Тема 6. Сімейна політика держави. Методологічні аспекти вивчення сім'ї та шлюбу

1. Сімейна політика як об’єкт дослідженя. Соціальна сутність сімейної політики.

2. Системний підхід до дослідження сім’ї. Специфіка використання опитувальних методів в соціології сім’ї.

3. Типи, тактики та процедури якісного дослідження сім’ї.

Сімейна політика – це діяльність держави, політичних партій, суспільних організацій, груп інтересів, що є направленою на відродження сім’ї, сімейного способу життя, повернення сім’ї органічно притаманних їй соціальних функцій, на укріплення сім’ї як соціального інституту. Основні принципи сімейної політики: принцип суверенності (незалежності сім’ї від держави), принцип суспільного договору, принцип свободи вибору сім’єю способу життя, принцип соціальної участі.

Стратегічною ціллю сімейної політики є зміцнення сім’ї як соціального інституту, а це вимагає спеціальної підтримки з боку суспільства та держави, заохочення сімей з декількома дітьми і т.п. Короткострокові цілі сімейної політики можна виразити як соціальну підтримкку сімей, які на стадії репродуктивного батьківства стикаються з різними напруженими ситуаціями, проблемами.

Існує багато підходів до класифікації країн за типами сімейної політики, і відправними точками тут можуть слугувати найрізноманітніші параметри. Типи сімейної політики визначаються відповідно до співвідношення ряду характеристик політики в окремих країнах, і в результаті здійснюється розподіл сукупності країн на декілька груп.

Термін «модель сімейної політики» частіше застосовується для характеристики сімейної політики однієї окремо взятої країни та визначення її основного спрямування. Згідно з традиційною класифікацією різновидів сімейної політики, в розвинених країнах виділяють такі чотири типи: соціал-демократичний, консервативний, південно-європейський та ліберальний. Уперше така класифікація була запропонована Г. Еспін-Андерсен на початку 1990-х років, а згодом розширена в працях інших відомих науковців. Класифікація базується на характеристиці взаємовідносин у системі держава – сім’я – ринок та забезпеченні соціальних прав різних категорій населення. При цьому встановлюється рівень залежності працюючого від ринкової кон’юнктури та ступінь зменшення цієї залежності в результаті соціальної політики (мається на увазі можливість виходу з ринку праці без ризику залишитись без засобів до існування). Розглянемо ці типи детальніше.

1. Соціально-демократичний тип. Характеризується вагомою

державною підтримкою сімей з дітьми у цілому і працюючих батьків зокрема, а також високим рівнем емансипації та гендерної рівності. Матеріальна підтримка здійснюється шляхом грошових виплат на середньому рівні у вигляді універсальних допомог, проте розвинуті і й інші форми матеріального сприяння батькам з дітьми, внаслідок чого рівень бідності сімей з дітьми є низьким. Цей тип характерний для скандинавських країн – Швеції, Норвегії, Фінляндії та Данії.

2. Консервативний тип. Притаманними йому рисами порівняно з іншими типами, є середній рівень державної підтримки сімей з дітьми та залежність ступеня підтримки від зайнятості батьків. Переважають більш традиційні погляди на місце жінки у суспільстві. Матеріальна підтримка та підтримка працюючих батьків здійснюється на середньому рівні – у деяких країнах установлені тривалі відпустки для батьків та по догляду

за дітьми, проте недостатньо розвинута сфера догляду за дітьми. Цей тип притаманний таким країнам Західної Європи, як Німеччина, Франція, Нідерланди, Австрія, Бельгія, Ірландія, Люксембург.

3. Південно-європейський тип. Має місце у країнах з відносно

високим ступенем розшарування населення за доходами і характеризується поєднанням універсальних та персональних соціальних послуг і виплат. При цьому спостерігається відносно високий рівень бідності сімей з дітьми, що частково є наслідком низького рівня матеріальної підтримки батьків з дітьми. Як видно з назви, цей тип характерний для країн півдня Європи – Греції, Італії, Іспанії, Португалії.

4. Ліберальний тип. За нього рівень державної підтримки сімей з дітьми низький, і підтримка в основному надається у випадку крайньої необхідності. Вагому роль відіграють приватні та ринкові схеми соціального забезпечення, особливо це стосується дошкільних закладів. Матеріальна підтримка батьків з дітьми доволі незначна, проте у випадку крайньої потреби може бути досить суттєвою. За аналогічним принципом здійснюється підтримка працюючих батьків. З інших розвинених країн світу саме до цього типу відносять Австралію, Канаду, Нову Зеландію та США.

За результатами аналізу соціальної політики країн ОЕСР відомий канадський науковець А. Готьє виділяє кілька моделей сімейної політики, що характерні для Європи 1990-х років, а саме: пронаталістську модель, егалітарну модель, традиціоналістську модель та модель, орієнтовану на самозабезпечення сімей або «приватизацію» сімейних функцій. При аналізі використовувалися показники, що характеризують

сімейну політику у вузькому розумінні цього слова, а саме показники матеріальної допомоги сім’ям з дітьми та підтримки працюючих батьків.

1. Пронаталістська модель. Основною метою спрямуванням цієї моделі є подолання низької народжуваності, отже, акцент здійснюється на стимулюванні дітородної активності та створенні можливостей поєднання економічної діяльності з народженням та вихованням дітей. Підтримка сім’ї розглядається як сфера відповідальності держави, що виявляється у високому рівні як розвитку сфери соціальних послуг з догляду за дітьми, так і матеріального забезпечення матері під час декретної відпустки. Велику роль відіграють грошові виплати, особливо при народженні третьої дитини. Яскравим прикладом впровадження цієї моделі є Франція.

2. Традиціоналістська модель. Основним завданням політики у цьому випадку є збереження й підтримка сім’ї та сімейних цінностей у традиційному розумінні цих понять. Держава бере на себе деяку відповідальність за матеріальну підтримку сімей, але все–таки вважається, що сім’я має сама себе забезпечувати. Вагому роль у матеріальній та нематеріальній підтримці сімей відіграють також різного роду приватні некомерційні організації. Ця модель сімейної політики характерна для Німеччини.

3. Егалітарна модель. Основною ціллю політики у реалізації цієї моделі є забезпечення гендерної рівності. Держава повною мірою бере на себе створення середовища, яке б дало змогу поєднувати оплачувану роботу жінки й сімейне життя, для цього заохочується розширення ролі батька у вихованні дітей і догляді за ними. На противагу традиціоналістській моделі, тут жінки та чоловіки рівною мірою розглядаються як годувальники родини. Яскравим прикладом реалізації подібної моделі є Швеція.

4. Модель, орієнтована на самозабезпечення сімей або «приватизацію» сімейних функцій. За цією моделлю у сфері відповідальності уряду опиняються тільки малозабезпечені родини. Вважаться, що сім’я являється самодостатньою, а регулювання її матеріального добробуту здійснюється ринком і, виходячи з цього, фінансова підтримка сімей, а також функціонування сфери соціальних послуг здійснюється у цілому на невисокому рівні. Участь жінки на ринку праці не обмежується, але підтримка при народженні дитини дуже незначна, тобто також певною мірою сповідується традиційна модель з «чоловіком-годувальником». Прикладом моделі являється Велика Британія.

Зауважимо, що сімейна політика в кожній окремо взятій країні має свої історично сформовані особливості й кожна модель де в чому унікальна.

Протягом останніх десятиліть здійснювалися численні спроби класифікації компонентів сімейної політики. Найбільш актуальною нам видається така класифікація.