функцію мови, вимовляння й написання слів, а також здатність реагувати на слова як на умовні подразники, що мають певний смисловий зміст. Друга сигнальна система забезпечує якісно нову форму відображення зовнішнього світу завдяки функції мови.

Сучасна наукова психологія являє собою систему дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділяти 3 великі групи галузей – теоретичну, науково – прикладну, практичну психологію.

До теоретичної психології належать:

• загальна психологія (систематизує експериментальні дані, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності)

• експериментальна (розробка нових методів психологічного дослідження)

• генетична (вивчає закономірності розвитку психіки тварин і людини у філогенезі(усе живе) та онтогенезі (окрема особа))

• соціальна (досліджує психічні явища у процесі взаємодії людей у великих та малих групах)

• порівняльна (дослідження особливостей психіки тварин у порівнянні з психікою людини)

• диференціальна (досліджує індивідуально – психологічні особливості психіки з урахуванням вікового рівня розвитку)

• психологія особистості (вивчення психічних властивостей людини).

До науково – прикладної психології відносять ряд галузей, для яких характерні дослідження і практичне використання з метою оптимізації поведінки та діяльності людей:

а) за видом діяльності та поведінки людини:

- психологія праці;

- інженерна психологія;

- психологія творчості;

- військова психологія;

- психологія управління та менеджменту;

- екологічна психологія;

- психологія спорту.

б) за психологічними питаннями розвитку людини:

- вікова;

- педогогічна;

- спеціальна.

в) за відношенням до нормальної або хворої психіки:

- психологія здоров`я;

- медична.

г) за відношенням до права – юридична.

Практична психологія спрямована на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні психологічних проблем. Виділяють:

• психологічна служба сім`ї та соціального захисту населення;

• психологічна служба системи освіти;

• психологічна служба системи охорони здоров`я;

• практично – юридична психологія і педагогіки;

• практична психологія і соціологія економіки та бізнесу;

• практична психологія праці та проф орієнтації;

• практична психологія і педагогіка спорту.

Психологія як наука має певні методи вивчення психічних явищ. Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні вимоги:

• психічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв`язку та взаємозалежності;

• метод повинен бути адекватним предметові дослідження.

Виділяють основні та додаткові методи дослідження.

До основних методів відносять спостереження та експеримент.

Спостереження – тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на певному предметі (об`єкті).

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним (коли фіксується за допомогою фото, кіноапарата або магнітофона).

Щоб спостереження набрало наукового характеру, воно має відповідати певним вимогам:

• бути цілеспрямованим, а не випадковим;

• здійснюватися планомірно й систематично;

• бути забезпеченим достатньою інформацією про явище, яке спостерігається;

• точно фіксувати результати спостереження.

Експеримент – один з основних методів психології. Особливість його полягає в тому, що дослідник створює умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно і закономірно. Розрізняють експеримент лабораторний та природний. Перший проводиться у спеціальних психологічних лабораторіях за допомогою відповідної апаратури, а другий – у звичайних для піддослідного умовах діяльності.

До додаткових методів належать: тести, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка.

Тест – це один із способів психологічної діагностики рівня розвитку психічних процесів і властивостей людини. Розрізняють тести для вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розумвого розвитку особистості, тести успішності.

Інтерв`ю та бесіда (різновиди опитування) як методи здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, ціннісні установки, психічні установки, психічні властивості; спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію, формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей.

Аналіз продуктів діяльності грунтується на тому, що в результатах роботи людини виявляються її знання, вміння, навички, здібності, уважність і спостережливість, риси характеру.

Метод узагальнення незалежих характеристик – це об`єднання та узагальнення даних багатьох спостережень, виконаних незалежно одне від одного в різний час, за різних умов та у різних видах діяльності.

За допомогою методу самооцінки виявляють рівень здатності особистості оцінювати себе загалом або окремі якості (психічні процеси, стани, властивості).

Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їхню структуру на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії – антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).

На самостійне опрацювання питання:

1.Форми розвитку психіки: філогенез, антропогенез, соціогенез, онтогенез.

2. Рефлекторна природа психічного відображення.

3. Будова нервової системи.

Питання для самоперевірки

1.Навіщо студенту оволодівати науковими психологічними знаннями?

2.Що є предметом психології? Які основні групи психічних явищ вона вивчає?

3.Чим відрізняється психіка людини від психіки тварини?

4.Охарактеризуйте етапи розвитку психіки.

5.У чому полягає сутність рефлекторної природи психіки?

6. Чому і як виникла свідомість?

7.Як пов’язані між собою чотири характеристики свідомості?

8.Які галузі психологічної науки найбільше пов’язані з Вашою майбутньою професією?

9.У чому відмінність між спостереженням і експериментом?

Тема. Інформаційна функція психіки

План

1.Чуттєве пізнання дійсності: процеси відчуття і сприймання.

2.Абстрактне пізнання дійсності: процеси мислення та уяви.

3.Поняття про пам`ять, визначення, структура, види, індивідуальні особливості.

Психічне життя людини складне і має багато форм виявлення. Психічні явища – це своєрідні суб`єктивні переживання, суб`єктивні образи відображуваних у свідомості явищ дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність – відчуття, сприймання, пам`ять, мислення, уяву; емоційно – вольову – різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі – вольові якості. Особливу групу психічних явищ становлять – індивідуально – психологічні властивості особистості – здібності, темперамент, характер та її психічні стани – піднесення, пригніченість, схвильованість, байдужість тощо.

Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об`єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини (зір, слух, нюх, тактильні аналізатори) і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання належать відчуття і сприймання, за допомогою яких ми дізнаємося про зовнішні ознаки і властивості об`єктів, тим самим утворюючи свій чуттєвий досвід.

Відчуття – психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини. Це найпростіший психічний процес, з якого починається пізнавальна діяльність людини.

Органи чуття – це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає у свідомість людини.

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1. екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові);

2. інтроцептивні, які мають рецептори розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (спраги, голоду і ін.);

3. кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла;

4. проміжні й самостійні – температурні (холод, тепло), вібраційні (у глухих та сліпих – реакція на вібрацію предметів, відчуття ритмічності пов’язано з зоровою та слуховою чутливістю), рівноваги, прискорення, больові відчуття.

Основні властивості відчуттів

Всі відчуття мають багато спільного – якість, інтенсивність, тривалість.

Відмінні особливості відчуттів – адаптація, сенсибілізація, вправність та взаємодія.

Якість – це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших (колір, смаки, слух, нюх).

Інтенсивність – кількісна характеристика, тобто більша чи менша сила виявлення, залежить від сили подразника, що їх викликає.

Тривалість – це проміжок часу, протягом якого ми відчуваємо силу певного подразника.

Адаптація (пристосування) – це зміна чутливості органів чуття під дією подразника. Існує 3 види цього явища.

1. Як повне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника (одяг, запах, атмосфера).

2. Як притуплення відчуття під дією сильного подразника (холодна вода, сильне світло) – негативна адаптація, так як знижує чутливість.

3. Як підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника. Це позитивна адаптація, так як підвищує чутливість (адаптація до тиші).

Синестезія – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора (зорово-слухові – під дією звукових подразників виникають зорові образи: кольоровий „звук”, – „малиновий дзвін”, „теплі” і „холодні” кольори).

Сенсибілізація – підвищення чутливості внаслідок взаємодії аналізаторів і вправляння (якщо старанно, ретельно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою).

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття.

Наприклад: слабкі звукові подразники підвищують чутливість зорового аналізатора.

Чутливість – здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Отже, порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють пороги абсолютний і розрізнений, або диференційний.

Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує мінімальну силу подразника, яка здатна викликати у людини відчуття. Цей поріг характеризує міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника. Верхній поріг чутливості – це максимальна сила подразника, яка ще викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття – больове або якесь інше. Абсолютна чутливість і велична порогу відчуття перебувають в оберненій залежності. Чим вища чутливість, тим нижчій поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб вклякти відчуття його дії.

Поріг відчуття залежить від багатьох індивідуальних особливостей людини – природжених (тип нервової системи, чутливість аналізаторів) та набутих (праця, умови виховання, стан здоров’я).Належні умови життя, праця, виховання сприяють розвитку тієї чи іншої чутливості, а несприятливі спричиняють її згасання.

Диференційний поріг полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за силою, розміщувати їх за силою від найслабшого до найсильнішого. Чутливість до різниці сили подразників, як і абсолютна чутливість, перебуває в оберненій залежності. При кращій чутливості її поріг менший, а при слабшій – більший, тобто в першому випадку різниця буде меншою, а у другому – більшою. Фізіологічним підґрунтям диференційного порогу є процес гальмування. Чутливість до розрізнення сили подразників має велике значення у багатьох різновидах професійної діяльності – музичній, харчо промисловій, в обробці матеріалів (дерева, металу, пластмаси).

Сприймання – це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи чуття.

Різновиди сприймання за участю аналізаторів: зорові, смакові, нюхові, рухові, дотикові, больові, органічні.