2. Критика американської культури

Незважаючи на низку порушених у фільмі проблем, головною все ж таки є питання американської культури та місце людини в ній. І тут, власне, необхідно розкрити образ Тайлера Дердена, який уособлює «чужого» у американській культурі. Він є своєрідною надлюдиною, втілює борця із системою, для якого чужими є будь-які рамки та заборони. Можна сміливо стверджувати, що Тайлер пропонує анархію, адже суть його ідеології полягала в саморуйнуванні і руйнуванні суспільства як такого. Тільки так, на його думку, можна знайти себе. Він не втрачав можливості познущатися над суспільством. Працюючи офіціантом в дорогому ресторані та кіномеханіком, він займається хуліганством, намагаючись підірвати підвалини суспільства зсередини: він додає негігієнічні інгредієнти в дорогі страви, а також вставляє порнографічні кадри у сімейне кіно. Він є чужим по відношенню до американського способу життя та системи цінностей американської культури – успіху, влади, багатства, він, можна сказати, підриває ці домінанти.

У його очах реальність постає безглуздою та лицемірною, і він пропонує ідею духовної війни проти неї: «Ми пасинки історії, хлопці. Ми не затребувані. Ні тобі великої війни, ні великої депресії. Наша війна – війна духовна. Наша депресія – наша доля». Він вдається до критики американської мрії, згідно якої людина завдяки своїм зусиллям та вірі в себе може досягнути того, чого бажає: «Телебачення вселило нам віру, що всі ми станемо мільйонерами, зірками кіно і рок-н-ролу. Все брехня. Тепер ми почали це усвідомлювати. І це приводить нас всіх в лють». Тут необхідно згадати ідею віртуального Ж. Бодріяра та його концепцію суспільства споживання. Споживання для Бодріяра є характерною особливістю нашої цивілізації і він розуміє споживання не як звичайний процес задоволення потреб: він наголошує на тому, що об’єкт споживання складають не речі і матеріальні товари, споживання – це не матеріальна практика [31]. Споживання є діяльністю систематичного маніпулювання знаками. Щоб стати об’єктом споживання, річ повинна зробитися знаком, наприклад знаком щастя (люди шукають щастя у володінні об’єктами), або знаком престижу, засобом ієрархії, і нарешті, знаком реальності. Останньому Бодріяр приділяє особливої уваги. Він говорить про те, що реклама, телебачення пропонує людині товари, які несуть у собі певну ідею (наприклад, ідею багатства, успішності), за яку людина вхоплюється і намагається втілити в життя шляхом придбання товарів, що рекламуються. Реклама таким чином культивує у людей особливу ментальність з опорою на знаки, з вірою, що ці знаки допомагають знайти щастя, опанувати навколишнім світом, тоді як насправді відбувається занурення людини в ірреальний світ знаків, у світ віртуального. Тобто як ми бачимо, споживаються не товари, а ідея, відношення і смисли, які у них закладені. Тоді цілком зрозуміло, чому споживання не має меж. Якби воно було тим, чим його наївно вважають – пожиранням благ, то рано чи пізно настало б насичення. Споживання саме тому настільки невичерпне, що це тотально ідеалістична практика, яка вже не має більше нічого спільного із принципом реальності. Людина буде споживати все більше і більше, намагаючись ствердитися в ідеї, що пропонується. Людське життя таким чином перетворюється в симуляцію, у маніпуляцію знаками. У кінофільмі, власне, і простежується процес маніпулювання рекламою та телебаченням знаками успішності, що знаходить своє вираження у постулаті про американську мрію. І Тайлер доводить своїм адептам, що це все брехня, що дана ідеологема не поширюється на простий народ: звичайних робочих, офіціантів, охоронників. Зрозуміло тепер, чому головний герой страждав оніоманією:  матеріальні речі, на його думку, були найкращим вираженням його ідентичності, знаком його ствердження у соціумі. І наступні слова Тайлера яскраво це ілюструють: «Ми вколюємо на фабриках і в ресторанах, гнемо спину в офісах. Нас дражнять, рекламуючи одяг. Ми працюємо в лайні, щоби купити лайно, нам не потрібне…Ми переймаємось зовнішньою атрибутикою успішності. Вбивство, голод, злочинність – все не хвилює мене. А хвилюють мене знаменитості і скандали, телевізор де 500 каналів, чиє ім’я на бірці моїх трусів». Тобто ми бачимо на прикладі головного героя, що система цінностей певного соціуму (в даному випадку, американського) стає власною, причому пануюча культура не питає у людини, чи дійсно хоче вона того, що пропонує система. Дуже влучно з цього приводу висловлюється Фрейд: «Над-Я мало стурбоване фактичною душевною конституцією людини, віддає накази, не задаючись питанням про їх виконання. Більш того, воно виходить з припущення, ніби людське «Я» в стані психологічно винести все те, що на нього покладається [25]». Тобто можна стверджувати, що відбувається певне стирання особистості, а точніше знищення тих її прагнень та бажань, які вона дійсно хоче реалізувати. Фрейд зазначає: «…навіть у так званого нормального індивіда влада над «Воно» не піднімається вище визначеного рівня. Якщо від нього вимагають більшого, то в індивіда це викликає бунт або невроз, або робить його нещасним [25]». Отож, виходить, що психічні розлади головного героя породжені саме тим, що він не мав змоги проявити себе як окремий індивід, виокремити себе із маси, він був типовим яппі. Тому ми спостерігаємо, як його витіснені та нереалізовані бажання впевнено рвуться назовні в образі Тайлера Дердена. У коментарях актора Едварда Нортона простежується оте нав’язування цінностей у американському соціокультурному середовищі: «Наша культура заснована на настирливій ​​рекламі: нам кажуть, чого ми повинні хотіти, як оцінювати своє життя ...[28]».

Російський соціолог і культуролог О. Тарасов пише про те, що у фільмі яскраво простежується розчарування «середнього класу», середнього американця в американської мрії, вони починають бурчати, що «все не так», ненавидіти швидко багатіючий банківський капітал – і мріяти про революцію [19]. Соціальні низи під проводом Тайлера влаштовують змову проти верхів – в першу чергу банкірів, адже за задумом Тайлера, революція повинна початися зі знищення фінансових корпорацій, тоді соціум повернеться в довіртуальний світ, де цінності створюються не фінансовими спекуляціями, а працею[19].

Тайлер не лише критикує безглузде життя американців, він намагається наповнити їх життя хоч якимось смислом через створення власної системи цінностей – заперечення матеріального достатку, відмова від культу споживання і накопичення. Він говорить: «Ти – це не твоя машина, не твої шмотки і не твої гроші в банку». І тут він має рацію, адже людина не визначається матеріальними атрибутами сучасного способу життя, це не є її справжньою сутністю, скоріше соціальним становищем, роллю, яку вона виконує.

Ми можемо із впевненістю говорити про те, що головний герой переживає подвійну чужість. Тейлер Дерден є чужим не лише по відношенню до американської культури, він є чужим і для головного героя. Персонаж Нортона навіть не здогадувався про те, що Тайлер – це згусток його витіснених бажань, його повна протилежність: «Ти хотів змінити своє життя, але не міг цього зробити сам. Я – той, ким ти хотів би бути. Я виглядаю так, як ти мрієш виглядати. Я розумний, талановитий і, найголовніше, вільний від усього, що сковує тебе». Дані слова ілюструють нам, наскільки чужими, діаметрально протилежними вони були одне для одного: сильний, вільний Тайлер та обмежений і невпевнений головний герой. Також останній був чужий для себе до зустрічі з Тайлером. Ось що говорить режисер фільму з цього приводу: «…І в такому вихолощеному суспільстві народжується ця людина ... Він намагався робити все, чому його вчили, намагався пристосуватися до цього світу, ставши тим, ким він не є[26]». Тобто Девід Фінчер наголошує на тому, що головний герой насправді не той, ким був на початку фільму. Він, як губка, вбирав цінності американського суспільства, намагався відповідати стандарту. Насаджені стереотипи зробили його нещасним, адже виявилося, що визначені культурою пріорітети – не його власні. Він знайшов себе, коли почав спілкуватися з Тайлером, життєва філософія якого допомогла головному герою наповнити своє життя смислом.

Отож, кінофільм чудово передає нам розчарування простого американського народу у американській мрії, американському способі життя. Основна ідея, яку заклав Девід Фінчер у стрічку - змусити людину задуматися над своїм життям, про її сенс та цінності. Режисер досить вдало передав свободу дій, свободу життя в цілому. Також у стрічці розкривається мотив чужості у культурі та у самому героєві.