2. Формування особистості засобами навчання й виховання

Особистість формується в умовах конкретно-історичного існування людини, у діяльності. Провідну роль у процесах формування особистості відіграють навчання і виховання, що здійснюються переважно в групах і колективах.

Поняття “формування особистості” вживається в двох значеннях.

По-перше - формування особистості як розвиток, процес і результат.

Друге значення - формування особистості як її цілеспрямоване виховання.

Оволодіваючи знаннями, людина пізнає закономірності функціонування матеріального світу на макро- і мікрорівнях, починаючи від руху небесних світил і місця в цьому процесі нашої планети та закінчуючи будовою молекули і атома та взаємодією їх, а також будову і закони функціонування людського організму, тобто пізнає саму себе.

Вивчаючи гуманітарні дисципліни, людина пізнає різні цивілізації, їхній розвиток, а також розвиток самої людини в суспільстві, колективі, групі, взаємовідносини між індивідами.

Знання накопичуються і людина корегує свою поведінку стосовно знань, якими володіє на даний момент.

Нові, досконаліші форми засвоєння знань дають можливість пізнавати і вищі знання, які корегують, розвивають саму особистість. У такий спосіб відбувається процес формування особистості з допомогою навчання, засвоєння нових знань.

Формування особистості здійснюється в комплексі таких засобів виховання: розумове, трудове, моральне, естетичне, фізичне.

2. Свідомість. Самосвідомість особистості

Свідомість - це вищий рівень функціонування психіки. Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а суспільством. Свідомість склалася як властивість високоорганізованої матерії - мозку. Вона криє в собі відображення дійсності з допомогою відчуттів і абстрактного мислення.

Структурними елементами свідомості є також емоції, воля, самосвідомість, інтуїція.

Людині і тільки їй властива вища форма прояву свідомості - понятійне мислення.

Отже, свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому розумовому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю. Обов’язковою умовою формування всіх якостей свідомості є мова.

Людина єдина жива істота, яка здатна здійснювати самопізнання, вивчати й досліджувати саму себе, власну діяльність, свій внутрішній світ.

Таке усвідомлення людиною самої себе є самосвідомість.

Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає в сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів у єдине цілісне утворення уявлень, а потім у поняття свого власного “Я” як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів.

На відміну від свідомості самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе, погляд на себе немовби “збоку”.

Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості. Самооцінка по відношенню до еталона, § яким вона порівнюється, може бути завищеною або заниженою.

Зміст знань людини про себе і ставлення до себе § початкових етапів формування мають свій “вихід” через процес саморегулювання й самоорганізації особистістю своєї поведінки. Обов’язковою рисою саморегулювання є постійне внутрішнє оцінювання своєї поведінки, яке співвідноситься з прямим або передбачуваним оцінюванням його іншими людьми. Функцію коригування своїх дій виконує механізм самоконтролю.

Свідомість та самосвідомість розділити можна тільки в абстракції, у реальній життєдіяльності людини вони внутрішньо

(ДИНІ.

-і

зо