шівдання студентів, організаційні заходи практики, її графі­ки, об'єкти, знайомлять з консультантами — керівниками від­повідних кафедр. Пояснюються вимоги до оформлення докуме­нтації тощо.

Заключна конференція відбувається через тиждень після повернення студентів до аудиторних занять. Широко застосо­вують щоденники практики, обмін досвідом та пропозиції сту­дентів, виступ керівників — представників кафедр і керівни- ків-виробників тощо. Форма звітності — подання письмового іініту, підписаного й оціненого безпосередньо керівником бази практики. Письмовий звіт разом з іншими документами (харак­теристика, щоденник, розробки тощо) подається на рецензування керівникові практики.

Звіт із практики захищається студентом на комісії, призначе­ні й завідувачем кафедри або заступником директора навчального ;жкладу, унаслідок чого за цей звіт ставиться певна диференційо- инна оцінка.

2.8. Самостійна робота студентів

Для досягнення цілей сучасного суспільства необхідний спеціаліст, спроможний оперативно приймати нешаблонні рі­шення, діяти самостійно, творчо. Творчість починається там, де здійснюється самостійний пошук принципів, способів пове­дінки і дій. Творчість набуває розвитку на основі самостійності особистості і є вищим ступенем її розвитку. У сучасних умовах самостійність стає професійно необхідною якістю особистості будь-якого спеціаліста. Отже, і підготовка майбутніх спеціалі­стів у вищому навчальному закладі має орієнтуватися на фор­мування у студентів цієї якості, а не лише на репродуктивну виконавську діяльність з оволодіння певною сумою знань і нмінь.

Самостійність є необхідною умовою ефективності будь-якої діяльності: навчальної, виробничої, громадської, розумової, пізнавальної та ін. Вираження самостійності особистості — вчин­ки, дії, висловлювання, оцінка особистості стосовно як тих, хто оточує, так і самої себе. Тобто самостійність — це не риса волі або характеру, здібностей або мислення, а більш складна, інте­гративна особистісна риса. Самостійність співвідноситься із

155

самореалізацією особистості, з її активністю щодо внутрішній > го спонукання, без зовнішнього примушення, з відносною Не залежністю. Вищому рівневі розвитку самостійності властиві продуктивний творчий характер діяльності, нестереотипнісп рішень, що приймаються, вчинків, дій самої особистості.

Самостійність виявляється в результатах діяльності, у ха рактері ставлення до довкілля і в спрямованості поведінки.

Самостійність не є вродженою властивістю людини. Ця якість виникає і розвивається в процесі життєдіяльності інди віда. У ранньому дитячому віці вона виражається у прагненні індивіда все робити без сторонньої допомоги. Але самостійність далеко не завжди стає стійкою характеристикою поведінки, діяльності. Рівень розвитку самостійності залежить від умов у яких розвивається особистість, характеру її стосунків з до вкіллям.

Самостійне мотивування і обґрунтування дій, здатність вба чати об'єктивну підставу власних вчинків і приймати адекват­ні рішення, складати програму дій виробляється внаслідої досвіду особистості, критичної оцінки зовнішніх впливів І влае них можливостей. Крім того, самостійна особистість не тільки вирішує поставлені завдання або ті, що виникають перед нею, а й ставить перед собою цілі щодо власного почину, тобто во.чо діє ініціативністю, і більше того, має потребу приймати та зді іі снювати власні рішення. Після прийняття рішення самостій на особистість готова нести відповідальність за його практичне втілення, за свої дії, в основі яких лежить впевненість у їх при вильності та своєчасності. Водночас самостійна людина здатна визнавати свої помилки, якщо дійсність свідчить, що не всі обставини було нею враховано під час прийняття. На підставі самокритичного аналізу, рефлексії особистість приймає всі більш адекватні рішення, що ведуть до розв'язання проблем. Отже, самостійність — це інтегративна якість особистості, щ<> полягає у здатності та потребі приймати й реалізовувати рішеп ня з власної ініціативи і нести за них відповідальність.

Самостійна робота студентів у вищому навчальному закля ді включає види діяльності:

• пошук та вивчення додаткової літератури;

• конспектування, складання планів, тез;

• кодування інформації (складання схем, таблиць, графіків І

156

• написання рефератів, доповідей, оглядів, звітів;

• виступ з повідомленнями на семінарських заняттях;

• виконання вправ, розв'язання задач;

• виконання письмових контрольних, лабораторних робіт;

• виконання завдань за допомогою ПЕОМ.

Однак репродуктивна самостійна робота не може бути до­статньо ефективною під час формування самостійності як про­фесійної якості особистості. Необхідне не лише вміння працю- ішти без сторонньої допомоги, а й здатність розв'язувати цілісні ііндачі, що містять всі компоненти діяльності людини:

1. усвідомлення і формулювання проблем і завдань;

2. визначення цілей і складання плану вирішення;

3. аналіз, прогнозування і прийняття (вибір) рішення, його практичну реалізацію;

4. контроль і оцінку процесу та результатів діяльності;

5. постановку нових цілей і завдань, спрямованих на подаль­ше вдосконалювання об'єктивного світу й самого себе.

Відсутність будь-якого компонента не дозволяє формувати самостійність як особистісну якість майбутнього спеціаліста.

Найважливішим і домінуючим компонентом самостійності с прийняття рішення. Саме з ним пов'язані смислоутворюючі мотиви поведінки та діяльності особистості. У ньому насамперед здійснюється її потреба в самореалізації. Здатність приймати рішення ґрунтується на розумінні суттєвого вміння порівню­вати, здійснювати аналіз, синтез та узагальнення, класифіку­вати, планувати, робити умовиводи, організовувати свою діяль­ність.

Самостійна особистість не тільки приймає рішення, а й контролює процес реалізації їх, під час якого самокритично оцінює свою діяльність, коригує її у разі необхідності та дома­гається поставлених цілей, несе за них відповідальність. Само­стійність не можлива також без наявності власних думок, оцінок, суджень. Упевненість особистості в істинності знань, правильності своєї позиції веде до готовності її доказово захи­щати, обстоювати в дискусійних і конфліктних ситуаціях.

Самостійність особистості може розвиватися тільки в про­цесі певної діяльності, у прийнятті рішень і виконанні їх. Уна­слідок здійснення цієї діяльності відбуваються зміни в самому

157

суб'єкті, які виражаються в оволодінні способами прийнятті, рішень і розвитку певних якостей особистості.

У свою чергу, це є підставою ефективності дій, адекватної <• орієнтування в обставинах, зумовлених змістом завдань, Щ" вирішуються.

Вищий, творчий рівень розвитку самостійності полягає і: потребі постійно ставити перед собою нові цілі та завданії я. спрямовані на вихід за межі заданого, на пошук і відкрит і я нових закономірностей та способів розв'язання.

Постановка наступних цілей і завдань на підставі адекватної самооцінки зробленого слугує розвитку позитивного емоційнок' ставлення до самостійної діяльності та рішенням, формує ію требу в них.

Навчати студентів стратегії і тактиці самостійного прийти тя рішення на першому етапі можна за допомогою проблемно го навчання, навчальних дискусій та розв'язання практичних задач проблемного характеру (аналізу конкретних ситуацій).

Під час вибору проблем слід керуватися такими критеріям н:

• провідні ідеї, поняття, методи науки, боротьба ідей, спір ні положення та пошук шляхів їх розв'язання в історії науки ,

• суперечності, невирішені питання сучасної науки, нот технології, що виникають у виробничій практиці.

Використання зазначених методів на практичних заняття х надає студентам уявлення про узагальнені способи прийнят тя рішень, вчить усвідомлено здійснювати розумові операції піл час самостійного прийняття рішень, розвиває самостійність мислення. На цьому шляху слід послідовно концентрувати уші гу на оволодінні операціями порівняння, виділення суттєвого, аналізу через синтез (тобто виявлення різноманітних прихопи них властивостей і якостей об'єкта завдання через включення його в різноманітні можливі відносини та умови діяльності).

Для ефективного прийняття самостійних рішень людини повинна мати досить великий обсяг інформації, але "згорнутої", узагальненої, "стислої" за принципом системності. Необхідним елемент узагальнених знань — ключові поняття науки. З од ним поняттям завжди пов'язані кілька інших, розуміння взл< мозв'язків, ієрархії їх надає знанням системний, узагальнений характер. Для розвитку здатності узагальнювати варто вико

158

ристовувати лаконічні виступи на семінарах, складання пла­нів, логічних схем, таблиць.

Для розвитку вмінь порівнювати, узагальнювати, класифі­кувати, здійснювати самоконтроль і самооцінку своїх знань корисно використовувати комплекс завдань таких типів: "зай- не слово", "аналогія".

Приклад

1. Визначити "зайве" слово, словосполучення й підкресли­ти його, зазначити (в дужках) узагальнююче поняття для трьох інших слів:

• принцип, форма, стиль, метод (стиль, основні поняття дидактики);

• уміння, поняття, закони, теорії (уміння, компоненти си­стеми знань);

• наочність, системність, дискусія, міцність (дискусія);

• системність, дискусія, гра, "брейнштормінг" (систем­ність, активні методи навчання);

• бесіда, урок, ілюстрація, вправа (урок, методи навчання);

• проблемний виклад, пошуковий, дослідний, фронтальне опитування (фронтальне опитування, методи проблемного на- мчання).

2. Визначити тип логічних співвідношень між поняттями першої пари словосполучень. У другу пару словосполучень до­писати поняття, що перебуває в тому ж логічному співвідно­шенні (виключаючи часткові поняття, які містяться в тексті завдання):

а) наочність — принцип навчання, дискусія — ;

б) науковість — принцип навчання, урок — ;

в) розповідь — метод навчання, системність — ;

г) метод навчання — вправа, принцип навчання — ;

Узагальнення суттєвих відношень дає змогу виявити при­чини процесів та подій і на цій підставі прогнозувати наслідки.

Уміння прогнозувати будується на розумінні явищ і дає можливість самостійно визначати реальні цілі та приймати адекватні ситуації рішення.

Самостійність як якість особистості найяскравіше виявля­ється в умовах вибору, розв'язання суперечностей, подоланні перешкод. Тому ефективним способом включення студентів у

159

самостійну діяльність і процес прийняття рішень є дискусії Причому важливо, щоб кожний студент обов'язково визначні' свою позицію, власне ставлення до проблеми, його обґрунтува 11 ня й аргументований захист.

В основі дискусій мають бути проблеми, які не допускаю 11 однозначної відповіді, потребують діалектичного підходу, врл хування широкого кола питань, актуальних для сучасної пра і. тики, що мають кілька розроблених у літературі концепціп доступних для студентів.

Дуже корисне для майбутніх спеціалістів виконання студс 11 тами по черзі обов'язків керівника семінару (практичного за няття). Студент-керівник відповідає за підготовку і проведем ня заняття. Він веде семінар, стежить за регламентом, форму лює запитання й організовує обговорення, проводить колекти вний аналіз та оцінку роботи. При цьому викладач надає доію могу керівникові під час підготовки до заняття, бере участі. \ постановці й обговоренні проблем, у підбитті підсумків та оці нюванні самого процесу роботи на основі принципу співробіт ництва. Отже, студенти набувають реального досвіду керівнії цтва, обговорення та прийняття рішень, контролю й оцінки, підготовки і втілення рішень у діяльність, відповідальності.

Сучасні концепції освіти (Національна державна програма "Освіта (Україна XXI ст.)") відзначають необхідність гума ні зації освіти. Встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин мі,і викладачем і студентами в навчальному процесі потребує оію ри на принцип рольової участі. Реалізувати цей принцип м<> жна за допомогою використання імітаційно-моделюючих ігор під час практичних занять. Підготовка до рольових і діловії>. ігор дає студентам можливість самостійно приймати рішення при виборі рівня складності завдання (залежно від рівня дома гань), методів оволодіння матеріалом, особистісно й практич но значущого змісту, атакож неодмінно припускає необхідність висловлювати та захищати власну думку, виявляти самостііі ність у діях і поведінці під час гри.

Для самостійної роботи студентів можна запропонувати та ь і ігри і завдання, що потребують різного рівня інтелектуальної активності.

Гра "Бійка ораторів"

Завдання: репродуктивний рівень — підготувати короть\ (до 5 хв) захоплюючу розповідь за своєю спеціальністю.

160

Іміристичний рівень — підготувати невелике повідомлення мм оригінальну тему (за спеціальністю) і виступити з ним.

Пошуковий рівень — підготувати, виголосити та захисти­ти проблемну промову (за спеціальністю).

Гри "Конкурс ситуацій"

:іінн)аіпія: репродуктивних! рівень — обіграти в ролях кон- фішстпу ситуацію з виробничого життя (за спеціальністю).

Іміристичний рівень — обіграти в ролях конфліктну ситуацію ги иаріант її розв'язання (за спеціальністю).

І Іопіуковий рівень — оперативно знайти варіанти розв'язан­им запропонованих конфліктних ситуацій (за спеціальністю).

Гра "Прес-конференція"

:іаш)анпя: репродуктивний рівень — підготувати запитання за гемою "прес-конференції" та зіграти роль "кореспондента" газети.

Іміристичний рівень — підготувати проблемні запитання, >н грати роль "кореспондентів" наукових журналів.

Пошуковий рівень — підготуватися до відповідей на мож- пипі запитання та зіграти роль "відомого вченого", який дає "прес-конференцію", присвячену новим відкриттям у науці.

Гра "Презентація нових технологій"

іїаадання: репродуктивний рівень — ознайомитися з однією з поиих технологій (навчання, виробництва) і подати її.

Іміристичний рівень — вивчити кілька нових технологій, на їх підставі скласти комплексну методику та представити аудиторії.

І Іошуковий рівень — розробити і представити власну (автор­ську) методику (технологію).

Гра "Вибори директора" ("Конкурс менеджерів")

Спадання: репродуктивний рівень — зіграти роль робітни­ки!, які вибирають нового керівника.

Іміристичний рівень — ознайомитись із сучасними метода­ми управління (школою, виробництвом) і на цій підставі скла­сти і представити аудиторії програму "майбутньої діяльності".

Пошуковий рівень — захистити власну програму діяльної :. майбутнього керівника.

На старших курсах студентів доцільно включати в науково дослідну роботу, яка передбачає прийняття самостійних рішоп і під час проведення діагностичного експерименту, написання і. захисту наукових праць (статей, проектів). Робота має містити теоретичний огляд літератури з теми, опис методики експери ментального мікродослідження та аналіз його результатів.

Студенти, які працюють над спорідненими темами, можу 11 об'єднатися в одну дослідну групу. На консультаціях цих груп корисно використовувати такі методи: "мозковий штурм", "р> льова гра", "дискусія без лідера", що сприяють самостійною \ прийняттю рішень.

Самостійність як якість особистості полягає не лише В пра вильному розв'язанні навчальних і практичних завдань, а іі " умінні обстоювати ці рішення, боротися за їх втілення в жігі тя. Тому на захисті наукової роботи кожний студент повиїич, коротко доповісти про суть своєї роботи, а потім приймати рі шення й аргументовано захищати їх, відповідаючи на запитай ня викладачів та однокурсників. При цьому важливими с па явність власної позиції й уміння логічно обгрунтовано доводи ти її правомірність.

Для формування самостійності дуже важлива активна участь студентів у колективному оцінюванні та самооцінюва 1111 процесу прийняття і реалізації рішень, що мають здійснюва тися після обговорення й розв'язання проблемних завдань, про ведення дискусій, під час написання й захисту наукової робо ти

Важливим моментом є те, що обговоренню підлягає не тілі, ки результат, а й шлях прийняття рішень, що привів до цього результату. Усвідомлення ефективності шляхів прийняття рі шень та їх реалізація сприяють закріпленню оптимальних дл я суб'єкта способів прийняття рішень і діяльності, характернії для самостійної особистості.

На одному з перших практичних занять необхідно обгоію рити критерії оцінки діяльності. На наступних етапах крп и рії, відібрані внаслідок дискусії, слугують основою для сам-, стійної оцінки та самооцінки студентами своїх дій. Можлим критерії — аргументованість суттєвих положень, логічніпг і лаконічність викладу, уміння поєднати теорію з практикою узагальнити головне і зробити висновки, доказово захистім и

162

(Ммііо позицію. Можливість рецензувати, оцінювати і порівню- (Ни и спої рішення та дії з діяльністю товаришів сприяє форму- ІИііню адекватної самооцінки, крім того, студенти набувають Дімчпду оцінної діяльності, необхідного для керівника.

Самостійна робота майбутнього спеціаліста має бути спря­мованії не тільки на формування професійних знань та вмінь, я й па розвиток якостей, необхідних будь-якому керівнику, насамперед організаторських і комунікативних.

Нерпі ніж управляти іншими, необхідно навчитися управ­ляти собою. Володіти собою означає відчувати своє тіло, уміти йнімати напруження і розслаблятися, а також викликати в собі відчуття стриманої сили та впевненості.

Оптимальний психофізичний стан є не подарунком долі, а ршіул ьтатом систематичної роботи над собою для того, щоб умі­ти управляти своїми емоціями, налаштовуватися на долання труднощів, знімати вплив психологічного вантажу невдач, стра- ну майбутньої діяльності.

І Іерелічені вміння формуються за допомогою психофізіоло­гічного тренінгу. Психофізіологічний тренінг — це метод роз­питку особистості, що включає навчання людини м'язової ре- лмкеації, самонавіяння, концентрації уваги й уяви, вміння ко­нтролювати мимовільну розумову активність з метою досягнен­им оптимальних результатів в обраній сфері діяльності. Пси­хофізіологічний тренінг має такі завдання: полегшення пере­ходу до відпочинку та забезпечення його оптимальності, ство­рення максимально доброзичливих психічних і фізіологічних передумов для успішного здійснення будь-якої діяльності.

Керівна педагогічна діяльність — це вміння працювати в умовах невизначеності, творити, імпровізувати. Для цього необ­хідно звільнити себе від набутих штампів, внутрішніх обме­жень, від скутості внаслідок попереднього досвіду. Психотре­нінг надає досвіду розкутості та імпровізації, у ньому немає гдино правильного рішення, кожному потрібно шукати власні.

Психофізіологічний тренінг сприяє виробленню вмінь са­моконтролю та регуляції своєї поведінки і самопочуття. На- ичапия саморегуляції— це не загальні рекомендації "взяти себе и руки", а система вправ з постійно зростаючою складністю. У Піл і.іності вправ психофізіологічного тренінгу використовують глибоке розслаблення всіх м'язів. Хвилювання, дратування, ї м і її пов'язані з сильною м'язовою напругою. Розслаблюючи перенапружені м'язи обличчя, шиї, рук, спини, ми покращує­мо паш стан.

163

Надмірна активність центральної нервової системи, пов'їм.' на з негативними емоціями, погано відбивається на фізичним- стані людини. Психофізіологічний механізм вправ, що розс.ча. • люють, полягає у збільшенні надходження в центральну іи-і¹ вову систему інформації, яка має коригувальний характп ПОТІК НерВОВИХ ІМПУЛЬСІВ ВІД ЦИХ ВІДВОЛІКаЮЧИХ ЧИННИКІВ М' же бути сильнішим, ніж ті негативні впливи, які викликаю і ■ занепокоєння, тривогу, страх, гнів.

Використання спеціальних вправ (мімічних, дихальпи та ін.) впливає на регуляцію психофізичних станів також ш. і а хом цілеспрямованого виділення в кров тих чи інших речовії н гормонів. Так, похмуре обличчя сприяє більш активному иін­дукуванню адреналіну, що викликає, у свою чергу, тривої \ пригніченість, невпевненість. Посмішка настроює на викиданії норадреналіну і викликає почуття впевненості, азарту, запа.і і. ності, енергійності. Витримку можна виховати також за рахуіи а зниження мотиваційної значущості стимулів. Цього досягаю і1 комплексом вправ з раціонального психологічного захисту.

Психофізіологічний тренінг пов'язаний не лише з розслан ленням. Це передусім тренування в переключенні та зосе|>' дженні уваги. Коли об'єктом самоконтролю, зосередження ста. відчуття тіла, то увага, концентруючись на них, відключає ї ї. ся від усього іншого, що дає змогу зупинити потік негативнії переживань.

Навчання саморегуляції має починатися з вироблення вм 111 ня стежити за зовнішніми проявами емоцій і станів: мімікою позою, диханням, тонусом м'язів. Потім необхідно тренува і г здатність змінювати свої переживання, вираз обличчя, хо;і\ рухи, міміку. Саморегуляція — це вплив людини на саму спи за допомогою слів і відповідних їм образів. Сутність психофі.н ологічної саморегуляції полягає в тому, що почуття, які паю > пичуються в процесі спілкування з довкіллям і пізнання власно і < організму, людина робить предметом систематичного тренува и 11 я Сигналами для цього можуть бути відчуття важкості тіла, тп: ла, поєднані з м'язовим розслабленням і почуттям фізичної., комфорту.

Ще один принцип психофізіологічної регуляції ПОЛЯ І'а і I тому, що чим більш чутливе усне визначення набуває змк-і- того, що сприймається, і чим активніше воно відтворюна-І меться, тим точніше його буде перетворено в самоуправління

Можливість самостійно активно змінювати процеси, що ні . буваються у власному організмі, і управляти ними має важ-і 11

164