41. Жанр притчі в творчості Бориса Олійника. Аналіз кількох творів на вибір,

Знакова постать України кінця XX — початку XXI століть, поет, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1990), лауреат Державної премії СРСР (1975) і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983), Герой України (2005). 

Борис Олійник — автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат всеюгославської премії «Лицарське перо». 

У своїх творах Б. Олійник використовує такі жанри, як казка, легенда, міф, притча. Дуже часто відчувається прагнення поета наблизити морально-філософські проблеми до щоденного життя. 

Притчевість загалом характерна для творчості Б. Олійника. Вільно почуваючись у розгортанні сюжету, вибагливо опрацьовуючи композицію кожного твору, він вдало використовує форму віршованого інакомовлення для вирішення актуальних ідейних завдань. Поетові притчі — це здебільшого художні роздуми про людину в системі її історично-соціальних зв'язків, про набуті попередніми поколіннями моральні уроки, що входять у духовний світ сучасності й збагачуються її досвідом.

Поет художньо відтворює і осмислює цілу систему поглядів на містке поняття — Дорога. І найперше важливо відзначити, що на шляхах утвердження добра не забувається найменша людська доля, якщо вона — справді людська. У розповіді про долю сільської трудівниці баби Катерини говориться начебто про «окремість» та «малість» її життя, водночас нагадується і про те, «Що чотири шляхи почались у дворі...» В материнській пам'яті — чотири дороги, хай швидше навіть малі стежини, але й вони не одмежовані од великої дороги: «Невисока їхня орбіта Починається з-під воріт. Та по них непорочні діти Йдуть безпечно в широкий світ».

Поезія Бориса Олійника "Крило" — це притча про людську доброту і підлість, про високий політ людської душі, про красу єднання людини з природою. З усіх моральних та естетичних чинників поет віддає перевагу першоджерелам народним, які для нього є безсумнівними у своїй чистоті й гуманістичній сутності. Ось що говорив сам поет: "Людство одвіку, при всій невпинності поступу, завжди спирається на ті морально-етичні якорі, які не дають йому змоги з вертикалі — чолом у небо — перейти на горизонталь, тобто на всі чотири. Ці точки відліку, універсальні на всі часи: любов до Вітчизни, вірність обов'язку громадянина, повага до старших, схиляння перед жінкою — матір'ю, жоною, коханою, сестрою; побратимська незрадливість, категоричне несприйняття конформізму, відступництва від ідеалів". Маючи нахил до філософських роздумів, поет охоче використовує народну притчу, мандрівний сюжет, мудру алегорію, від чого його творчий доробок набуває звучання предвічного, набирає мудрості цілих поколінь його предків. Вірш "Крило" теж носить характер притчевий, оскільки є конденсацією кількох загальнокультурних символів і носить зміст загальнолюдський. 

Саме з цих позицій виступає поет у своєму вірші "Крило", сама назва якого символізує одвічне поривання людини до польоту, до подолання земних меж свого існування. 

З великим замилуванням красою пташиної ватаги розпочинає поет свій вірш.

Журавлик навчив хлопчика літати, віддячивши йому у такий спосіб за те, що він врятував птаха. Таким чином, вміння літати стає символом вищості людини, яка осягнула необхідність доброти та любові до всього живого, людини, яка змогла пожаліти та захистити пораненого птаха. 

Вищості душі хлопчика у творі протиставляється ницість його сусіди, людини жадібної та заздрісної. Отже, сусіда, у якого навіть не було дітей — це уособлення людського духовного зубожіння, коли матеріальні інтереси цілком заполонюють людину, позбавляють її польоту. І цей чоловік, несучи ввечері додому крадене, зустрів у полі журавлика.

Ми бачимо, що мізерна людина готова покарати навіть птаха, якщо він є свідком її злочину. І, здається, сусіда тепер повністю убезпечений від викриття, але він сам викриває себе, бо совість його мучить напівптах-напівлюдина — юнак з крилом замість руки, символ правди й чистоти. І сусіда врешті був покараний самою совістю.

Злочинець хотів сховатися від своєї совісті в образі крилатого юнака хоча б у в'язниці. Але навіть у такому заспокоєнні йому було відмовлено. 

Отже, ницому чоловікові, який вбив найсвятіше: небо, віру людини у Здатність літати, її дружбу, любов, немає пробачення. У вірші Бориса Олійника дуже красиво переплітаються два мотиви: мотив віддяки за добрий вчинок і мотив покарання за злочинний вчинок. Вони протистоять один одному і представляють два полюси людського світу — добро і зло.