Тема 14. Стратегічні програми комплексного розвитку національної економіки Основні питання для вивчення

1. Макростратегічне планування як функція державного регулювання економіки

2. Державні та регіональні цільові програми соціально-економічного розвитку

Стратегія - це система управління, яка передбачає довгострокові цілі. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Планування — це наукове передбачення майбутнього розвитку суспільства, його перебігу та результатів; розробка планів економічного й соціального розвитку країни, галузей, регіонів (економічних районів, областей, районів) і підприємницьких структур; взаємопов'язана система заходів, які забезпечують досягнення передбачуваних темпів і пропорцій за умови найбільш раціонального використання ресурсів. Як наука й важлива сфера практичної діяльності планування грунтується на пізнанні та використанні об'єктивних економічних законів і є важливим засобом реалізації економічної політики, яка відображає інтереси народу й ураховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Стратегічне планування — поняття, яке використовується в ряді країн ринкової економіки й означає оцінку існуючих і очікуваних у майбутньому умов діяльності з урахуванням внутрішніх та зовнішніх факторів. На базі такого аналізу розробляється стратегія розвитку

Об’єктами регулювання в макростратегічному плані є сукупність взаємозв’язаних і доповнюючих процесів суспільного розвитку, ними можуть бути, зокрема: соціально-економічні процеси, які протікають на підприємствах різних форм власності, місті, регіоні, галузі, країні; національна та регіональна структура економіки; сукупний попит та сукупна пропозиція; соціальний розвиток; рівень безробіття тощо.

Стратегічне планування здійснюється поетапно. До основних етапів відносяться наступні:

1. визначення місії (головної мети) підприємства;

2. формування стратегічних цілей (формуються виходячи із загальної місії підприємства).

3. діагностичний етап стратегічного планування - це наліз зовнішнього і внутрішнього середовища, тобто оцінка актуальності і реальності місії і цілей.

4. вибір генеральної стратегії;

5. аналіз стратегічних альтернатив;

6. розробка функціональних і ресурсних субстратегій;

7. упровадження, контроль і оцінка результатів

Директивне (адміністративно-командне) планування з більшою чи меншою деталізацією розбивки плану по господарських одиницях, як правило, діяло в більшості країн з централізованою плановою економікою.

Недирективне планування — це система планового господарства, яка виникла в ході господарських реформ у деяких країнах централізованопланованої економіки, тобто використовується в перехідному періоді від директивної до ринкової економіки.

Індикативне планування характерне для змішаної економіки, де переважає приватна власність на засоби виробництва.

Для того, щоб економічна політика була ефективною в довгостроковому аспекті, зазначені зміни повинні бути запланованою реакцією на очікувану в майбутньому динаміку навколишнього середовища, а не вимушеною реакцією на минулі та теперішні події.

Програмування — це процес орієнтації економіки з боку держави через регулярний і комплексний вплив на її структуру відповідно до варіанта соціально-економічного розвитку в рамках рин­кового механізму.

Програмування як форма державного регулювання має такі спе­цифічні особливості:

1) воно є особливим способом втручання держави в економіку, який не усуває стихійності руху, а лише коригує його;

2) воно є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише орієнтує їх у по­ведінці і забезпечує в головному їх самостійність;

3) основу програмування становить структурне регулювання (з точки зору об'єкта програмування і з точки зору методу — селективного впливу);

4) програмування як форма впливу на економіку є систематичним і комплексним, тобто охоплює усі сфери фактори і стадії відтворення;

5) програмування деякою мірою, але оволодіває економічним роз­витком.

За змістом комплексні цільові програми поділяються:

• соціально-економічні програми;

• виробничі програми;

• науково-технічні програми;

• екологічні програми;

• регіональні пронрами.

Соціально-економічні програми, спрямовані на вирішення проблем розвитку і удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рівня життя населення, перетворення виробничих і соціальних умов праці, поліпшення умов відпочинку;

Регіональні програми, націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення економіки сформованих регіонів України, форму­вання територіально-виробничих комплексів.

Проблемний напрям регіонального програмування, як правило, використовується за умов, при яких пропорції регіонального відтворювального процесу порушуються, реалізується даний напрям через систему цільового програмування.

Основними напрямами регіональних цільових прграм є відтворювальний і проблемний.

Відтворювальний напрям відображає інтереси регіональної системи на всіх рівнях суспільного відтворення, сприяючи нарощуванню економічного потенціалу територіальних комплексів з високим рівнем локалізації та оптимальному розподілу матеріальних благ та послуг. Реалізується даний напрям через систему комплексного планування, яке в умовах національної економіки набирає вигляду програми соціально-економічного розвитку регіону.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть суть макроекономічного планування в системі державного регулювання економіки.

2. Що є об’єктами регулювання в макростратегічному плані?

3. У чому відмінності директивного та індикативного планування?

4. Що таке програма? Здійсніть класифікацію програм.

5. Чи доцільно здійснювати програмування національної економіки?

6. Назвіть види програм економічного розвитку та охарактеризуйте їх.

7. Які є види основних напрямів регіональних цільових програм?

8. Що на Вашу думку необхідно обов’язково враховувати при формування регіональних цільових програм?

Реферативні завдання

1. Сучасні проблеми програмування економіки на національному рівні.

2. Особливості розробки цільових програм для розвитку аграрного сектору економіки.

Рекомендована література

1. Закон України «Про державні цільові програми» № 1621-IV від 18 березня 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – 21 квітня.

2. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» // Урядовий кур’єр. – 2000. – 21 квітня.

3. Заблоцький Б. Ф. Національна економіка: Підручник. – Львів: Новий світ – 2000, 2009. – 582 с.

4. Круш П. В., Тульчинська С. О. Національна економіка: Підручник. - К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. – 416 с.

5. Пашута М.П., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування: Нав. Посіб. – К.: МАУП, 1998. – 192 с.

6. Тарасевич В. М., Біло церківець В. В., Завгородня О. О. Національна економіка: навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літератури , 2009. – 280 с.

Змістовий модуль VIІ
&	Проблеми інтеграції національної економіки в систему світогосподарських звязків