МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

ФІЛОСОФСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ТЕОРЕТИЧНОЇ І ПРАКТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

З ДИСЦИПЛІНИ «Особистість в історії культури»

(для студентів філософського факультету)

Затверджено на засіданні кафедри

теоретичної і практичної філософії

Протокол №18 від 29.06.2012р.

Харків 2012

Предметом вивчення навчальної дисципліни є розгляд людини як продукту регулятивних культурних ідей (розумна, граюча, технічна, актор, рольовик тощо), де поняття особистість співвідноситься з поняттями особа, індивідуальність, визначення цінності і смислу відмінностей однієї людини від іншої подається через обґрунтування цих відмінностей оціночними характеристиками, в яких зацікавлене суспільство, коли визначальним стає предикат (видатна, злочинна, комфортна, егоїстична, дієва, пасивна тощо) особистість.

Міждисциплінарні зв’язки: студент має прослухати курси: історії філософії, філософської пропедевтики, філософської антропології, культурології, історії і теорії культури.

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

1. Науки про природу та науки про дух як філософія людини.  Культурно-історичні репрезентації ідеї людини».

2. Семіотичні механізми індивідуалізації і персоналізації постсучасної особистості: індивідуалізація, фрагментація та консумеризм.

1. Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни “Особистість в історії культури” – дати студентам необхідні знання механізмів формування (конструювання, самотворення) людини в контексті гуманітарних уявлень про культуру і людину.

1.2.Основними завданнями вивчення дисципліни “Особистість в історії культури” є ознайомлення з методологіями та методиками суб’єктивацій особи у відповідності з цінностями і унормуваннями суспільства і культури, потребами у відтворенні і продукуванні певних людських типів, які уособлюють цю культуру і соціальність, а також тими філософськими дисциплінами, у яких це представлено: антропологічне обґрунтування інституцій (А.Гелен), соціокультурна антропологія (Г.Плеснер), структурна антропологія (К.Леві-Строс), політична антропологія (Ж.Баландьє), соціальна антропологія (Е.Вестермарк, А.Р. Редкліф-Браун, Б. Малиновський).

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати : особливості виникнення і розвитку філософської антропології як сукупності культурних і соціальних норм, які створює і використовує культура по відношенню до суб’єктивації особи, типове і відмінне, розрізнення і ототожнення, а також ту роль, яку відіграють філософські теорії у цьому процесі.

вміти : працювати на лекціях, з відповідними першоджерелами, в Інтернеті до підсумкових модулів і заліків. Оволодіти методиками філософії культури, філософської антропології, поєднувати соціокультурні характеристики суспільства, його цінності і норми з типами особи. Розуміти не лише євроатлантичну, а й інші культури, механізми формування особистості сучасними гуманітарними технологіями.

2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 72 години/2 кредита ECTS.

Змістовий модуль 1. Науки про природу та науки про дух як філософія людини.  Культурно-історичні репрезентації ідеї людини.

Сучасне розуміння методології суб’єктивації людини. Розмивання меж між науковим і позанауковим знанням про людину. Комунікативна раціональність, повсякденне пізнання як науки про людину. Аксіоматизоване та беззасновкове знання про людину. Неокантіанство: науки про природу та науки про дух, номотетичні та ідеографічні науки. Методологічна специфіка: пояснення або розуміння, oб’єктивація чи суб’єктивність, практика чи теоретизації. Розглядається філософсько-історичне і культурологічне тлумачення понять індивід, індивідуальність, особа, особистість, їх теоретична розмитість, ідеологічна заангажованість, предикативність (видатна, злочинна, добропорядна, пасивна, егоїстична).

Змістовий модуль 2. Семіотичні механізми індивідуалізації і персоналізації постсучасної особистості: індивідуалізація, фрагментація та консумеризм.

Принципова незавершеність людини. Значення культури для конструювання і самоконструювання людини як вміння дешифрувати знаки культури, оволодівати її символікою. Суб’єктивність у структурах культурної реальності через «смислові мерехтіння» (Ю.Лотман) поняття: ідеальна типізація, універсальне, локальне, ідеографічне. Лик, личина, лице у різних народів з різними культурними традиціями суб’єктивації.

Суб’єктивація особи сучасними дискурсами: гендерна суб’єктивація постструктуралістськими дискурсами, особистість у дискурсі постмодернізму, політико-ідеологічні проекти суб’єктивації (конструкція людини-маси в просторі влади), містерія «турботи про себе» і організація соціо-культурного простору ідентичності.