5.4. Екологічне виховання студентської молоді

Екологічне виховання — тривалий багатофакторний ціле­спрямований процес формування екологічної свідомості й еколо­гічної культури. Результатом екологічного виховання людини є формування мотивів, потреб, звичок цілеспрямованої еколо гічної поведінки та природоохоронної діяльності, здорового спо­собу життя.

Основою екологічного виховання студентів є екологічно зорієнтована педагогіка. Вона охоплює принцип природовідпо відності, екологію соціального середовища, екологію внутріш­нього світу людини, екологізацію навчання та виховання.

Ідея принципу природовідповідності в педагогіці належить Я. А. Коменському, який вважав, що людина— це частина при­роди, яка живе за її законами. Якщо у природі все відбувається розумно і доцільно, то й процес виховання та навчання треба будувати природовідповідно. Щоб навчання було не тільки при­ємним, а й ґрунтовним, необхідно "дотримуватися визначено­го порядку і послідовності у передачі знань, із суворим ураху­ванням вікових особливостей дитини, її інтересів, її психіки в цілому'".

На проблему принципу природовідповідності у зв'язку з моральним вихованням звертає увагу Дж. Локк. Більш ефек­тивному використанню потреб, інтересів, схильностей люди­ни допоможе ретельне вивчення її природи, характеру.

Відповідно до глибшого трактування природовідповідного виховання Ж.-Ж. Руссо необхідно дотримуватися природного перебігу розвитку природи самої людини, вивчивши її всебіч­но, з огляду на вікові й індивідуальні особливості. Ж.-Ж. Руссо твердо переконаний, що формування людини залежить від на­явності трьох факторів: природи людини, речей її і людей, що її оточують (середовища).

У поглядах І.Г. Песталоцці спостерігається незгода з Ж.-Ж. Ру­ссо щодо того, чи варто сліпо дотримуватись природи людини, або природу необхідно лише враховувати. І.Г. Песталоцці ба­чив роль природовідповідного виховання у розвитку всього по­зитивного у людини, нейтралізації негативного. З погляду при­родовідповідності він розглянув процес навчання, головним

моментом якого є спостереження людини за предметами і яви­щами його довкілля. Цікаве визначення навчання дав І.Г. Пе- сталоцці. Навчання — "мистецтво сприяти прагненню приро­ди до свого власного розвитку'". Отже, він указував на необхід­ність активного впливу з боку вчителя на розвиток закладених від природи рис дитини.

Будучи послідовником І.Г. Песталоцці, А. Дістервег визна­чив природовідповідність як самостійний розвиток закладених природою людині задатків, що грунтуються на законах природи і досягається вправами. Він висловлював думку, що в кожної людини є крім "загальнолюдських" задатків індивідуальні. За­вдання педагога — здійснити гармонійний розвиток задатків.

К.Д. Ушинський² виділив три складники принципу приро- довідповідності:

1. Глибоке пізнання природи людини, її анатомо-фізіологі- чних і психологічних особливостей.

2. Наближення змісту й організації педагогічного процесу до людської природи.

3. Орієнтація виховання на народні традиції, звичаї.

Отже, різні природні особливості людей детермінують пе­ребіг і результати педагогічного процесу.

Екологія соціального середовища — це наступний компо­нент екологічно орієнтованої педагогіки. Соціальне середови­ще є внутрішнім і зовнішнім. Внутрішнє — охоплює родину і середовище вищого навчального закладу. Зовнішнє — суспіль­ство, у якому живе людина. Однак несприятливі сучасні еко­номічні, політичні, соціальні умови в країні не сприяють ство­ренню гуманного суспільства. На цей процес ми вплинути не­спроможні, чого не можна сказати про внутрішнє середовище.

Родина відіграє особливу роль у вихованні. Це пояснюється тим, що протягом життя людина є членом кількох колективів, які впливають на неї, — класного, шкільного, студентського, вона — учасник гуртка, спортивної секції та ін. Багато з цих

383

великих і малих співтовариств можуть змінюватися, по-різно­му впливаючи на дітей. Незмінним залишається лише один колектив — родина. Отже, причинами особливої ролі родини у вихованні є стійкість, сталість, тривалість сімейного впливу, різнобічність виховання (моральні якості, виховання почуттів, духовне становлення дитини тощо). У формуванні особистості людини, його поглядів і переконань, виробленні лінії поведін ки значну роль відіграє авторитет дорослої людини, батьків. Виховний процес — це процес, що постійно триває, і окремі деталі його реалізуються в загальному тоні родини, що створю ється власним життям і життям батьків.

Основою для створення максимально сприятливого середови ща для емоційного і морального формування особистості слугуг мікроклімат родини. Якщо в родині встановилися добрі, дру жні стосунки, гуманний підхід до виховання дітей, члени ро­дини живуть насиченим емоційним життям, то в родині панує атмосфера щиросердечного здоров'я. Відомо, що емоційне на чало пронизує всі боки життя людини. Одноманітність, моно­тонність, убогість емоційного досвіду в дитинстві можуть ви значати характер людини, стиль її вчинків протягом усього життя.

Головним завданням педагогів університету як вищого на­вчально-виховного закладу є створення в студентських колек тивах атмосфери взаємоповаги, довіри, гуманності.

Американські вчені, вивчаючи складові успіху ефективних шкіл, дійшли висновку, що джерелом розходжень в успішності учнів є відмінність емоційного клімату шкіл, їхньої культури, у їхній "якості" як соціальних систем. Якісні особливості навчально-виховного процесу визначаються середовищем на­вчального закладу. Це поняття багатогранне. Воно охоплює у собі атмосферу в педагогічному колективі, тип відносин у сту­дентському колективі, характер педагогічної взаємодії.

Особистість викладача відіграє роль у справі виховання і навчання. Від того, який стиль взаємин зі студентами він обирає, якими особистісними якостями володіє, наскільки професій но компетентний, залежить ставлення студентів до навчання, до вищого навчального закладу в цілому.

На думку Г.В. Грибанової, важливою умовою розвитку в навчальному закладі творчого начала, а також його демокра­тизації є формування в кожного педагога установки на емоцій­ну самовіддачу. Емоційний фактор необхідний для виховання позитивного ставлення людини до навчання.

384

Не припустиме навчання з примусу, авторитарний стиль ке­рівництва з боку педагога, тому що в студентів викликають такі негативні реакції, як страх перед викладачем, страх одержати негативну оцінку, втрата інтересу до всього, що пов'язано з на­вчальною діяльністю.

Справжнє навчання грунтується на збігу студентської волі і викладацької. Від педагога залежить: стане для студента занят­тя лише процесом передачі знань чи потребою розуму, душі, радістю людського спілкування.

У. Глассер, досліджуючи взаємозв'язок між задоволенням психологічних потреб людини в умовах навчального середовища й ефективністю роботи навчального закладу, дійшов висновку, що перше визначає друге. Більшість студентів не докладають зусиль для того, щоб справді вчитися, через неготовність ВНЗ іти назустріч задоволенню їхніх психоемоційних потреб.

Наявні проблеми можна розв'язати тільки в умовах особис­тісно орієнтованого навчання і виховання, що є основою ство­рення гуманістичних закладів освіти. На думку А. Маслоу, гуманістичний навчальний заклад створює умови для самопі­знання і підтримки унікального розвитку кожного відповідно до його природи. Вирішальною умовою для здорового, багато­гранного формування особистості є обстановка повної та постійної захищеності, коли негативні внутрішні емоційні стани зведені до мінімуму.

Якщо соціальне середовище створюють люди (батьки, учи­телі, однокласники, викладачі, одногрупники та ін.), то не мо­жна розглядати проблему екології соціального середовища поза зв'язком з екологією внутрішнього світу людини.

Екологія внутрішнього світу людини пов'язана з вихован­ням високоморальної особистості, екологічної свідомості, еко­логічної культури, екологічного мислення. Екологічну свідо­мість можна визначити як сукупність знань, уявлень людини про його взаємини, взаємозв'язки, взаємозалежності, взаємодії зі світом природи. На цій основі формуються відповідне пози­тивне ставлення до природи, а також усвідомлення людиною себе як її частини.

Б.Т. Лихачов' виокремив найважливіші функції екологіч­ної свідомості: просвітню, розвивальну, виховну, організуючу, прогностичну. Ефективна реалізація в навчально-виховному

385

процесі функцій екологічної свідомості веде до формування 11 людини екологічної культури, яка включає екологічні знання, зацікавленість у природоохоронній діяльності, компетентне іі здійснення, багатство морально-естетичних почуттів, емоцій, переживань.

Формування екологічної свідомості — тривалий і поступовий процес, що припускає добре організовану систему поетапно проведених заходів для засвоєння екологічних знань і вихован­ня екологічно правильної поведінки. Провідними елементами формування екологічної свідомості є такі: знання (засвоєння основних наукових понять про природу, екологічних проблем); усвідомлення (виховання свідомого ставлення до довкілля); ставлення (розуміння природи як унікальної цінності і джере­ла матеріальних і духовних сил людини); навички (здатність практичного засвоєння довкілля і його охорони); діяльність (участь у вирішенні екологічних проблем). Екологічну свідо­мість можна успішно формувати на основі ідеальної динаміч­ної моделі майбутнього типу відносин суспільства і природи, окремої людини і природи, базованої на понятті "ноосфера". Внутрішній світ кожної людини пов'язаний з ноосферою і впли­ває на неї. Виховання екології внутрішнього світу людини спри­ятливо впливатиме на ноосферні процеси.

Вихідна позиція в розвитку вчення В.І. Вернадського про ноосферу — той факт, що життя на Землі виникло (без уточ­нення джерела його походження (божественного, унаслідок, природного добору та ін.)) і з'явилася Людина — носій розуму (у цьому вченні слова "Людина", "Природа" пишуться з вели­кої букви). Яке місце людини в процесі загальнопланетарного розвитку? Ще на початку XX ст. В.І. Вернадський зазначав, що "вплив Людини на навколишню Природу зростає настільки швидко, що не за горами той час, коли вона перетвориться в основну геологоутворюючу силу. Вона повинна буде взяти на себе відповідальність за майбутній розвиток Природи. Розви­ток навколишнього середовища і суспільства зробиться нероз­ривним. Біосфера перейде один раз у сферу розуму — ноосфе­ру. Відбудеться велике об'єднання, внаслідок якого розвиток планети буде спрямовуватися Силою Розуму'".

В епоху ноосфери Людина зможе розумно розпоряджатися своєю могутністю і забезпечити таку взаємодію, що дасть мож­

ливість розвиватися і суспільству, і Природі. Отже, розвиток біосфери відбувається цілеспрямовано, в інтересах Людини, Природи. Вирішальний фактор цього розвитку — розумна діяль­ність Людини.

Є різні тлумачення поняття "ноосфера", що часто супере­чать тлумаченню В.І. Вернадського. Наприклад, на думку Д.Н. Тюрюканова, ноосфера стає більш широкою оболонкою Землі, включає біосферу. Однак В.І. Вернадський вважав, що ноо­сфера розширює границі біосфери. "Біосфера переходить у ноо­сферу — це не криза, а вибух наукової думки'". "Ноосфера є результатом об'єднаних в єдиний потік двох найбільших рево­люційних процесів сучасності — наукової думки, прогресу на­уки, техніки і соціальних відносин"².

На сьогодні все більше зростає прикладне значення науки, виникають нові галузі знань. Структура наукового знання за­раз сприймається як прояв ноосфери. Отже, біосфера змінюєть­ся під впливом людської думки і людської праці.

Серед глобальних проблем людства першорядного значення набули нині проблеми екології. Екологія — це наука про відно­сини рослинних і живих організмів та створених ними співто­вариств між собою і з довкіллям.

Під впливом продуктивної діяльності людини на нашій пла­неті розвиваються процеси, що погіршують середовище життя живих організмів, згубно впливають на здоров'я людей. Деякі такі процеси через необоротність переростають в екологічні нещастя. їхні наслідки можуть виявитися в різних регіонах Зем­лі в будь-який час, тому що все в природі взаємозалежне. Ні­хто ніколи не може почувати себе в безпеці, якщо десь кимось порушується природна рівновага, заподіюються збитки біосфе­рі, забруднюється довкілля. Людина повинна усвідомити, що вона частина природи, що знищуючи, природа знищує себе.

Екологічні проблеми і ноосфера тісно взаємозалежні. Уна­слідок дослідження цього зв'язку Ф.І. Гиренок дійшов важли­вого висновку, що ноосфера є умовою "бачення в природі то­го, що своїм існуванням залежить від людини"'"¹. На думку

Ф.І. Гиренока, з яким ми ділком згодні, ноосфера — "умовші позначка того, що позиції стосовно природи не даються людям від природи, а завойовуються..."¹

Цікавим є погляд Е.С. Маркаряна на ноосферну ідею як на ключ до осмислення і вирішення гострої в наші дні проблемі) гармонізації відносин суспільства і природи. Незважаючи на те, що названа проблема в сучасних умовах надзвичайно насущна, В.І. Вернадський дотримувався усе-таки більш-менш оптиміс тичної позиції в цьому питанні. Він зазначав різку і значну змі ну "вигляду планети" далеко не в кращий бік. Однак говорити про екологічну кризу у ставленні людини до природи він не став. Як засіб, який є виходом зі складної екологічної ситуації, що утворилася, В.І. Вернадський вибрав неухильний прогрес у розвитку наукового знання і продуктивних сил суспільства.

Пізнання і розумне дотримування законів природи в будь якій практичній діяльності людини — це шлях, який не ТІЛ1> ки допомагає уникнути виснаження природних ресурсів, а іі домогтися збагачення їх.

З аналізу визначень ноосфери можна зробити висновок: на­уково-технічна революція буде спрямована на прогрес тоді, ко ли її здійснюватиме гуманістично спрямована особистість. По­стає завдання формування такої особистості за допомогою ро­дини, школи, вищого навчального закладу, довкілля. Саме засто­совувані в школі, ВНЗ екологічно спрямовані форми і методи виховання, навчання можуть запустити механізм позитивної моральної і суспільної поведінки, а також сформувати своєрід­ний захисний механізм, що перешкоджає деформації мораль­них цінностей і поведінки.

Провідним принципом сучасної педагогіки є принцип гума­нізму. Гуманізація освіти згідно з програмою "Освіта" полягає в утвердженні людини як вищої соціальної цінності, найбільш повному розкритті її здібностей і задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії відносин людини і довкілля, суспільства, природи. Отже, виховання і навчання мають будуватися з ура­хуванням індивідуальних здібностей людини, можливостей, інтересів, що є одним із напрямів реалізації принципу приро­довідповідності виховання, навчання.

Авторами цілісного курсу екологічної педагогіки і психо­логії є С.Д. Деребо та В.А. Ясвін¹. Відповідно до розробленої ними концепції сутність методологічного принципу екологічної психопедагогіки (тому що педагогіка тісно пов'язана з психо­логією) полягає в суворій відповідності педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування еколо­гічної свідомості. Це положення має втілюватися з урахуван­ням вікових особливостей людини. Найбільш сприятливим періодом для цілеспрямованого формування екологічної свідо­мості вважають молодший підлітковий вік. Пізнавальний ін­терес у цьому віці поєднується із сильним прагненням до прак­тичної взаємодії з природними об'єктами. За належного вихо­вання й освіти в дітей формується дбайливе ставлення до при­родних об'єктів, бажання охороняти, піклуватися, сприяти їх збагаченню. Необхідно навчити дитину емпатії до природних істот, що є початком формування екологічної свідомості, коли дітям повідомляють певні екологічні знання.

На жаль, у середньому підлітковому віці сприйняття при­родних явищ зазнає змін. Діти починають ставитися до них як до об'єктів, а не суб'єктів. Знижується пізнавальний інтерес до світу природи. Однак у цьому віці в дітей підвищується по­треба в спілкуванні, в участі у будь-яких колективних справах, що необхідно спрямовувати в потрібне русло.

Процес виховання містить крім етапу формування свідомості, етап формування емоційно-вольової сфери через ставлення ди­тини до того чи іншого вчинку, а через нього до дії. Вихова­ність припускає не тільки знання норм поведінки, а неможли­вість порушення норм, що стали внутрішніми регуляторами дій і вчинків.

Отже, у середньому підлітковому віці необхідно формувати ставлення до моральних норм за допомогою емоційно-вольової сфери. Безглуздо неодноразово пояснювати підлітку корисність і доцільність тих чи інших норм. Необхідно "озброїти" його знанням тих засобів, що забезпечують успішне задоволення соціально ціннісних спонукань. Для того щоб підліток внут­рішньо був готовий до сприйняття цих знань, необхідно фор­мувати в нього інформаційну потребу на базі інтерактивного компонента навчання.

Критичним для формування екологічної свідомості є стар­ший підлітковий вік. У цьому віці домінує об'єктивне уявлен­ня про світ природи, а прагматизм у ставленні до неї досягає максимуму. Необхідно скоригувати характер підлітків шляхом екологічної спрямованості моралі.

І нарешті, в юнацькому віці особливо виражене переважно естетичне, "споглядальне" сприйняття природи, ставлення до якої має об'єктний характер, хоч і менш прагматичний, ніж у старшому підлітковому віці, намічається підвищення рівня ін­тенсивності непрагматичного ставлення до природи, у якому домінує перцептивно-афективний компонент.

Юнацький вік спонукає до пошуку гармонії у світі приро­ди, осмислення особистої позиції у відносинах з ним. Отже, сутність педагогічної стратегії для цього віку полягає в стиму­люванні такої інтелектуальної діяльності студентів, у якій на світоглядному, абстрактному рівні формуються педагогічно бажані зв'язки в індивідуальній картині світу.

Практична взаємодія зі світом природи здійснюється з ак­центом на оволодінні технологіями естетичного засвоєння при­родних об'єктів: прояву почуттєво-естетичної сприйнятливос­ті до них; індивідуально-значеннєвої оцінки їх вітальних (жит­тєвих) станів; емоційної чуйності в ситуаціях спілкування з ними; і, нарешті, в умінні знайти культурну форму збереження і вираження свого враження про ці об'єкти (у малюнках, вір­шах, фотографіях, музиці і т. ін.).

Отже, психологічні особливості процесу формування еколо­гічної свідомості в юнацькому віці детермінують концентрацію педагогічних зусиль на формуванні відповідної системи уяв­лень і на освоєнні систематичних технологій взаємодії особис­тості зі світом природи.

З основного методологічного принципу екологічної психо- педагогіки виникає необхідність задіяти всі канали у процесі формування екологічної свідомості, стимулювати дію відповід­них механізмів, будувати педагогічний процес відповідно до індивідуальних і вікових особливостей дитини.

Розглянемо деякі методологічні принципи екологічної пси- хопедагогіки, сформульовані С.Д. Деребо та В.А. Ясвіним. До принципів організації стимулів належать принцип комплекс­ності стимулюючого впливу, принцип орієнтації на актуалізу­ючий потенціал стимулів, принцип орієнтації на сенситивність до стимулів.

390

Сутністю принципу комплексності стимулюючого впливу є те, що педагогічно доцільно організовувати вплив на особистість людини цілої системи різноманітних стимулів, що охоплюють усі канали формування свідомості (перцептивний, когнітивний, практичний).

Принцип орієнтації на актуалізуючий потенціал стимулів полягає в тому, що педагогічно доцільно організувати вплив на особистість таких стимулів, що актуалізують визначені психо­логічні механізми формування екологічної свідомості. Умовою реалізації цього принципу є позитивне емоційне сприйняття природних об'єктів, виявлення різних факторів, що сприяють установленню паралелізму з людиною.

Принцип орієнтації на сенситивність до стимулів полягає в тому, що педагогічно доцільно організувати вплив стимулів на особистість людини з урахуванням її індивідуальних вікових особливостей через різний ступінь значущості тих чи інших стимулів для різних груп.

До методів формування суб'єктивного ставлення до природи належать такі: екологічної ідентифікації, екологічної емпатії, екологічної рефлексії.

Метод екологічної ідентифікації полягає у створенні умов, коли особистості необхідно поставити себе на місце якого-не- будь природного об'єкта, унаслідок чого формується відповід­на поведінка стосовно природних об'єктів.

Метод екологічної емпатії полягає в актуалізації співпере­живання особистістю природних об'єктів, а також співчуття їм. Формується суб'єктифікація природних об'єктів через емоцій­ну сферу особистості.

Метод екологічної рефлексії передбачає самоаналіз особис­тістю своїх дій і вчинків, спрямованих на світ природи, з по­гляду їх екологічної доцільності.

Виходячи з викладеного вище, стає очевидним той факт, що екологічне виховання й освіту людини необхідно починати з раннього дитячого віку. Слід зазначити, що екологічне вихо­вання й освіта — безперервний процес, який здійснюється протя­гом усього життя людини. Це пояснюється тим, що науково-тех­нічний розвиток йде вперед, і навіть дорослій людині потрібно удосконалювати свої знання в питаннях екології сучасного виробництва і господарської діяльності.

Оскільки будь-який вид мислення грунтується на інформації, то екологічна основа інформації формує екологічне мислення.

391

Дуже важливим завданням вищого навчального закладу є ефективна організація екологічного виховання й освіти. Необ­хідно навчити студентів розуміти цілісність природи Землі, єдність її процесів, зв'язок людини з природою. Будь-яку ді­яльність людини, 'її поведінку стосовно природи слід погодити з її законами. Тут розвивається почуття причетності до приро­ди, відчуття її натхненності, що не дозволить людині ставити­ся до неї неохайно.

Людина має відчути на собі, що спілкування з природою підвищує настрій, лікує, знімає втому, перенапруження. Крім того, почуття цінності довкілля збагачує духовний світ люди­ни. Отже, природа є необхідною, але не достатньою умовою формування гармонійно розвиненої особистості, а також дже­релом здоров'я, творчості людей.

Відомо, що виховні й освітні процеси тісно взаємопов'язані, взаємозалежні, відбуватися окремо не можуть. З огляду на це, до змісту навчання з різних предметів університетського курсу логічно включити екологічні знання. У такий спосіб буде вирі­шено два завдання — "озброєння" студентів знаннями в галузі екології і формування екологічної культури.

Предмети як природничо-наукового, так і гуманітарного циклу, мають бути екологічно орієнтовані. Під час вивчення їх вибирають для розгляду ті питання екології, що відповідають змісту певного навчального предмета. У курсі біології розгля­дають взаємозв'язок людини і біосфери, стан і охорону окре­мих природних ресурсів (рослинного і тваринного світу, світу грунту тощо), взаємодію між живими організмами і середови­щем їх життя. Вивчення географії дасть можливість зрозуміти глобальні екологічні проблеми, ознайомить з проблемами ви­користання природних багатств і їх охорони. Вивчити методи боротьби із забрудненням довкілля дасть можливість хімія. Фі­зичні знання допоможуть розібратися в тому, які новітні тех­нології сучасного виробництва не шкідливі, а які завдають непоправної шкоди природі, чого не можна допустити. Суспіль­ствознавство розкриє закономірності взаємодії суспільства і природи (соціальна екологія), а також допоможе поглибити юридичні та морально-етичні поняття про особисту цивільну відповідальність кожної людини за долю природного середови­ща. Умовою, що сприяє формуванню почуття любові до приро­ди, замилування її красою, є уроки малювання, співу, музики, трудового навчання. Навчитися формулювати свої почуття,

392

враження, переживання, пов'язані зі сприйняттям природи до­поможуть твори, уроки з розвитку мовлення, літератури. Саме лі­тература акцентує увагу на моральному аспекті спілкування лю­дини з природою.

Різноманітним аспектам екологічного виховання, навчання присвячено багато дисертаційних робіт. Дослідження С.А. Крав­ченко¹ присвячено виявленню психологічних особливостей роз­витку в студентів екологічного мислення, що поєднує елемен­ти репродуктивного, продуктивного, проблемного процесів.

Аналізу педагогічної теорії і практики роботи шкіл Украї­ни (1970—1990 рр.) з проблеми екологічної освіти присвячено дослідження І.М. Костицької². Вона зробила висновок, що вчен­ня В.І. Вернадського про єдність суспільства і природи є мето­дологічною основою екологічної освіти.

Т.Г. Каленнікова^а визначила міжпредметні зв'язки як фак­тор екологічної освіти і виховання. В наявних часових рамках навчально-виховного процесу, в умовах постійного збільшення кількості інформації важливою проблемою стало забезпечення належного рівня формування екологічної свідомості людини. Накопичення інформації має бути пов'язане з раціоналізацією її структури.

Перед педагогами та викладачами стоїть завдання пошуку шляхів, засобів, методів гуманізації навчальних предметів. Гуманізувати, наприклад, математику можна через її екологі- зацію.

Текстові завдання є надзвичайно важливою складовою кур­су математики. Зміст математичних задач з екологічною спря­мованістю має допомогти студентам одержати інформацію про масштаби екологічної катастрофи на сучасному етапі, замис­литися про можливі шляхи виходу із ситуації, що склалася, усвідомити роль власної поведінки стосовно природи, зрозуміти тісний взаємозв'язок людини і природи.

У процесі роботи над формуванням екологічних завдань від­бувається постійний обмін інформацією між студентами. Важ­ливо те, що вони обмінюються один з одним інформацією, одержаною ними самостійно, цікавою для них за змістом.