2. Психологічна структура особистості

Як і всяка організація, психічне життя має певну структуру. Основні компоненти особистості

4

і

Характер

4

Самоуправління Скерованість Можливості

Рис. 1. Основні компоненти особистості¹.

Скерованість - або вибіркове ставлення людини до дійсності. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок.

Скерованість особистості і

'1' ^ 'і' ^

Потреби Інтереси Психологічні Інші властивос-

устаиовки ті особистості

Рис. 2. Психологічні компоненти які впливають на скерованість особистості¹.

При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають проиідие значення, тоді, як інші виконують опорну роль.

Наприклад, домінування пізнавальної потреби приводить до відповідного вольового та емоційного налаштування, що у свою чергу активізує інтелектуальну діяльність. Водночас природні потреби дещо гальмуються, повсякденні клопоти відходять на задній план.

Можливості - другий компонент, що охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною.

Можливості особистості (у розумінні природних задатків) і

'і' чі' '1' 'і'

Здатність Здібність Талант Геніальність

Рис.З. Ієрархія можливостей особистості².

Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст, форма духовного життя людини.

У системі характеру можна виокремити провідні властивості, передусім моральні якості (чутливість або черствість у взаєминах із людьми, відповідальне ставлення до суспільних обов’язків, скромність тощо), вольові (рішучість, наполегливість, мужність і самовладання).

Рис. 4. Структура характеру особистості¹.

Система управління - четвертий компонент структури особистості. У малої дитини ще не має уяви про власне “Я”, вона знаходиться під впливом зовнішніх і внутрішніх умов життя, називає себе в третій особі.

З утворенням “Я” дитина починає виділяти себе з предметного світу і людського оточення, а в окремих випадках навіть протистоїть їхнім діям.

Це і є початок формування особистості - перехід від індивіда до власне особистості.

Здатність до самоуправління змінюється з віком і у зв’язку з патологічними змінами особистості.

Особистість як самоуправна система, здійснює:

^ виклик, затримку процесів ( дій, вчинків);

^ переключення психічної діяльності;

^ її прискорення чи сповільнення;

^ підсилення чи послаблення активності;

^ узгодження спонукань;

^ контроль за діяльністю через зіставлення наміченої програми зі здійснюваними діями;

^ координацію дій.

Самоуправління особистості має два види:

^ оперативне або повсякденне;

^ перспективне, що визначається далекими цілями. Саморегуляцію як прояв волі розрізняють за типами: перший - визначається як морально-вольовий; другий - аморально-вольовий; третій - абулічний, слабкий; четвертий - імпульсивний.

Існують і проміжні типи.

2. Психологічні процеси, властивості і стани в структурі особистості

Кожна людина має багато якостей, особливостей, властивостей, які можуть бути і загальні (родові), і особливі (типові), і одиничні (індивідуальні).

Усі ці якості і особливості людини можна розділити на три категорії:

^ короткочасних психічних процесів - це відчуття, сприймання, пам'ять, мислення тощо, які визначаються відносною короткочасністю їх протікання. Ні один психічний процес не може, залишаючись самим собою, протікати більш або менш довго;

^ психічний стан - бадьорість, втома, активність, пасивність, роздратованість, настрій тощо. Вони протікають довше, ніж психічні процеси;

^ психічні явища - (інтереси, здібності, темперамент, характер) психічні властивості особистості. Вони найбільш стійкі, але також змінюються. Змінюються в результаті біологічного розвитку людини від дитинства до старості. Можуть змінюватися і в результаті хвороби, але найбільше - під впливом соціальних умов, і передусім виховання й самовиховання.

Ці три категорії: короткочасні процеси, стан і властивості особистості об'єднані в категорію - психічні явища.

Будь-яка реакція людини, весь склад її внутрішнього життя залежить від тих особливостей особистості, які склались у неї в процесі соціального досвіду, - від її потреб і мотивів, інтересів.

Встановлена залежність окремих психічних процесів від тих потреб і мотивів, які спонукають людину до здійснення цих процесів.

Психічні процеси залежать від загального розвитку особистості і свідомо регулюються особистістю.

Кожна людина має свій характер, свої індивідуальні особливості і під час внутрішнього переживання, під впливом зовнішнього середовища може скоїти різні вчинки.

У кожної людини є свої потреби, але не всі правильно розуміють реалізацію їх і об'єктивну необхідність рахуватись із реальним рівнем розвитку суспільства і дотримуватись законів, які охороняють суспільні інтереси.

Потреба відображається у свідомості людини як мотив її можливої поведінки.

Незадовільнена індивідуальна потреба може стати мотивованою причиною окремих злочинів.

Морально вихована людина може управляти своїми потребами, обмежувати їх, може навіть піднятися вище своїх потреб, відмовитись від їх задоволення в інтересах суспільства. Навпаки ж бажання задовольнити свої потреби може привести до скоєння антисуспільних вчинків (злочину).

Безпосереднім джерелом вчинків людей, направлених на задоволення потреб є інтереси.

Матеріальні інтереси пов'язані з їх особистими духовними проявами. Внутрішній духовний світ людини включає систему поглядів, уявлення про оточуючий світ, її смаки, ідеали, інтереси, політичні переконання. Внутрішній світ охоплює також почуття, настрій, переживання і емоціональне життя.

Отже, психічні процеси, властивості особистості залежать від її потреб, є функціями особистості, засобами досягнення поставленої мети, а якості людини формуються в ході засвоєння певних форм поведінки діяльності.