2. Культ тілесної агресії

У фільмі Фінчера особливе місце займає тілесність.  Інструментом та маркером буття людського тіла у фільмі є агресія. Члени бійцівського клубу практикували жорстокі бої без правил, сублімуючи таким чином енергію своїх витіснених бажань та потягів, що стали нереалізованими під впливом заборон культури. Битва у клубі була також своєрідним протестом проти засилля сучасної культури та її форм. У даному контексті знову слід згадати Фрейда, який зазначає, що насолода від сильних ударів по тілу приносить розрядку збудження, зменшення психічної напруги, – в цьому проявляється дія принципу нірвани, прагнення психіки повернутися до неорганічного стану[25]. Також Фрейд переконаний, що не менш важливим є наявність малого культурного кола – він дає цим потягам можливість виходу назовні, направляючи свою агресію на тих, хто знаходиться за межами цього кола[25]. Таким колом у фільми Фінчера і був бійцівський клуб, створений Тайлером у підвалі бару. Причому спочатку члени клубу направляли свою агресію всередину, тобто лише на тих, хто був у його складі. Пізніше чоловіки почали виливати свою деструктивність назовні, яка проявлялась в певних актах вандалізму.

На нашу думку, не можна стверджувати, що самознищення членів клубу у формі тілесної агресії було самоціллю. Це була, скоріше, так звана інструментальна агресія, спрямована на досягнення певної цілі: для героїв фільму – це лише привід відчути себе живими і вільними, вийти за межі цивілізованого світу і віддатись хаосу, кинути виклик не лише суспільству та системі, а й собі самому, вийшовши не лише за рамки соціуму, а й за свої власні, відключити внутрішній діалог. Режисер фільму так висловлюється стосовно насилля у фільмі: «У цьому фільмі насильство мені завжди уявлялося метафорою наркотиків. Насильство дає герою можливість відчути біль. Мова йде про людину, яка майже мертва, про хлопця, який зовсім закостенів – і раптом він нарешті щось відчуває. І у нього формується потреба в цьому почутті, і цю потребу задовільняє бійцівський клуб. Так люди і підсаджуються на наркотики[21]». Едвард Нортон розумів насилля таким чином: «Я думаю, що сенс бійцівського клубу – не в тому, щоб зганяти агресію на інших людях, а в боротьбі за свободу від нав’язаних цінностей ... Це спроба звільнитися від умовностей і перестати тікати від болю, відчути його[28]». Крім того, варто згадати, яким поставав наш герой до вступу у клуб: він був слабким, зламаним психологічно, невпевненим у собі, нещасним. Почавши битися, він відчув мужність, сміливість, відсутність страху перед ударом, здобув не лише фізичну силу, а й моральну. Він вперше за довгий час відчув, що живе, щось відчуває, а не просто виконує свою роботу офісного клерка. З офісного планктона герой перетворився на справжнього чоловіка, харизматичного лідера, який чогось вартий, більше не переймається безглуздістю свого існування, який зміг організувати масштабні акції, нехай і деструктивні для соціуму (адже він ледь не влаштував революцію в країні). Головний герой так характеризує зміну свідомості після бою: «Після бою шумовий фон життя стає приглушеним. І все ставало по силам. Суть бійцівського клубу не в перемогах і поразках. Слова тут порожній звук. Після бою проблем менше не ставало, але тобі на них було начхати. Кожен відчував, що відродився. Тільки там кожен розумів, що він живіший всіх живих». Як ми бачимо, фізичний біль дозволяв героям на певний час забути про все, про всі обмеження, наслідки. Процес нищення тіла загартовував дух, волю, позбавляв страху.

За словам Чака Паланіка, філософське підґрунтя «Бійцівського клубу» – праці філософа Серена К’єркегора: «Він визначає жах як знання про те, що ти повинен зробити, щоб довести, що вільний, навіть якщо твій вчинок здатний тебе знищити. Він наводить приклад з Адамом у райському саду. Адам був щасливий і всім задоволений до тих пір, поки Бог не показав йому Дерево Пізнання і не сказав: «Не їж плід з цього дерева!» Адам перестав бути вільним. Є одне правило, яке він повинен порушити, щоб довести власну свободу, навіть якщо це знищить його самого. К’єркегор стверджує, що в той момент, коли нам щось забороняють, ми повинні вчинити всупереч забороні. Це неминуче. За К’єркегором, людина, яка беззаперечно підкоряється закону, який називає можливе неможливим на тій підставі, що це протизаконно, живе несправжнім життям[21]».

Розглядаючи питання тілесної агресії, варто згадати коментарі С. Жижека, які він висловлює у документальному фільмі «Кіногід збоченця» стосовно сцени у фільмі, де головний герой колотить себе перед босом: «Ця сцена аж ніяк не пропагує певний збочений мазохізм чи реакційний фантазм насильства, але є за своєю суттю звільняючою. І я тут на боці кулака. Я думаю, що це і є звільнення: щоб атакувати ворога, ти повинен вибити лайно із себе. Звільнитися в собі від обов’язку, який закріплює за тобою положення лідера, раба і т.д.». Тобто, можна стверджувати, що у процесі бою (не лише з кимось, і й з самим собою) людина знімає соціальні маски, звільняється від вимог, які покладаються на неї відповідно до її соціальної ролі, тут вже не важливо, хто ти, людина, відчуває себе тут і зараз, не прив’язуючи свою сутність до певних соціальних стереотипів, здійснених нею вчинків у минулому, зроблених помилок і т.д.

Г. Циплаков – критик та есеїст, пояснює, чому бійцівський клуб є таким популярним серед чоловіків. Справа в тому, що сама чоловіча природа передбачає деяку наступальну активність, прагнення відстоювати і «битися» за себе в суспільстві. Це своєрідне прагнення швидко добиватися цілі. Саме ці почуття і культивують в собі члени клубу через злість, агресію. В клубі вони компенсують багато того, чого їм не вистачає в житті [30]. Тобто тут, на наш погляд, можна говорити про своєрідну відповідь на фемінізацію чоловічої статі в американському суспільстві. Стосовно цього Д. Фінчер зазначає: «Бійцівський клуб – не абияка безглузда історія про те, як людина знаходить силу. Ми живемо в суспільстві, де чоловіки постійно відчувають фрустрацію... В бійцівському клубі ви возз’єднуєтеся з самим собою (і з іншими), даючи вихід своїй фрустрації[23]». Режисер розгортає проблему чоловічної мужності, будує сюжет навколо втрати чоловіком маскулінності. І посередництвом тілесної агресії головний герой (а згодом і всі члени клубу) повертають собі чоловічу мужність.

Як зазначає Г. Циплаков, є підстави говорити про те, що шляхом тілесної агресії члени клубу намагалися подолати байдужість як до інших, так і до себе. Тут знову необхідно згадати головного героя. До клубу він вів надзвичайно пристосовницький і байдужий спосіб життя. У нього не було справжніх друзів і щирих вподобань (звісно, крім невпинного бажання купувати дорогі меблі). Він байдужий до оточуючих, відпрацювавши в офісі або черговому відрядженні, поспішає додому. Робота не приносить радості і задоволення, адже він просто навчився бути корисним там, де це від нього вимагається. Він навчився продавати себе, виставляти свою індивідуальність на ринок [30].

С. Вершинин та Г. Борисова виділяють головну функцію деструкції – це функція самовизначення: Для людини є два полюси становлення: шлях творчості і шлях деструкції. Якщо людина не реалізовується як творець, то вона може знайти себе в руйнуванні. В даному випадку є сенс говорити про аксіологічну межу деструкції як ціннісної орієнтації, що формується у індивіда в результаті фрустрації в соціумі, в якому особистість не є цінністю [3, с. 110 ]. Тобто, ми можемо стверджувати, що деструктивні елементи використовувалися членами клубу для відчуття повноти і цілісності людського життя, ствердження власного «я», це, можна сказати, є своєрідним задоволенням екзистенційних потреб людини.

Отже, мотив тілесної агресії висвітлений у фільмі як протест проти встановлених соціумом правил і продиктований тим, що суспільство, керуючись системними інтересами, ігнорує інтереси окремого індивіда. Людина, обмежена рамками системи, чинить певні деструктивні дії по відношенню до себе та соціуму. Таким чином вони намагається вийти за рамки соціальних норм і відчути індивідуальну свободу. Тілесна агресія, відображена у фільмі, є своєрідною формою протесту проти пануючої системи, яка настільки сковує індивіда, що останній мусить вдаватися до деструктивних заходів для того, щоб відчути життя як таке, свободу дій та міркувань. Крім того, посередництвом культу тілесної агресії герої намагаються наголосити на власній достеменній присутності у світі.