вищої школи

Навчальний посібник

2-ге видання, перероблене і доповнене

За редакцією доктора педагогічних наук, професора З.Н. Курлянд

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

Київ

// О //

Знання

2005

Вступ 7

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ

ШКОЛИ 9

1. Загальні основи педагогіки вищої школи 9

2. Сучасні методологічні аспекти педагогіки вищої школи 14

3. Основи наукового педагогічного дослідження 21

1. Методологія педагогічного дослідження 21

2. Принципи педагогічного дослідження 32

3. Основні вимоги до проведення педагогічного дослідження 41

4. Логіка педагогічного дослідження 43

5. Методи наукового педагогічного дослідження — 51

З

1.4. Особливості педагогічного процесу у вищому

навчальному закладі 68

1. Особливості адаптації молоді у вищому навчальному закладі 73

2. Вікові особливості студентської молоді 79

Запитання та завдання для самостійної роботи 84

Рекомендована література 85

Розділ 2. ДИДАКТИКА ВИЩОЇ ШКОЛИ 87

1. Мета, завдання та зміст вищої освіти в Україні 87

2. Дидактичні моделі змісту навчання 95

3. Принципи та методи навчання у вищому навчальному закладі 107

4. Проблеми навчання у вищому навчальному закладі 117

5. Організаційні форми роботи у вищому навчаль­ному закладі 124

   1. Лекції та методика їх проведення 124

   2. Семінарські та практичні заняття у вищих навчальних закладах 132

   3. Комплексні форми організації навчання 136

6. Основи педагогічного контролю у вищих навчальних закладах та основні форми

його здійснення 146

7. Педагогічна і виробнича практика студентів.... 152

8. Самостійна робота студентів 155

9. Зміст стандартизації і гуманізації вищої професійно-педагогічної освіти на рівні навчальних планів та програм 165

Запитання та завдання для самостійної роботи 174

Рекомендована література 175

Розділ 3. ІННОВАЦІЇ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ 178

1. Сутність педагогічної інноватики 178

2. Шляхи оновлення системи вищої освіти

в Україні 188

3. Шляхи оновлення вищої педагогічної освіти 193

4. Сучасні технології — підґрунтя оновлення професійної підготовки вчителя 201

5. Концепція оновлення підготовки майбутніх учителів на основі застосування інноваційних технологій 213

6. Формування готовності майбутніх учителів до інноваційної діяльності в школі засобами моделювання 218

Запитання та завдання для самостійної роботи 222

Рекомендована література 223

Розділ 4. СПЕЦИФІКА ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ 224

1. Готовність до педагогічної діяльності 224

2. Професійна усталеність викладача вищої школи 230

3. Педагогічна техніка вчителя 240

4. Педагогічний менеджмент 260

4.4.1. Педагогічний менеджмент як сучасна теорія

управління освітою 277

5

4.4.2. Загальна характеристика принципів і функцій

педагогічного менеджменту 289

4.4.3. Сутність професійної діяльності та самомене- джменту керівника вищого навчального закладу як менеджера освіти 305

5. Оптимальні умови підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин школярів 318

6. Специфіка професійної діяльності вчителя з розвитку мотивації учнів щодо успішності навчальних досягнень 331

Запитання та завдання для самостійної роботи 340

Рекомендована література 342

Розділ 5. ВИХОВНА РОБОТА ЗІ СТУДЕНТСЬКОЮ

МОЛОДДЮ 344

1. Виховна робота зі студентами вищого навчаль­ного закладу 344

2. Моральне виховання студентів 350

3. Правове виховання. Правовий всеобуч 357

4. Екологічне виховання студентської молоді —382

5. Позааудиторна робота студентів. Робота куратора студентської групи 394

Запитання та завдання для самостійної роботи 396

Рекомендована література 398

6

Науково-технічний прогрес, безсумнівно, зумовлює подаль­ше зростання значущості загальної освіченості будь-якої нації, ролі вищої освіти в суспільстві. Найбільш видатні досягнення н економічному розвитку сучасних країн тісно пов'язані з ус­міхами у сфері вищої освіти.

Зміни соціальних, економічних умов життя України не об­минули й систему вищої освіти, що вимагає нових підходів у вивченні й осмисленні педагогічного процесу у вищому навча­льному закладі.

Педагогіка вищої школи вивчає закони і закономірності управління педагогічним процесом у вищому навчальному за­кладі, що покликаний відповідати кінцевій меті цієї педагогіч­ної системи. Метою вищих навчальних закладів є підготовка спеціалістів вищої кваліфікації, здатних після здобуття відпо­відної освіти включитися у виробничу діяльність; вирішувати виробничі або наукові завдання і відповідати за їх вирішення. Результативність такої системи вимірюється соціальною та професійною адаптацією її випускників. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність засвоєння майбутніми спеціалістами новітніх знань у галузі науки і техніки, ознайомлення із сучас­ними інформаційними технологіями, а також максимального розвитку активності та самостійності студентів.

Навчально-виховний процес у вищому навчальному закла­ді суттєво відрізняється від шкільного орієнтацією на оволо­діння методами самостійної навчальної і науково-дослідної

7

роботи, переходом освіти в самоосвіту, а також самостійністю регуляції студентами своєї поведінки та наявністю системи ціннісних відносин, що вже склалися.

Сучасні економічні умови поставили перед українською вищою школою значну кількість соціально-економічних про­блем — невиплати заробітних плат і стипендій, збідніння біб­ліотечного фонду навчальної і наукової літератури, скорочен­ня професорсько-викладацького складу, труднощі з працевла­штуванням молодих спеціалістів тотцо, які також впливають на навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі.

Пропонований навчальний посібник розкриває лигає деякі про­блеми педагогіки вищої школи, не претендуючи на всеохопний аналіз педагогічного процесу у вищому навчальному закладі.

Навчальний посібник призначений для викладачів вищих навчальних закладів, аспірантів, магістрів, учителів-методистів.

Авторський колектив посібника — науковці Південно­українського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського: кандидати педагогічних наук І.О. Бартєнєва (доцент кафедри педагогіки), І.М. Богданова (професор кафедри педагогіки), І.В. Вужина (доцент, докторант кафедри педагогі­ки), Н.І. Дідусь (доцент кафедри педагогіки); доктор філософсь­ких наук, професор кафедри філософії і соціології М.С. Дмит- рієва; доктор педагогічних наук, професор, завідуюча кафедри педагогіки З.Н. Курлянд; кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки І.А. Леніни; доктор педагогічних наук, професор кафедри му.чично-інструментнльної підготовки А.Ф. Ліненко; кандидат педагогічних наук, доцоцент кафедри педагогіки М.Ф. Ломонова; кандидат економічних наук, про­фесор В.Г. Орищенко; кандидати педагогічних наук, доценти кафедри педагогіки Т.Ю. Осипова, А.В. Семенова; доктор педа­гогічних наук, професор кафедри педагогіки Р.І. Хмелюк; старший викладач кафедри педагогіки Н.А. Шевченко ; кан­

дидати педагогічних наук Г.Х. Яворська (професор кафедри пе­дагогіки), О.М. Яцій (доцент кафедри педагогіки); доктор пе­дагогічних наук, професор, завідуючий кафедри педагогіки і вікової психології Одеського національного університету імені 1.1. Мечнікова О.С. Цокур.

Автори сподіваються на творче використання читачами одержаної інформації і з вдячністю приймуть пропозиції та критичні зауваження до цього посібника за адресою: 65091, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, кафедра педагогіки, тел.: (048) 732-51-05.

8

1.1. Загальні основи педагогіки вищої школи

Педагогіка вищої школи — наука про навчання та вихован­ня студентів, про формування особистості спеціаліста вищої кваліфікації.

Предмет педагогіки вищої школи — це дослідження особ­ливого виду педагогічної діяльності, спрямованої на розкрит­тя закономірностей і пошук раціональних шляхів навчання та формування спеціаліста вищої кваліфікації.

Педагогіка вищої школи, що виникла на базі загальної (то­чніше шкільної) педагогіки, розглядає вищі рівні навчання та виховання дорослої людини. Вона тісно пов'язана з такими науками психолого-педагогічного циклу, як загальна дидакти­ка, теорія виховання, історія педагогіки та вищої освіти, нау­кова організація навчальної і викладацької праці, педагогічна психологія, загальна психологія, фізіологічна психологія, кі­бернетична педагогіка.

Педагогіка вищої школи, удосконалюючи та уточнюючи свої методи дослідження, установлює зв'язки з низкою мате­матичних наук (передусім з математичною статистикою, тео­рією ймовірностей і математичною логікою), теорією моделю­вання, психологією та нейрокібернетикою, соціальними на­

9

уками, насамперед із соціальною психологією, соціологією та соціометрією.

Місце педагогіки вищої школи в системі педагогічних наук

Традиційно в системі педагогічних наук виокремлюють кілька самостійних галузей:

• історія педагогіки, що вивчає педагогічні ідеї та системи освіти в їх розвитку;

• порівняльна педагогіка, що порівнює системи освіти різ­них країн з метою найбільш глибокого проникнення в їхню сут­ність;

• дидактика, тобто теорія навчання та освіти;

• теорія виховання, що розробляє форми та методи вихов­ного виливу;

• школознавство, чи управління освітою, у межах якого розглядають різні форми шкільної організації, а також органі­зацію освіти у навчальних закладах всіх видів та ступенів;

• дефектологія, що вивчає форми і методи навчання людей з фізичними та розумовими вадами (сурдопедагогіка, тифлопе- дагогіка, олігофренопедагогіка, логопедія);

• професійні педагогіки, що вивчають засоби навчання лю­дей, які працюють у певнііі галузі діяльності (лікувальна, теа­тральна, військова, виправио-трудоші педагогіка і т. ін.);

• вікова педагогіка (дошкільна, шкільна, педагогіка вищої школи, педагогіка дорослих, чи андрогогіка).

Отже, педагогіка вищої школи є підрозділом у віковій пе­дагогіці. Проте вона має подвійне підпорядкування, оскільки належить також до професійних педагогік.

Справді, вища освіта є спеціальною, тобто готує спеціаліс­тів певного профілю, певної професії.

Категорії педагогіки вищої школи

Попередньо можна визначити педагогіку вищої школи як науку про виховання, освіту та навчання студентства. До цього визначення вводять три категорії педагогічної науки, до яких слід віднести також категорії навчання та педагогічного про­

10

цесу. У широкому розумінні "виховання" означає керівництво розвитком.

Отже, це керівництво набуттям знань, засвоєнням певних поглядів, виробленням правильних звичок, формуванням по­треб, інтересів, мотивів, почуттів. Але процес керівництва роз­витком може проходити як умисний, тобто як цілеспрямована діяльність спеціально виділених для цієї мети осіб — вихова­телів, педагогів, кураторів; це виховання у вузькому значенні слова. З іншого боку, на людину в тому чи іншому відношенні впливає вся сукупність життєвих умов, її "виховує життя". Це — широкий зміст поняття виховання.

Категорія освіта містить три складові: 1) здобуття знань, умінь, навичок; 2) формування на цій основі світогляду; 3) роз­виток пізнавальних здібностей особистості. Для того щоб зміст освіти став "надбанням" учнів, потрібна система спеціально дібраних педагогічних впливів — навчання; це наступна кате­горія педагогіки.

Навчання передбачає спільну діяльність учителів та учнів. Учення як категорія педагогіки розглядає лише діяльність са­мого учня, його особисту працю, спрямовану на оволодіння змі­стом освіти, хоча насправді це не означає, що самостійна робо­та учня не повинна бути скерованою, не повинна певним чи­ном організовуватися вчителем.

Як категорія педагогіки педагогічний процес включає всю систему навчальних і виховних засобів, застосовуваних у тому чи іншому навчальному закладі та організованих відповідно до вимог педагогіки.

Необхідно зазначити, що категорії як найбільш загальні поняття науки у різних галузях педагогіки не відрізняються за назвою. Але цілком очевидно, що ці категорії мають специфі­ку залежно від того, який ступінь навчання ми розглядаємо. Так, зміст освіти в середній загальноосвітній школі та вищому навчальному закладі різний; значно різняться і методики ви­ховного впливу, що застосовуються у школі та ВНЗ. Спільність категорій дає можливість включити педагогіку вищої школи до цілісної системи педагогічних знань; специфіка цих катего­рій — основа становлення педагогіки вищої школи як самостій­

11

ної галузі дослідження та практики. Між окремими категорія­ми педагогічної науки та між відповідними явищами педагогі­чної практики є складна система зв'язку, тому виділення кате­горій є абстракцією, хоча й цілком виправданою, що забезпе­чує точність наукових міркувань.

Категорію освіта не можна визначати як просту суму знань, умінь, навичок, що відповідає усталеному рівню. До освіти обо­в'язково слід включати виховання необхідних для професії якостей та властивостей особистості (наприклад, здобуття ма­тематичної мовної культури, розвиток технічного, педагогіч­ного, медичного мислення, уміння збагнути фізичний, хіміч­ний зміст явищ тощо). До освіти має включатися також уміння творчо застосовувати та самостійно поповнювати, трансформу­вати і розвивати знання.

Важливе місце у дидактиці вищої школи мають поняття складність, трудність, надійність, якість. Складність навчального матеріалу є поняттям об'єктивним та інформацій­ним, трудність — суб'єктивним, психолого-педагогічним. На­дійність засвоєння пов'язана із "засвоюваністю" знань. На жаль, не всі викладачі вищих навчальних закладів розрізня­ють поняття "складність" і "трудність", інколи замінюючи дру­ге першим, застосовують у цьому випадку суто інформаційний підхід, не використовуючи психологізм у викладанні.

Зв'язок педагогіки вищої школи з іншими науками

Педагогіка вищої школи - суспільна гуманітарна наука. Вона пов'язана з іншими науками: педагогічною психологією, логікою, філософією, соціологією, частинними методиками тощо.

Педагогічна психологія. Педагогіка вищої школи не може вирішити своїх завдань без такої науки, як психологія, що ви­вчає такі важливі питання:

• психологію студентства на різних етапах навчання;

• закономірності розвитку особистості молодої людини в умовах навчання у вищому навчальному закладі;

• діяльність розумового апарату студентів у процесі засво­єння знань та умінь;

• психолого-педагогічні принципи керування навчальним процесом у вищому навчальному закладі та багато інших.

12

Ці психології враховують під час складання навчальних тестів, програм, написання підручників і навчальних посібників. Психологія допомагає педагогам вищих навчальних закладів подолати захисні системи людської психіки та відкрити секре­ти найбільш раціонального навчання.

Навчальний предмет — це логічно оброблений науковий матеріал. Він передбачає бездоганну логічну послідовність ви­кладання та засвоєння знань, ясність визначень. Логіка дає змогу розкрити склад і структуру навчального процесу, вста­новити внутрішні зв'язки складових елементів його, забезпе­чити логічний виклад матеріалу, розвиток логічного мислення у студентів — здатності їх визначати та класифікувати, узагаль­нювати й абстрагувати, доводити і спростовувати.

Будучи наукою суспільною та соціальною, педагогіка вищої школи не може обійтись без такої науки, як соціологія. Соціо­логічні дослідження, а також дані статистики, допомагають ученим і педагогам виявити тенденції та закономірності тих чи інших явищ, пов'язаних з навчанням і вихованням студентів.

Педагогіка вищої школи становить основу для викладання всіх дисциплін. Частинна методика є додатком до загальних принципів педагогіки, до викладання певного предмета. Час­тинна методика — це наука про керування процесом навчан­ня певної дисципліни. Частинних методик стільки, скільки загальноосвітніх та спеціальних дисциплін викладається у ви­щому навчальному закладі.

Слід зазначити, що всі кафедри вищого навчального закла­ду так чи інакше займаються методикою викладання: вони ви­значають зміст предмета, розробляють завдання курсових і дипломних робіт, обговорюють лекції, встановлюють засоби перевірки знань студентів та критерії їх оцінки, створюючи навчальні посібники, підручники. Методична робота кафедр завжди має спиратися на загальну теорію навчання та виховання, урахування дидактичних принципів педагогіки вищої школи.

Методи педагогіки вищої школи здебільшого збігаються з традиційними методами дослідження шкільної педагогіки: 1) методи спостереження, у тому числі опосередковане, суціль­не та вибіркове; 2) метод виділення, узагальнення і поширен­ня передового педагогічного досвіду; 3) метод діагностичного перевірювального (уточнюючого) та перетворюючого (формую­чого) експерименту; 4) метод природних лабораторних експе-

13