Тема 23. Становлення і розвиток відносин України з країнами Близького та Середнього Сходу

1. Національні інтереси України в регіоні: економічний та безпековий аспекти (Ізраїль, Арабський Схід).

2. Розвиток україно–іранських відносин в контексті інтеграції України у європейські та євроатлантичні структури.

3. Україна–Туреччина: розвиток відносин та потенційні загрози національній безпеці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бадрак В. Сказання про золото Іраку... а також про нетравлення шлунка української влади / Валентин Бадрак // Дзеркало тижня. – 2009. – 28 листопада — 4 грудня. – №46 (774).

2. Балера О. В. Взаємовідносини між Ізраїлем та Україною у 1991 – 2001 рр.: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Балера О. В. – ХНУ ім. В. Каразіна, 2003. — 18 с.

3. Білан В. Близький Схід як сфера наших інтересів / Віталій Білан // Дзеркало тижня. – 2009. – 7 листопада. – №43 (771).

4. Богомолов О. Набіль Шаат: «Прошу Вас, тільки не в Ялті»... / Олександр Богомолов // Дзеркало тижня. – 2001. – 20 жовтня. – № 41 (365).

5. Захарченко А. Шляхи і засоби мінімізації негативного впливу арабсько-ізраїльського конфлікту на українсько-ізраїльські і українсько-арабські відносини / Алла Захарченко // НІСД: Публікації. – Реж. дост. до рес.: http://www.niss.gov.ua/book/Odesfilya/st_zah.htm;

6. Каспрук В. Перша жінка-посол Єгипту в Україні / Каспрук В. // Шлях перемоги. – 2003. – 14 травня. – С. 11.

7. Парахонський Б. О. Стратегічні інтереси України в країнах Чорноморського регіону та проблеми національної безпеки: Монографія / Парахонський Б. О., Гончар М. М., Кузнецов В. Л. – К.: НІСД, 2001. – 134 с.

8. Петрушенко М. Перська затока: обнадійливі перспективи / Микола Петрушенко // Урядовий кур’єр. – 2003. – 18 січня. – №10. – С. 1, 3.

9. Сєров Д. І. Становлення та розвиток політичних і економічних відносин України з країнами Арабського Сходу (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Д. І. Сєров; ОНУ ім. І.Мечникова, 2006. — 20 с.

10. Стадніченко Р. В. Україна в геополітичних інтересах країн Середнього Сходу: Туреччини, Ірану, Афганістану: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Р.В. Стадніченко; КНУ ім. Т.Шевченка, 2005. — 20 с.

11. Україна і позаєвропейський світ: Навчальний посібник / Катиренчук Б. А., Гетьманчук М. П. [та ін.]. – Львів: Військовий інститут НУ “ЛП”. – 278 с.

12. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.

13. Швед В. Я. Трансатлантичний чинник у контексті реалізації стратегічних завдань Української держави на Близькому і Середньому Сході / Швед В. Я. // Стратегічні пріоритети. – 2007. – №1(2). – С. 173–180.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розгляд першого питання слід розпочати із аналізу історії, сучасного стану та перспектив українсько-ізраїльських стосунків, зокрема пов’язані із скасуванням візового режиму між двома державами та діяльністю діаспор (української в Державі Ізраїль та єврейської в Україні). Також необхідно розглянути специфіку взаємодії України з Палестинською автономією та Ліваном, врахувавши вплив складнощів арабо-ізраїльських відносин на двосторонню співпрацю і спроби української миротворчості (перебування військового контингенту під егідою ООН в Лівані та намагання посередництва між ПА та Ізраїлем). Висвітлюючи стосунки України з монархіями Перської затоки (Об’єднані Арабські Емірати, Королівство Саудівська Аравія, Королівство Кувейт та ін.) слід проаналізувати становлення та розвиток двосторонніх стосунків, відзначивши роль цих країн у забезпеченні українського доступу до ринків регіону, зокрема, збройних, експорту продукції військового та цивільного машинобудування, металургії, розвитку туризму, а також для отримання вітчизняною економікою доступу до накопичених арабськими монархіями інвестиційних коштів та ресурсів нафти і газу. Відносини з арабськими країнами Африки (Єгипет, Алжир, Лівія, Туніс) слід розглянути під кутом економічних інтересів України в регіоні пов’язаних із експортом продуції металургії та машинобудування, руд, різноманітних будівельних та освітніх послуг і, водночас, видобутком та імпортом в Україну нафти та нафтопродуктів. Особливу увагу слід приділити неоднозначним українсько-іракським стосункам – їх минулому, сучасному та можливим перспективам [1-6; 8-9; 11, с. 128-150, 158-167, 169; 12-13].

У другому питанні слід прослідкувати становлення та розвиток зовнішньополітичних відносин України з Ісламською Республікою Іран. Варто зосередити увагу на договірно–правовій базі взаємин обох держав, зокрема у політичній, торгівельно–економічній та гуманітарній сферах. У цьому питанні необхідно також з′ясувати як впливають основні міжнародні актори (США, РФ, ЄС) на становлення відносин співробітництва між двома державами (особливо у енергетичній галузі, у сфері продажу зброї та військової техніки, аерокосмічній та судно- і літакобудівній галузях). Підсумовуючи, слід вказати, чому саме іранський напрям співпраці в Україні називають «новим азимутом» української зовніщшньої політики, беручи до уваги широкі можливості та перспективи подальної співпраці двох держав [10; 11, с. 167-169; 12, с. 190–195; 13].

Турецька Республіка є особливим партнером України у збереженні регіональної стабільності. У третьому питанні слід проаналізувати становлення та розвиток відносин між двома державами та основні сфери їх співпраці. На цій основі необхідно з′ясувати, які фактори сприяють перетворенню Туреччини у одного з основних конкурентів України на ринках регіону. У цьому питанні слід розкрити особливу роль Туреччини у підтримці кримських татар (фінансова допомога, підтримка критотатарських організацій, науково–теоретичні розробки з політико–правової та соціально–економічної ситуації на Кримському півострові). Водночас доцільно з′ясувати, як вплине на подальші стосунки України з Туреччиною посилення співпраці останньої з Російською Федерацією (зокрема у енергетичній сфері). Також слід взяти до уваги особливості співпраці Туреччини та ЄС, особливо щодо перспектив вступу України до цієї організації [2; 7; 10; 11, с. 153-158; 12, с. 195–197, 13].