6. Виникнення фарингального /щілинного, глоткового/ [h].

Питання про виникнення фарингального [h] у східнослов. діалектах розв’язується по-різному. Деякі вчені (П. Ф. Фортунатов, О. О. Шахматов) відносять його ще до спільнослов. періоду. Інші, навпаки відсувають появу українського [h] аж до ХІV ст. (С. Б. Бернштейн). Дехто виникнення фрикативного [h] датують ХІ ‑ І пол. ХІІ ст. (Р. І. Авнесов, В. В. Іванов).

Задньоязиковий фрикативний [h] розвинувся з проривного [g] унаслідок утрати останнім змикання при його артикуляції, а пересування назад місця утворення його зумовило виникнення фарингального фрикативного [h]. Отже, цей розвиток можна представити в такій послідовності [g]→ [х]→[h].

У практиці давньоукр. письма ХІV ст. за літерою Г остаточно закріпилася функція позначення на письмі звичайного для української мови фрикативного [h], оскільки для передачі проривного [g], що вживався в словах іншомовного походження, в той час використовувалося сполучення літер КГ: кголдовать, Бекгичь.

Причини втрати звуком [g] проривної артикуляції в деяких східнослов. діалектах досі не з’ясовані. Дехто з дослідників небезпідставно пояснює це явище фонологічними умовами. Від спільнослов. добислов’янські діалекти успадкували опозицію глухих фонем [к] ‑ [х] за ознакою проривності / фрикативності. Дзвінка ж фонема [g] залишилися поза подібним протиставленням, оскільки в складі задньоязикових не було дзвінкої фрикативної фонеми. Тенденція до вирівнювання система викликала в ряді слов’янських діалектів зміну [g] у фрикативний [h].