Тема 5. Життєвий цикл сім’ї. Особливості сучасної сім’ї в Україні

1. Поняття життєвого циклу сім’ї. Критерії конструювання життєвого циклу сім’ї.

2. Етноісторичні аспекти створення сім’ї в Україні.

3. Сім’я у демографічному вимірі України.

Величезним стає розмаїтість сімейних структур, коли ставиться завдання класифікувати сім'ї з урахуванням їх змін у часі - від старту сімейного життя до її фінішу. Введення параметрів тривалості (віку, стажу шлюбу і сім'ї) і змін, що відбуваються з сім’єю на протязі її життя, привело до того, що поступово сформувалася концепція «сімейного циклу життя», або «життєвого циклу сім'ї».

Життєвий цикл сім'ї - послідовність соціальних і демографічних станів з моменту утворення до моменту припинення існування сім'ї. Демографічні події, що формують циклічність, наступні: вступ до шлюбу, народження первістка, народження інших дітей, припинення шлюбу.

Соціологи пропонують різні класифікації життєвого циклу сім'ї в залежності від тих критеріїв, які кладуться в основу такої класифікації. Зокрема, Дж. Бернард і Л. Томпсон пропонують типологію з восьми стадій, кожна з яких відрізняється своєю тривалістю, інтенсивністю та змістом.

Деякі соціологи зводять 8 стадій життєвого циклу всього до 5: 1) пристосування, 2) народження дітей, 3) виховання дітей, 4) підготовка дітей до самостійного дорослого життя, 5) старіння. Протягом життєвого циклу відбувається зміна ролей: іншим на кожній стадії стає їх розподіл; одні ролі зникають, інші з'являються; деякі ролі, що раніше виконувалися одним членом родини, тепер виконують декілька. У шлюбі чоловік і жінка спочатку виконують функції подружжя, соціальних та сексуальних партнерів, працівників по будинку і на виробництві. З появою дітей до них додаються ролі батьків, вихователів і соціалізаторов.

Аналіз особливостей сім’ї в Україні варто почати із аналізу її історичних особливостей. Літописи свідчать про те, що стародавні руські слов'яни мали свої звичаї. Поляни (Середнє Придніпров'я з центром у Києві) дуже шанували своїх невісток, сестер, матерів, батьків, інших близьких родичів. Жених не ходив шукати собі молоду: йому звичайно приводили наречену, а наступного дня давали за неї викуп. На думку Х.К. Вовка, викуп не був купівлею дівчини. Ця плата більше символізувала вибачення за те, що жінку забирали із її роду. Древляни (Полісся, Правобережжя України) викрадали дівчат, як правило, біля річки, коли ті йшли по воду. Можливо, у древлян була поліандрія (право свекра на невістку). Радимичі, в'ятичі, сіверяни (басейни річок Оки, Угри, Десни, Сейму) ходили на "ігрища поміж сіл", там облюбовували собі жінок й викрадали тих, з якими були в згоді щодо цього.

Більше відомо вже про шлюбно-сімейні відносини в період Київської Русі. Прийняття християнства (кінець Х ст.) мало великий вилив на трансформування шлюбно-сімейних звичаїв українців. Однак давньоруський світогляд не можна вважати чисто християнським. Це віровчення поступово входило в побут народу й увібрало немало язичницьких традицій. У народному середовищі формуються змішані християнсько-язичницькі уявлення, відбуваються зустрічні процеси: "обмирщення" християнських догматів і християнізація язичницьких традицій. Доказів цього існує немало. Та чи не найбільше їх залишилося в шлюбних обрядах. Сватання, заручини, запросини на весілля, приготування короваю, саме весілля, післявесільні ритуали, частина яких збереглася аж до наших днів, не передбачаються християнськими традиціями.

В українців, як і в інших народів, давно сформувалась досить складна система дошлюбного спілкування, дошлюбних відносин, що звичайно виявлялись у формі знайомств молоді, залицяння, сватання, заручин, допиток, оглядин, згоди. Для України, у порівнянні з іншими народами Російської імперії, було характерним те, що тут патріархальні принципи виявлялися набагато слабкіше. У дошлюбному спілкуванні виборі шлюбного партнера молоді надавалася більша свобода.

У сім'ї українців існувала обов'язкова черга вступу в шлюб: доки не одружиться старший брат або не вийде заміж старша сестра, молодші не мали права створювати свої сім'ї.

З кінця XIX ст. у виборі шлюбного партнера спостерігається більша самостійність. Молодь здебільшого сама почала вибирати собі нареченого; участь батьків у цьому процесі стала номінальною. Якщо батьки й виступали проти, то звичайно тільки в тих випадках, коли шлюби були нерівними в соціальному, національному, конфесійному відношеннях або коли один з майбутнього подружжя був набагато старшим.

Формування сімейного складу населення сучасної України зазнало деформую­чого впливу кризового соціуму перехідного періоду та проявів демо­графічної кризи. Сімейний склад населення є наслідком та інтеграль­ною характеристикою взаємодії демографічних процесів з соціально-економічною обстановкою. Окрім шлюбності та розлученості на формуванні сімейного складу населення позначаються насамперед народжуваність та роздрібнення сімей внаслідок відокремлення дорослих дітей від батьків, особливо після одруження.

Для Ук­раїни, як і більшості високоурбанізованих країн світу, властиві за­гальні тенденції роздрібнення (нуклеаризації) сімей; вони характеризуються відокремленням дорослих чи одружених дітей від батьків, а також розлученням, овдовінням і т. ін. Переважання чисельності міського населення, широке залучення жінок до професійної зайня­тості, підвищена розлученість зумовили в Україні ще у доперехідний період занадто поширену бездітність та однодітність, безшлюбне ма­теринство, загальні орієнтації молодих подружжів на відокремлення від батьків.

У контексті змін демографічної типології сімейних домогоспо­дарств до головних наслідків кризового прояву відносяться: на за­гальному фоні зменшення чисельності сімей та їх приросту за раху­нок молодих подружніх пар — збільшення частки простих бездітних і однодітних сімей та значне зменшення частки простих сімей з 2 і більше дітьми; тенденція до збільшення частки сімей, заснованих на юридично неоформленому шлюбі, та неповних сімей (без шлюбної пари); збільшення частки складних, трьохпоколінних сімей у сільській місцевості та західних областях України, а також її змен­шення у містах; зростання контингентів дітей-сиріт та частки сімей без батьків (як наслідок підвищеної смертності і соціального сирітства - відмови батьків від дітей, позбавлення батьківських прав); збільшення частки одинаків та поширеність безшлюбної са­мотності, особливо жінок середнього і старшого віку тощо.

В сучасних умовах одним з наслідків економічної кризи в Україні є той факт, що жінки нарівні з чоловіками беруть участь в матеріальному забезпеченні сім’ї, що призводить до посилення їх ролі та місця в сім’ї.

Не можна не звернути увагу на надзвичайно низьку якість здоров’я нашого населення, у тому числі й репродуктивного (за даними медиків, безпідними є близько 25 % шлюбних пар). Падіння життєвого рівня населення зумовлює незбалансованість та недостатність харчування. Це відбивається на погіршенні здоров’я. Зокрема, медики повідомляють про зростання кількості вагітних жінок, що страждають на анемію (до 85 %). Алкоголізм, наркоманія, соціальні хвороби (туберкульоз, інфекційні захворювання, а також захворювання, що передаються статевим шляхом) є факторами, що сприяють дестабілізації української сім’ї і погіршенню її генофонду.

Однією з особливостей сімейно-шлюбих відносин в Україні є помітні відмінності сімей західного та східного регіонів, на які ми неодноразово звертали увагу вище.