25. Глибина ідейного задуму роману «Тронка» Олеся Гончара.

О. Гончар вийшов на новий творчий рубіж у 50—60-х роках, опублікувавши «Людину і зброю» та одну з найглибших новел на тему минулої війни «За мить щастя» (1964), а також оповідання з проблем сучасності «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Птахи над Бродщиною» (1967), роман «Тронка» (1963). В останньому письменник зробив спробу осмислити поліфонізм зв'язків раціональної епохи НТР з життєвим єством людини, де сплелися в один часовий вузол усі категорії історичного буття: минуле, сучасне і майбутнє. Як виявилось, у тих зв'язках більше суперечностей, ніж гармонії. Осмислюючи ці суперечності й контрасти, письменник разом з героями твору (старий чабан Горпищенко, його донька Тоня, голова робіткому Лукія Рясна, її син Віталій, капітан далекого плавання Дорошенко, начальник полігону Уралов та ін.) з тривогою «нагадує» читачеві, що подальша доля людська ніяк не складатиметься без кардинальних змін у моральних орієнтирах життя, без пошуку нових шляхів до світової гармонії, без плекання в душах людських добра і справедливості.

У «Тронці» «пульсуючий» характер життя й сюжету відбивають дванадцять композиційно завершених новел. Новелістичність роману дала змогу авторові досягти бажаного лаконізму в мисленні і водночас значно розширити спектр підтекстових узагальнень твору.

Критика одностайно відзначала, що «Тронка» — один із перших творів, що давали поштовх тенденції «зв'язку часів» (Ю. Барабаш), утвердження «історичної, духовної пам'яті», виявлення в сучасності «багатовікового досвіду народу» (В. Дончик), спадкоємності поколінь.

«Тронка» 1964 р. відзначена Ленінською премією.

26. Проблематика та сюжетно-композиційна структура роману "Твоя зоря" Олеся Гончара.

Олесь Гончар - видатний романіст. До жанру роману О. Гончар звертався протягом усього свого творчого життя. Його перу належать шість романів. Романи Гончара - свідчення того, якого високого рівня досягнув цей жанр у літературі. «Прапороносці», «Людина і зброя», «Тронка», «Собор», «Циклон», «Твоя зоря» - все це романи новаторські. При всій відмінності їх споріднює героїко-романтичний пафос у відображенні життя і боротьби народу. Заглиблення у життя, проникнення у внутрішній світ людини - основний матеріал письменника для створення романів. Олесь Гончар у своїх романах художньо досліджує життя кількох поколінь українського народу. Його улюблені герої - трудівники і воїни, мислителі й творці, люди з розвиненим почуттям прекрасного, люди високих духовних поривів і активного діяння. У них - працьовитих, чесних, мужніх, справедливих - живе любов до чистого неба і золотої пшениці в степах, до культури та глибинної історії нашого народу.

Роман «Твоя зоря». Головний персонаж твору - Кирило Заболотний - мужня, безстрашна людина, герой-льотчик під час Другої світової війни, талановитий дипломат у мирний час. Людина складної життєвої долі: «І польотів було, і приземлень…» Ще в дитинстві пізнав він сувору правду життя і проніс її чистою через десятиріччя. У творі розкривається духовна краса людей, їх постійна турбота про збереження мистецьких цінностей, розквіт талантів.

Романи О. Гончара - це оберіг нашої літератури. Це та «висока зоря», яка дає можливість молодим митцям орієнтуватися у просторі, не збиватися на манівці, не бути метеликами-одноденками, кон’юнктурними, придворними писаками.

У романі «Твоя зоря» (1980) автор розвиває поняття морального ідеалу, спираючись на філософське розуміння категорій часу і пам'яті. Письменник подає художній синтез високого, героїчного і трагічного, побаченого в реальному житті.

Це новаторський твір як за порушеними в ньому проблемами, так і за художньою формою.

У романі Гончара „Твоя зоря" спостерігаємо суперечливу, на перший погляд, тенденцію до синтезування публіцистичних і метафоричних форм. Підсилення публіцистичного начала можна розглядати як наслідок активізації авторської позиції, тобто прагнення митця відкрито висловити своє ставлення до відображеного. Публіцистична за формою і змістом мова автора або персонажа заглиблюється в образну, предметно-аналітичну об'єктивну оповідь, і це приводить до поєднання в ньому різнорідних стильових явищ. На нашу думку, вирішення багатоаспектної проблеми співвідношення публіцистичного і художнього, зокрема метафоричного, в багатьох випадках залежить від відповіді на питання про міру їх органічного поєднання у структурі роману. Часто в архітектоніці твору авторська мова передає трагічне світовідчуття головного героя.

Публіцистичність у романі Гончара — це перш за все „потік свідомості" персонажа. Автор ненавязливо, стильовими та композиційними засобами, зокрема з допомогою метафоричних деталей, коректує сприйняття героя, надаючи повістуванню філософічності та поліфонізму. Публіцистичність — важливий засіб психологічної самохарактеристики Заболотного та інших героїв і специфічний спосіб типізації відображеного.

Метафора життя в подальшому буде не раз виникати і розшифровуватися в оповіді, набуваючи все більшої філософської глибини і масштабності, — у спогадах Заболотного про свою Тернівшину, про Надьку Винниківну, про трагічну долю Романа, про призначення мистецтва, про вічні проблеми добра і зла, про важливі екологічні проблеми. У той же час автор композиційними засобами створює багатоступеневу метафору, дотримуючись логіки духовної еволюції героя, ніде не порушуючи єдності його сприйняття. Невласне пряма мова, характерна для багатьох епізодів, дозволяє стверджувати думку про близькість авторської позиції і точки зору головного героя. Так, наприклад, письменник і його герої беззастережно вірять у просвітлюючи силу краси, втіленої у безсмертних витворах людського генія, вірять у велику місію мистецтва у сучасному світі.

Це філософське кредо художника розкрито в романі й безпосередньо — в роздумах і спогадах героїв, але найчастіше — через публіцистичність і метафоричність сюжету, що бере на себе подвійне навантаження — розвиток дії чи образну ілюстрацію авторських ідей.