Розділ і. Американська культура в контексті філософії «чужого»

1. . Феномен «чужого» в американській культурі

На сучасному етапі у культурі США панує тенденція до поглиблення принципів плюралізму та децентралізації, що перетворює суспільство США в надзвичайно різноманітне і диференційоване. Перед американською культурою постає завдання реалізації інтегративних процесів.

Американська культура є індивідуалістською за своєю сутністю, тобто робиться акцент, перш за все, на розвиток окремого індивіда, особистості. Особисті досягнення в американському культурному просторі стали основною ознакою самоідентифікації; усвідомлення свого «Я» відбувається з дитячих років; високо цінуються власна думка, концепція виховання полягає у формуванні навичок самостійного навчання; цінуються самостійність у судженнях і індивідуальна ініціатива; домінує ідеологія особистісної свободи; саморозвиток індивідуальності кожного є метою суспільного розвитку [8, с.80].

Індивідуальна ініціатива, відповідальність, винагорода визнані американцями як двигун суспільного прогресу. Індивідуальний інтерес – обов’язкова і перша умова участі американця в будь-якій діяльності, і це визнається американською культурою. Індивідуум тут – осередок суспільства, атом, з якого воно складається. Американці розуміють соціальні утворення (фірми, корпорації) як добровільні асоціації, які можна покинути в будь-який момент, коли це відповідає інтересам окремої особи. Це означає, що люди можуть об’єднуватися для спільної мети, однак водночас залишаються автономними гравцями, що діють у своїх власних інтересах.

Одна з основних особливостей американців полягає у тому, що вони люблять виділяти себе як з іноземного середовища, так із середовища співвітчизників. Американське суспільство – це суспільство, де люди певною мірою ізольовані один від одного, навіть у своєму вузькому, сімейному колі. Американець може не знати як звуть його сусідів, проживши поруч із ним декілька років. Американська культура таким чином апелює саме до чужого, а не до іншого, оскільки американське суспільство складається на 75 % з представників абсолютно різних країн. Загалом, своїх як таких в американському соціумі немає, категорія чужого посідає в американській культурі одне з найважливіших місць. Фактично, таким чином ми можемо пояснити причину американського індивідуалізму, що пронизує практично всі сторони американського життя, прагнення кожного члена суспільства бути незалежним та відгородитися від колективу. Американець не тривожиться тим, що він не такий як інші. Право людини бути іншим визнано американською культурою. Тут вважається, що в різноманітності і оригінальності – джерело нових ідей, інновацій, а тому прогресу і процвітання суспільства.

Фактично, справжніх американців в природі не існує. Будь-який американець – це американець з домішком європейського, азіатського та іншого походження, адже якщо звернутися до історії Америки (в даному випадку ми не говоримо про доколумбову Америку, а про Америку періоду становлення нації), то виявляється, що автентичного американського суспільства не існує. Основу американського соціуму складають європейці, азіати, афроамериканці, представники інших національностей. Як зазначає російський дослідник В. Полікарпов у праці «Захід Америки», в США панує ідеологія таз званого «плавильного котла» [13, с. 103], що є моделлю соціуму, в якому присутній високий рівень расово-етнічного змішання людей.

У США має місце ідея «американської винятковості», ключовим моментом якої є твердження про те, що Сполучені Штати і його народ принципово відрізняються від інших народів перш за все в історичному плані, адже американське суспільство виступає як об’єднання людей, які приїхали з усього світу, але які займають спільну позицію у відстоюванні певних самоочевидних істин, таких як свобода, невід’ємні права людини, демократія, республіканізм, верховенство закону, громадянська свобода, загальне благо, справедливість. Німецький дослідник Г. Малетцке у своїй праці «Міжкультурна комунікація» зазначає: «…починаючи з Нового часу, європейці, а слідом за ними і американці переконані в тому, що володіють єдино справжньою культурою і цивілізацією ...[10, с. 24]». Проте, стверджуючи громадянські свободи, міжетнічну толерантність, Америка була і залишається країною, де особливо гостро звучить проблема расизму, адже мало не з самого початку формування Америки як нації ми спостерігаємо процес расової сегрегації.

За словами російського політолога, історика К. Гаджиєва, починаючи з кінця 60-х років ХХ ст. в США спостерігається тенденція до підйому етнічної самосвідомості, поглиблення поділу соціуму на різні етнічні групи і навіть посиленню міжетнічних конфліктів [4, с. 6]. Як пише російська дослідниця Н. Дараган, посилюється свідомість приналежності до різних етнічних груп, з яких складається американська нація: навіть представники скандинавського і угорського походження, порівняно сильно асимільовані в США, починають згадувати про свої етнічні корені, що виражається, зокрема, в написанні своїх імен і прізвищ за традиційною орфографією [ 6, c.185].

Теорія «американської винятковості» глибоко пронизує всі рівні американської національної свідомості. Вона є інтегруючим чинником як простого народу, так і правлячих кіл, інтелектуальної еліти. Як зазначає К.Гаджиєв, підхід, заснований на концепції американської винятковості та інших подібних їй концепціях, виключає можливість реалістичної оцінки соціальних, політичних та інших чинників, що детермінують і регулюють відносини між державами. Відкидаючи саму думку про будь-який компроміс, цей підхід не залишає місця для тих, хто займає нейтральну позицію, він припускає трансформацію усіх конфліктів на протиставлення «ми – вони», «друг – ворог» і т. д. [4, с. 260].

В Америці ставлення до чужого дещо відрізняється за територіальною ознакою. У великих містах, де живе багато іноземців, присутність чужого є нормою, але в провінційній Америці, особливо на середньому заході і на півдні, ставлення до іноземних жителів як до чужих є більш відчутним, адже тут процес взаємодії їх з місцевими жителями є активнішим, зіткнення інтересів набуває гострішого характеру. Загалом же реакція американця на іноземця досить м’яка – в ній немає агресії, якщо не йдеться про конкуренцію за робочі місця і за матеріальний достаток. Тут важливе місце займає те, що американська культура не стільки прагне до того, щоб іноземець скоріше виїхав з Америки, скільки якомога швидше і повніше асимілювався. При цьому американці не цікавляться культурою іммігрантів і не переймають її. Вони споживають її як екзотику, наприклад, у вигляді етнічних ресторанів, але серед них практично немає тих, хто вважав би, скажімо, китайські, індійські чи російські культурні риси в чомусь краще американських.

Існує і протилежна точка зору, яка зводиться до того, що імміграція є тягарем для Америки. Сучасні швидкі темпи легальної та нелегальної імміграції підривають уявлення про США як про країну, де асимілюються всі іммігранти. Різношерстість іммігрантів нібито загрожує згуртованості США, породжує соціальні та расові конфлікти і кидає виклик американській культурі і способу життя [16]. Певною мірою можна з цим погодитися. Кожен представник іншої нації, раси несе свої власні культурні смисли, погляди на життя. Але все-таки більшість представників чужого світу – європейського, азіатського і т. д. асимілюються, приймаючи стандарти американської культури, забуваючи свої автентичні риси.

За словами науковця Г. Драча Америка у цих умовах змушена мати в якості національної, по суті, масову культуру, засновану на соціальних архетипах, що не мають етнонаціональної природи. Очевидно, в цьому можна угледіти корінь американської трагедії: відсутність етнокультурної єдності змушує формувати національну культуру не на духовному, а на споживацьки-інформаційному рівні. Американська культура має міцну оболонку масової культури, але є порожньою всередині, без етномонокультурного ядра [5, с. 446].

Характеристику американської масової культури дає мистецтвознавець В.Шестаков. Він пише, що виникненню цього феномена сприяв розвиток засобів масової комунікації – газет, масових журналів, радіо, грамзапису, кінематографу, а пізніше телебачення, магнітофонного запису. Шестаков зазначає, що, з одного боку, все це демократизувати сферу культури, відкрило до неї доступ широкої, масової аудиторії. З іншого боку, революція у сфері масових комунікацій в умовах капіталістичного суспільства супроводжувалася проникненням в культуру комерційних інтересів, гонитвою за прибутком. Іншими словами, масова культура з самого початку свого виникнення була пов’язана з інтересами бізнесу і набула маніпулятивних функцій, стала знаряддям пропаганди буржуазної ідеології і буржуазного способу життя [14, с. 21].

Дослідження масової культури також робив французький філософ и соціолог Е. Морен. Свої розмисли з цього приводу він виклав у праці «Дух часу». Морен вважає, що масова культура в її американізованому варіанті не лише не згубна, але є революційною силою. Морен переконаний, що масова культура відображає не тільки тенденцію розвитку буржуазного суспільства, але й більш загальні, глобальні тенденції [11, с.432]. На думку Шестакова таке твердження здається надзвичайно сумнівним, оскільки масова культура, зокрема її тенденція до стандартизації, про яку пише сам же Морен, справляє негативний вплив в умовах слабо розвинених національних культур [14, с. 29].

Американська культура таким чином робить спроби подолати обмеженість своєї традиційної культури. Америка не має свого глибинного духовного стрижня, який і має виступати найважливішим консолідуючим фактором у соціумі. Звідси і виникає американський індивідуалізм, який, за словами Г. Драча, в умовах багатонаціональної емігрантської країни не дозволяє сформувати таку культурну спільність, яку більшість людей природно і добровільно приймають як свою глибинну етнокультурну домінанту [5, с. 446].

Можливість існування такої незалежної культури існує фактично тільки в США, оскільки в будь-який інший країні традиційна національна культура є гегемоном і примушує служити собі з самого дитинства. Якісь окремі елементи культури, що виникли багато століть тому, стають базовими і дублюються, фактично повторюючи одне й теж і, відповідно не створюючи нічого нового. В США ж все навпаки. Тут велике значення має новизна і швидкий розвиток технології. Як стверджує В. Полікарпов, поява масової культури саме в Америці обумовлена тим, що вона виявилася значною мірою позбавлена історичного і культурного минулого, притаманного Старому Світу [13, c. 258]. Велика частина індіанців, що є автохтонним населенням Америки, була знищена колонізаторами, багато племен переселені із традиційних місць проживання в резервації США і Канади. Таким чином, культурна спадщина індіанців не стала гегемоном, її місце займає культура європейських іммігрантів. Проте це не дає нам підстав стверджувати, що Америка не має своїх специфічних рис, адже фастфуд, блюз, джаз, реп, рок, Хеловін, американське кіно стали візитною карткою США. Вони є невід’ємними елементами американської культури, які в подальшому стали фундаментом світової масової культури. Але при цьому необхідно зауважити, що Хеловін – це традиція стародавніх кельтів Ірландії і Шотландії; блюз та реп зародилися у середовищі афроамериканців, а джаз є формою музичного мистецтва, що виникла як синтез африканської та європейської культур. Тобто деякі традиції Америки не мають місцевого походження.

Американська культура має великий вплив на інші культури. В епоху глобалізації, що розпочалась у ХХ ст. у зв’язку з розповсюдженням інформаційних технологій, американський спосіб життя став популярний у всьому світі. У кожній країні є макдональдси, кока-кола, голлівудські фільми користуються шаленим попитом. Причому насадження американських стандартів відбувається досить агресивно. За словами Г. Драча, у цій агресивності американської культури проявляється момент заздрості нації, яка так і не створила своєї самобутньої культури з потужною глибинною етнокультурою. Простежується прагнення нав’язати свій варіант культурної ідентифікації під прикриттям гасел загальнолюдських цінностей, конкурентного діалогу культур [5, с. 446].

Російський філософ В. Подорога вважає, що для американця допустимим є Інший – стерилізований двійник, очищений від усіх прикмет ворожості, агресії та інакшості. Він грає за правилами, які дозволяють йому бути іншим, але сама інакшість не має значення. Важливо лише грати за загальними правилами, а хто ти – зовсім неважливо [17]. Тобто американська культура намагається перетворити іншого на свого, інтегрувати у свою систему. Натомість вона не сприймає Чужого як такого, вона не намагається звести Чужого до Іншого, не прагне відшукати можливості взаємовизнання відмінностей, адже це таїть у собі небезпеку, може призвести до виникнення дисбалансу в опозиції свій – чужий. Тому американська культура або відторгає чужого, або сприймає його як екзотику.

Отже, американська культура є досить унікальним, складним та цікавим явищем. Вона є ніби новою формацією культури завдяки своєму мультикультуралізму та розвитку технологій, що в кінцевому підсумку призвело до появи такого явища як масова культура. Увібравши в себе багатство абсолютно різних, чужих ідентичностей, культура американців апелює до антагонізму практично у всіх сферах життя. Дихотомії «друг –ворог», «своє – чуже» є вагомими для американців, присутність чужого є не стільки нормою, скільки вимушеною необхідністю, породженою специфічними історичним обставинами, у яких формувалась американська нація та культура.