Мовознавчі трактати максима грека

На Україні в XVI ст. були розповсюджені філологічні твори Максима Грека, особливо його ономастикон із тлумаченням антропоніміє (переважно грецького походження) [10, 59 — 60, 118 — 126]. їх використовували українські лексикографи XVI — XVII ст. Звичайно, на українських землях освічені люди знали й граматичні розвідки Максима Грека. Граматична спадщина видатного філолога дуже мало досліджена, а це затруднює й вивчення її у загальносхіднослов’янському плані. Можливо, Максим Грек зробив певний вплив на класифікацію (кінець кінцем штучну) словенороських голосних з погляду їх часокількісних характеристик. В одній статті, яку приписують Максимові Греку, говориться, що «и.ω.Ђ.ю.ы.у. долги су(т)» [13 1895, 599]. Частину з цих голосних до довгих відносять Л. Зизаній (и, Ђ, ω) та М. Смотрицький (и, Ђ, ω).

Сліди впливу трактатів Максима Грека деякі дослідники знаходять у поглядах реформатора польської орфографії письменника Станіслава Оржеховського, який походив із українського роду і жив у Перемишлі. Цілком імовірно, що праці Максима Грека йому були відомі через українське православне посередництво.

Філологічні видання івана федорова

Історія граматичної думки на Україні тісно пов’язана з ім’ям вітчизняного першодрукаря Івана Федорова.

Іван Федоров (бл. 1510 — 1583) — видатна постать в історії культур східнослов’янських народів. Його справедливо називають засновником друкарства в Росії та на Україні. Відомі спроби книгодрукування (так звані анонімні видання) в Росії і за якихось десять років до виходу в світ у Москві федоровського Апостола 1564 р. Проте саме Іван Федоров заклав міцний грунт для розвитку друкарства, організувавши державну друкарню в Москві, налагодивши випуск високомистецьких книг, підготувавши гурток знавців справи.

Іван Федоров заслуговує глибокої вдячності і поваги нащадків не тільки як першодрукар, видатний майстер книжного мистецтва й художник-гравер. Порівняно недавно виявлені й перевидані три невідомі науці друки Івана Федорова свідчать про те, що славетний книгодрукар був також видатним східнослов’янським гуманістом і просвітителем XVI ст.

Як показали старі й новітні студії, у текст 1564 р. (порівняно з попередніми рукописними примірниками) введено чимало поправок, причому поправок у багатьох випадках дуже слушних. Їх могла зробити тільки людина (або й кілька чоловік), що мала добру для свого часу філологічну освіту.

Іван Федоров міг набути таку освіту від учнів або послідовників авторитетного вченого тих часів Максима Грека, який не раз підкреслював необхідність граматичних та інших знань для розуміння грецьких книг і їх перекладання. Є підстави гадати, що Іван Федоров навчався в Краківському університеті, де оволодів грецькою та латинською мовами [5 1983, 80]. Реакційні кола після виходу в світ Апостола 1564 р. висунули проти нього обвинувачення в єресі. Іван Федоров писав про них у післямові до Апостола 1574 р. як про людей «не наоучены(х)... грамотическіА хитрости».

Працюючи в Білорусії та на Україні, Іван Федоров як справжній гуманіст і просвітитель близько сприйняв до серця культурні потреби братніх українського та білоруського народів, які зазнавали дедалі більших утисків з боку шляхетсько-католицьких панівних класів. Дбаючи про поширення освіти серед простого народу, Іван Федоров уклав і надрукував для шкіл «Буквар» (так називаємо книжечку Івана Федорова, виходячи з її характеру й призначення, яка не має спеціального заголовка).

У післямові до нього автор пише: «ради скораго младеньческаго наоученїА... сложи(х)». Ця книжка з успіхом могла бути використана і для навчання письму поза школою. «Выдруковано во ЛвовЂ, року, ≠а̃, фо̃д» (1574-го), — читаємо в останньому рядку книжки. Зауваження Івана Федорова у післямові до «Букваря» — «аще сїи труды моА блг̃ооугодны будутъ... приїмЂте сїА c любовїю, а А о иныхъ писанїихъ блг̃ооугодны(х) съ вожделЂнїє(м) потрудитисА хощу...» — викликало в дослідників діяльності першодрукаря різні міркування. О. О. Сидоров та Г. І. Коляда, наприклад, вважають, що, можливо, Іван Федоров і виконав свою обіцянку, склав і надрукував інші книги, але про них нічого не відомо. М. П. Ковальський припускає, що автор книжки так «висловив думку продовжити в майбутньому видання шкільних підручників» і це він здійснив пізніше в Острозі. Дієслово хощу в зазначеному контексті, без сумніву, виражає намір, а не виступає як допоміжне для творення форми майбутнього часу, оскільки перед ним стоїть префіксований інфінітив. На наш погляд, у післямові до «Букваря» Іван Федоров робить вказівку на те, що це — його перша праця на Україні, а інші писання — це львівський Апостол, який ще перебував у стані друкування. У зв’язку з цим слід врахувати і той факт, що в Острозі перед тим, як випустити в світ Новий завіт із псалтирем (1580 р.), Іван Федоров надрукував друге видання свого «Букваря» (бл. 1578 р.).

Отже, є досить певні підстави для висновку, що першою відомою друкованою книгою на Україні є не Апостол, а «Буквар» 1574 р. Івана Федорова. До такого ж висновку прийшов Є. Л. Немировський на основі вивчення філіграней «Букваря» й львівського Апостола. Але й безвідносно до цього «Буквар» є першою східнослов’янською друкованою книжкою нецерковного призначення, першим друкованим шкільним підручником. Деякі вчені навіть називають «Буквар» першою «світською» друкованою книгою.Широкій науковій громадськості «Буквар» Івана Федорова став відомим лише у 1954 р. [9, 95].

Посібник першодрукаря — не звичайний буквар. У ньому, крім суто букварного матеріалу, вміщено й важливі елементи для опанування граматики церковнослов’янської мови у східнослов’янській редакції.

На першій сторінці «Букваря» подано тодішню азбуку. Тотожного розташування не виявлено в жодній із пам’яток великої рукописної спадщини граматичного й мовознавчого характеру, що її видав Г. В. Ягич [13, 638 — 702]. Очевидно, послідовність розташування літер в азбуці «Букваря» відбиває більш-менш усталену традицію, особливо щодо місця букв, які притаманні тільки кириличному письму. Завдяки Івану Федорову вона міцно закріпилася і через наступні букварі й граматики дійшла до нашого часу. З відповідними змінами, що пов’язані з вилученням з ужитку окремих літер чи введенням додаткових, така послідовність літер у азбуці зберігається в усіх писемностях, які користуються кирилицею в гражданському варіанті [10, 64-72].

У пам’ятці азбука наводиться і в зворотному порядку, таке засвоєння її обстоював Костянтин Граматик у XV ст. [13, 433, 503], потім — упереміш. Далі автор друкує дво- і трибуквені сполуки для вправ у читанні. Новим етапом в опануванні грамоти мали бути три спеціально виділені невеликі розділи. Вони складені так, щоб готувати дітей до вивчення систематичної граматики в майбутньому.

Іван Федоров започаткував східнослов’янську друковану граматичну традицію. Дальший розвиток шкільної освіти вимагав укладання й видання книжок для навчання власне граматики. Із стислого опису не можна з’ясувати, який характер має острозька публікація 1598 р. «СіА кни(ж)ка слове(н)скаА РекомаА гра(м)матика...». T. A. Бикова твердить, що це перевидання «Букваря» Івана Федорова [7,175].

Як з особистою працею Івана Федорова, так і з його друкарнею пов’язані виникнення й розвиток важливих прогресивних явищ у культурі українського народу, посилення в ній світських напрямів. Діяльність видатного гуманіста відіграла також велику роль у розвитку освіти й культурному єднанні російського, українського і білоруського народів.