6.3. Правило розподільної логістики

Всі операції, пов'язані з перетворенням безпосередньо матеріального потоку розподільної мережі, становлять ключову функцію – фізичний розподіл. До цих операцій ставляться : навантаження, розвантаження, перевезення, зберігання, сортування, комплектація, консолідація й т.д. Елементарні функції об’єднуються в комплексні (транспортування, експедирування, складування, захисну упаковку, вантажопереробку, управління запасами та інш.), здійснені з ціллю підвищення ефективності праці логістичної системи і оптимізації якості логістичного сервісу в сфері розподілення.

Виробник (продавець) товару повинен ураховувати витрати та фінансовий ризик, фіксувати ціну на кожному етапі товароруу, щоб схоронити контроль над потоками товарів та захистити свій прибуток та забезпечити виконання іншої цільової функції інтегрованої логістичної системи. Так, якщо виробник заключає контракт на транспортування чи фізичне розподілення своїх виробів, підписувати контракт йому слідує тільки після того, як буде визначена кінцева ціна продажу та відповідні розцінки на кожному етапі товароруу. Коли продукт досягає точки в ланцюзі внутрішньовиробничої логістики, тобто є пригодним для фізичного розподілення в розподільній мережі та кінцевого споживання, з цього моменту він буде проходити скрізь центри консолідації. Кожен центр консолідації може бути визначений як центр, товари якого згруповані чи розподілені на частини, чи в якому виконуються операції як угрупування, так і розподілення. При кожній передачі вантажу буде здійснюватись:

• чи згрупування товарів для отримання більш великих одиниць в цілях зниження витрат на збереження, навантажно-розвантажні роботи та перевозку;

• чи операції з розподілення на частини, так, щоб, отримана одиниця виміру продукту в кінці логістичного ланцюга була пригодна для споживання.

Одно з основних правил логістики у фізичному розподіленні заклечається в перевозці на максимально можливу відстань та з найбільшою частотою укрупнених продуктових чи транспортних одиниць. Для досягнення цієї цілі до кінця логістичного ланцюга необхідно «консолідувати» наскільки це можливо всі різні предмети матеріального потоку, який направлено до кінцевої точки цього ланцюга. Прикладами такої консолідації є сортировочні станції в залізничних перевозках та вантажні термінали – в автомобільних. На протязі всієї логістичної мережі зовнішньої чи інтегрованої логістичної системи повинна бути забезпечена зв’язність та безперервність матеріального потоку незалежно від одиниць виміру продукту чи транспортних одиниць, які приймають участь у переміщенні.

Усі одиниці є результатом узгоджень та визначень у відповідних ланках логістичної системи. З цієї причини в західній літературі з логістики вони називаються трансакційними (transaction units), чи обліко-договірні, одиниці (УДО). Ці одиниці є предмет погодження між партнерами в середині каналу розподілення якої-небудь продукції. Як тільки така одиниця визначена, вона буде мати заготівельно-збутові характеристики, закріплені на достатньо довгий строк, щоб полегшити повторні логістичні операції фізичного розподілення. Цих характеристик багато: вага брутто, вага нетто, висота, ширина, довжина, прочність на роздавлювання, кліматична стійкість, вага тари, корисне навантаження, висота вантажа, його об’єм, різні засоби захисту, швидкість транспортування, взаємозалежність чи незалежність одиниць виміру продукції та транспортних одиниць при всякому засобі транспортування, природність одиниці вантажу для усяких засобів завантаження, розвантаження та зберігання та т.п.

Задачею логістики у фізичному розподіленні повинно бути знаходження балансу між можливостями транспортних засобів, які маються, та можливістю їх оптимального використання з точки зору УДО продукції. В заключенні формулюємо три «золотих» правила логістики у фізичному розподіленні.

Правило 1.Для найбільш ефективного задоволення споживачів розподільний логістичний ланцюг повинен забезпечувати максимальне наближення до крапок кінцевого збуту, використатися можливо частіше й здійснювати транспортування на можливо більшу відстань шляхом використання вантажних одиниць продукції вантажних транспортних одиниць максимально можливої місткості.

Для використання цього правила необхідно первинно ранжирувати критерії побудови розподільної мережі. При цьому «можливі великі відстані» означають відстань логістичної ланки, а не відстань в кілометрах, причому час превалює над пройденою відстанню, а надійність та якість перевозок – над швидкістю транспортування. Грузові одиниці повинні бути розглянуті з точки зору перевозки багатьма видами транспорту, тобто з точки зору максимальної місткості стандартизованих контейнерів, які можливо можуть бути в пропозиції кожного з видів транспорту.

Правило 2.Для найбільш ефективного рішення завдання фізичного розподілу в логістическоого ланцюга необхідно використати мінімальне кількості УДЕ вимір продукції й мінімальне кількості УДЕ транспорту (незалежно від їхньої місткості) ,

Ця концепція «мінімальної якості УДО» незалежно від їх місткості погоджується з концепцією обороту УДО, тобто кількістю разів, коли вони можуть бути своєчасно представлені споживачам. Це має на увазі інтенсивне використання обладнання для технологічної обробки вказаних одиниць на наявність інфраструктури, зацікавленої в експлуатації УДО при перевозках багатьма видами транспорту (наприклад, великих термінальних комплексів). Використання його правила потребує, щоб в сфері фізичного розподілення вироблялось зрівняні оцінки ефективності можливих сценаріїв на макро- і мікроекономічному рівні, в окремості з використаному технологічному обладнанню.

Правило 3 Якщо не можна уникнути створення стаціонарного складу, то він повинен розташуються в логістичному ланцюзі в центрі консолідації, що розміщається можливо ближче до кінцевих торговельних крапок (якщо це стосується фізичного розподілу в плані транспортування) і в центрі консолідації, розташованому можливо ближче до вихідного виробничого процесу (якщо це стосується сортування).

Цьому правилу повинні підпорядковуватись всі рівні групових одиниць продукції. В ідеальному випадку, коли темпи виробництва адекватні темпам споживання, можливо було б використовувати ущільнені потоки з мулевим запасом у всіх ланках, через які проходить розподільний канал, і мінімальним запасом в кінцевих торгових точках збуту. В реальних умовах завжди має розходження між темпами виробництва продукції і темпами місцевого споживання (на локальному ринку). Тому наявність стаціонарного складу в розподільній мережі, як правило, уникнути неможна. Правило 3 як раз і відповідає на питання, де повинен бути розташовано стаціонарний склад. Використання цього правила відкриває нові перспективи відносно вибору, який повинен бути зроблено між створенням стаціонарного складу, розміщеного на місцевому ринку, і концепцією мобільного, рухомого запасу. Іншими словами, слід обирати між швидкістю розподілення та його надійністю.