С.И.Голод

Багато фахівців (У. Гуд, А. Мішель, Р. Рапопорт, Л. Руссель, Р.Флетчер, А. Харчев, М. Шимін) схильні пов’язувати зміни, що відбувалися з сім’єю (і в сім’ї) в ХХ сторіччі, в більшій мірі з змінюваним економічним і культурним статусом жінок. І з цим, в загальному, важко не погодитися вже в силу того ... що патріархальна сім'я грунтується на двох видах залежності: дружини від чоловіка і дітей від батьків. Подолання першої з них прямо пов'язане з дієвістю процесу соціальної емансипації жінок ...

... Поєднання двох емансипаторських рухів (звільнення дітей від батьків і жінок від чоловіків) сприяло виникненню постсучасного типу сім’ї. Щонайменше, в англомовній літературі з кінця 60-х років поширювалася думка про розвиток більшості сімейних систем в напрямі шлюбної (Р. Вейс, У. Гуд, Р. Хілл, Р. Флетчер і ін). Найбільш лаконічно і одночасно насичено ця теза сформульована американським соціологом Рубеном Хіллом. На його думку, «із втратою сім’єю своєї функції як виробничої одиниці і включенням молодих людей в складну позасімейну професійну структуру молода пара отримує не тільки житлову і професійну автономію, але також і автономію в своїх рішеннях в сфері відтворення. Як вертикальні, так і горизонтальні зв'язки з родичами є добровільними і необов'язковими, що дозволяє екстенсивний обмін речами і послугами, не порушуючи осі відданості та любові, яка зараз зрушилася від міжгенераційних єдинокровних уз в сторону подружніх відносин з одним партнером»...

Мною позначена сім’я названа «подружньою». У цьому типі стратегічні відносини визначаються не спорідненістю (як в патріархальному) і не породженням (як в детоцентристському типі), а свійством. Чоловік і дружина відмовляються беззастережно підпорядковувати власні інтереси інтересам дітей; сексуальність не зводиться до прокреації; у подружніх стосунках з’явився еротизм, що акцентується як ключовий момент постмодерністської сім’ї. Я належу до тих дослідників, які розцінюють рух від публічності до приватності як одну з фундаментальних змін, яка визначає обличчя сучасної цивілізації.

Подружня сім’я - своєрідна кооперація. Вона надає унікальні можливості для відходу від залежних відносин і розкриття широкої діяльної палітри по всім структурним складовим: чоловік – дружина, батьки - діти, подружжя - родичі, діти - прабатьки. Іншими словами, в межах одного сімейного типу виникають багаті та різноманітні відносини між статями і поколіннями, створюються широкі можливості для самореалізації кожного індивіда. Ця загальна ідея, щоб бути адекватно оціненою, вимагає двох уточнень.

Перше.

Чому покладаються особливі надії на шлюб? Кожен має право запитати: що, хіба в минулому не було шлюбу? З повною відповідальністю стверджую - ні, не було. Само собою зрозуміло, подружжя, тобто чоловік і дружина, принаймні, в європейському цивілізованому суспільстві, становили першооснову сім’ї. Але я веду мову не про подружжя, а про подружність (conjugality).

Подружність - це особистісна взаємодія чоловіка і дружини, регульована моральними принципами і підтримувана іманентними їй цінностями. Підкреслю неінституційний характер зв'язку, симетричність прав і, що не менш важливо, асиметрію ролей чоловіка і дружини. Це, до речі, вказує на історично недавнє походження даного феномена. Насправді, принципи, що лежать в основі подружжя, могли практично реалізуватися в результаті соціальних зрушень, що супроводжувалися індивідуалізацією чоловіків (розширення вибірковості, зростання інтернальної відповідальності та автономії від соціальних спільнот) і розповсюдженням цих якостей на жінок, що, звичайно ж, було б неможливим без їх економічної і громадянської емансипації.

Друге уточнення пов’язане з дешифровкою цінностей постсучасної сім’ї. Мабуть, немає особливої ​​необхідності доводити генетичну спільність детоцентрістського і подружнього типів сімей. Вони базуються на одному і тому ж інституті - «залицяння».

Звідси не викликає подиву і збіг двох головних цінностей - адаптаційного синдрому й інтимності. Разом з тим між сучасним і постсучасним типами сім’ї є і істотна відмінність. У першому - повсякденна рутиність нерідко сприяє або гіпертрофії батьківства, або залученню, в кращому випадку, одного з подружжя у пияцтво, наркоманію, розпусту. І те, і інше має наслідком конфлікти, роз’їзди і розлучення. У другому - виробляється антирутинний механізм - автономія.

Сучасна, навіть цілком соціалізована людина - автономна. У техногенному світі більшість людей не діють за тотально заданими шаблонами, завжди залишається місце для варіацій і самостійних рішень. Більше того. Чим вище рівень цивілізаційно-культурного розвитку суспільства, тим повніше член такого соціуму усвідомлює себе як індивідуальність, тим, в принципі, більша його потреба у відокремленні. Співзвучна тенденція простежується і в сім’ї ...

Голод С.И. Семья и брак: историко-социологический анализ. - СПб., 1998. - 272 с. (С. 159-160, 177-180).