Тема 2. Грошовий оборот і грошова маса

3. Структура грошового обороту за економічним змістом та формою платіжних засобів

За економічним призначенням окремих грошових потоків сукупний грошовий оборот поділяється на три сектори:

грошовий обіг, який обслуговує сферу обміну;

фінансово-кредитний сектор грошового обороту, який пов’язаний з процесами розподілу вартості валового національного продукту і поділяється на кредитний оборот, що обслуговує переміщення вартості між економічними суб’єктами на зворотних, еквівалентних і платних засадах та фіскально-бюджетний оборот, який обслуговує безеквівалентний та безповоротний рух коштів (податки, трансферти).

Ці обороти тісно взаємопов’язані і водночас самостійні явища зі своїми механізмами регулювання.

Залежно від форми грошей, в яких відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. У сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками виконуючи функції засобу обігу та засобу платежу. Готівкові гроші – це зобов’язання держави, монети та банкноти – особливий різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками.

У сфері безготівкового обороту гроші рухаються по рахунках банку і це створює можливість контролювати його і впливати на відносини економічних суб’єктів. Юридично безготівкові гроші – це зобов’язання банку щодо залучених коштів клієнтів та банківський кредит. Гроші, які зберігаються на рахунках в банках і тим самим є наданими банкам в кредит з правом їх використання до часу повернення вкладчику називають «банківськими грошима».

Поняття «грошовий оборот» не можна ототожнювати з поняттям «платіжний оборот». Платіжний оборот – це сукупність платежів з використанням грошей у якості платіжного засобу Він охоплює всі платежі шляхом перерахувань, тобто весь безготівковий обіг. Це визначається тим, що перерахування грошей по рахункам грошові засоби завжди виступають як засіб платежу, тому що перерахування здійснюються за кредитними операціями. Готівковий грошовий оборот входит в платіжний не повністю, а тільки в тій його частині, в якій готівкові кошти функціонують як засіб платежу. Наприклад, виплата заробітної плати, сплата фінансових зобов’язань, погашення банківського кредиту. Таким чином, платіжнийоборот – це частина грошового обороту, а грошовий оборот – не завжди платіжний.

Між готівковим та безготівковим оборотом існує тісна взаємозалежність, тому що гроші постійно переходять з однієї форми в іншу, готівкові змінюються на депозит в банку та навпаки.

4. Характеристика грошової маси як індикатора грошового обороту

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, яка є важливою характеристикою грошового обороту. Регулювання обсягів грошової маси є вирішальним засобом досягнення цілей грошово-кредитної політики. Грошова маса відображає пропозицію грошей в економіці.

Грошова маса – це сукупність всіх грошових засобів у всіх їх формах (готівковій і безготівковй), які перебувають у розпорядженні суб’єктів грошового обороту (крім банків) в певний момент, незалежно від їх призначення та термінів зберігання, які виконують функції засобів обігу, платежу і накопичення.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у млрд. чи мнл. грошових одиниць), складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання – динаміка руху обсягу та структури.

Елементами грошової маси є функціональні форми грошей – це різновиди форм грошей, які розрізняються видом “грошового матеріалу”, способами обігу, використання, обліку, можливістю перетворення в інші форми. Функціональні форми грошей є третім рівнем пізнання сутності грошей, вони є похідними від грошових функцій. В самій суті грошей та природі їх функцій закладена можливість різноманітних функціональних форм, обіг яких розглядається окремо в їх безпосередній реальності. Як елементи грошової системи функціональні форми грошей розвиваються за законами всієї системи, але підпорядковані й власній логіці розвитку.

Підмурівком класифікації наявних функціональних форм грошей є так званий портфельний метод аналізу використання грошей. Портфельний підхід означає, що людина в умовах ринкової економіки має можливість зберігати своє багатство у різних формах (активах), серед яких гроші – одна з можливих форм. Люди зберігають гроші в самих різних формах – у готівці, у цінних паперах, майні, витворах мистецтва, колекціях та інше. Все це називають активами. Володіючи багатсвом, людина приймає рішення з приводу активів, у яких вона збирається зберігати це багатство впродовж певного періоду. Сенс портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Ліквідність – це здатність активу, в т.ч. певної грошової форми, обмінюватися на будь-які блага. Вважається, що гроші є ліквідним майном, таким що легко реалізується. «Що більш ліквідна річ, - то більш вона схожа на гроші» (П.Гейне). Ступінь ліквідності активів визначається тим, наскільки скоро та з найменшими втратами актив може бути обмінений або проданий. Принцип портфельного підходу використовується і при визначенні структури грошової маси.

Грошовий агрегат – це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистиці окремих країн, не однакова, що пояснюється відмінностями в елементному складі грошової маси та спектрами активів, які розглядаються як гроші у задачах використання грошової маси. У США, Японії, Італії – 4, в Англії – 5, Німеччини – 3, Франції – 10. Грошові агрегати на практиці відіграють роль орієнтирів при проведенні грошово-кредитної політики.

Починаючи з 1993 р. структура грошової маси згідно з агрегатним методом визначається і НБУ. Для цілей аналізу і регулювання грошової маси в Україні визначаються такі грошові агрегати:

МО = маса готівки поза банками (гроші у вузькому розумінні): банкноти та монети.

М1 = МО + кошти на поточних рахунках в національній валюті.

М1 – “власне гроші”; гроші, які використовуються як засіб обігу; трансакційні гроші; гроші, які можуть бути використані власниками негайно без попередження банків. Це депозити до запитання, чекові депозити, поточні рахунки підприємств, інші безстрокові депозити, тобто вклади, які не приносять процентів та за ступенем ліквідності наближаються до банкнот.

М2 = М1 + строкові кошти у національній валюті та валютні кошти. Строкові кошти - це такі компоненти грошової маси, які неможливо безпосередньо використовувати як платіжний засіб. Їх називають квазігроші (від лат. guasi – майже, близько; near money ) - кошти на всіх видах строкових рахунків, на рахунках капітальних вкладень, безчекові ощадні рахунки та інші спеціальні рахунки). Квазігроші – “майже гроші” – це грошові кошти, які не можуть бути негайно використані для здійснення платежів і є високоліквідним засобом нагромадження купівельної спроможності. Економісти називають квазігроші високоліквідними фінансовими активами. Агрегат М2 називають «широкі гроші».

М3 = М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків. М3 найширший агрегат грошової маси, охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті. До трастових операцій відносяться операції банку з активами клієнтів за їх дорученням. Гроші агрегату М3 мають найнижчу ліквідність, оскілька не можуть вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав фінансових втрат.

Ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільша увага в макроекономічному аналізі приділяється агрегату М1, який виражає масу грошей безпосередньо в обігу і найтісніше пов’язану з товарною масою, що реалізується. Саме він впливає на ринкову конъюнктуру. Принципове значення має питома вага в загальній структурі грошової маси агрегату М1. Чим нижча частка грошей, які безпосередньо обслуговують сферу обігу (агрегат М1), тим повнокровнішою та розвиненішою вважається грошова система країни. Платежі готівкою провокують тенізацію грошових відносин. Важливим елементом в М1 є чекові депозити. Високий рівень готівки розцінюється як недолік грошового обороту, як негативне явище в діяльності банківської системи.

Грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, але й якісно. Контроль за агрегатом М0 складний, тому що це готівка поза банками. Агрегат М1 уявляє собою гроші в обігу. Економісти використовують поняття «сума грошей в обігу», «грошова маса», «кількість грошей» - як взаємозамінні(компліменти). Агрегат М2 поєднує у собі грошові форми у широкому розумінні, що використовуються як високоліквідний засіб нагромадження. Ці гроші тимчасово перебувають у спокою(«заморожені»), виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Вони не ускладнюють керованість грошового обороту, поскільки в будь-який момент їх можна легко, без фінансового ризику, перевести у готівку чи чекові рахунки. Це високоліквідні фінансові активи. Поєднання «майже грошей» з «власне грошима» породжене реальною практикою і має значення для забезпечення гнучкості ринкових структур і процесу суспільного відтворення.

Коли у комерційних банків з’явилися конкуренти – кредитні об’єднання, фінансові асоціації, банки почали пропонувати новий вид послуг «змішані депозити» - рахунки NOW. Як і по строковим депозитам по ним сплачують процент, але одночасно їх можна використовувати як рахунки до запитання. Вукраїні по пенсійним та зарплатним рахункам почали нараховувати проценти. Конкуренція заставила банків придумати автоматичні трансфертні послуги (АТП), коли клієнтам не сподобалось неможливість отримувати проценти по рахунках до запитання. АТП – це можливість на вимогу клієнта переводити гроші зі строкового депозиту на чековий та навпаки.

Згідно марксистської науки поєднання готівкових грошей і «квазі-грошей» є недоцільним, тому що змішуються різні категорії – гроші, кредит, цінні папери. Але ж між грошовим ринком, ринком інвестицій та ринком цінних паперів існує взаємозв’язок.

З виключенням того, що «майже гроші» ускладнюють точне визначення грошей, їх існування є важливим з ряду обставин:

• той факт, що люди мають у своєму розпорядженні високоліквідні активи, впливає на їх поведінку при споживанні та заощадженні. Чим більше у людей фінансових активів, тим вище їх готовність витрачати грошові доходи;

• при зростанні інфляції, значний перевод строкових депозитів у чекові чи готівку, якщо його не компенсувати,збільшить інфляційний тягар;

• прийняття країною того чи іншого визначення грошей в обігу (агрегат М1 чи М2) має значення для цілей грошово-кредитної політики. Якщо метою грошової політики буде збільшення пропозиції грошей, то, якщо гроші визначено як агрегат М1 – треба планувати заходи по збільшенню готівки та чекових депозитів. Якщо гроші визначено як агрегат М2 – збільшення пропозиції грошей вже відбувається і ніяких додаткових дій не потрібно.

Сьогодні в багатьох країнах відміняється заборона на виплату процентів за всіма видами вкладів, а також обмеження мінімальної суми вкладу. Це призводить до негативним наслідкам для структури грошової маси в її традиційному розумінні та до перепон в управлінні нею.