1. Втрата звука j на початку слова перед е і зміна е в о.

Протоукраїнська мова успадкувала від спільнослов’янської слова з початковим звукосполученням [je], у позиції перед складом з голосним переднього ряду, крім [ь], [je] змінилося в [о]: *jezero – озеро, *jesenь – осень, *jedinъ – одинъ.

Коли ж у наступному складі був [ь] або голосний непереднього ряду, то початкове звукосполучення [je] в [о] не змінювалось: *jego – єго, *jelь – єль. Цим пояснюється розбіжність у звуковому складі слів один (з *jedinъ) і єдиний (єденъ з *jedьnъ, поширене в південно-західному діалекті української мови).

У зміні початкового [je] в [о] певну роль відіграв наголос. Якщо він падав не на перший, а на другий склад після [je], то така зміна не відбувалася, пор. рос. ежевика, ерепениться й укр. ожина.

В окремих словах зміна початкового [je] в [о] пояснюється аналогією. Так, у слові jedьnа зміна [je] в [о] відбулася (одна), хоч умов для неї не було, оскільки в наступному складі був голосний [ь]. Вона зумовлена дією анагології до слова один (з *jedinъ). Цією ж аналогією зумовлений перехід [je] в [о] у слові одиниця (з *jedinіса), у якому наголошується не І, а ІІ склад після [je].

Процес зміни початкового [je] в [о] розпочався з утрати протетичного [j]. Уживання звука [e] на початку слова для протоукраїнської мови було не властиве, тому він поступово почав лабіалізуватись і переходити в [о].

Найдавніші писемні пам’ятки давньоукраїнської (давньоруської) мови досить широко засвідчують зміну початкового [je] в [о]: одинъ (Ізб., 1076), озеро, Олена та ін. З цього можна зробити висновок: зміна початкового [je] в [о] відбулася ще в дописемний період, до ХІ ст.

Цю зміну багатьма прикладами ілюструють староукраїнські (давньоруські) пам’ятки:

Осташко, Ольфрко, Охрмъ, Остапъ та багато ін. Її успадкували всі сучасні східнослов’янські мови, і вона становить одну з важливих їх фонетичних рис.

У західнослов’янських і південнослов’янських мовах спільнослов’янське початкове звукосполучення [je] зберігається: пол. jezioro, слов. jelza.

2. Зміна носових голосних @, # в неносові.

Успадковані від спільнослов’янського періоду носові голосні [ę], [ớ] на східнослов’янському ґрунті не збереглися; вони втратили носовий призвук і змінилися # [ę] в [ä], @ [ớ] в [u]: *męso → mäso →мясо. Разом з цим вони стали звуками нормальної довготи.

Деназалізація [@], [#] властива всім слов’янським мовам, крім польск.: пор.

Втрата носових [@], [#] на східнослов’янському ґрунті припадає на останні десятиліття ІХ ст. Найдавніші східнослов’янські пам’ятки відбивають переплутування літер @, #.

Отже деназалізація @, # зумовила втрату в схднослов’янському вокалізмі двох фонем і появу нової фонеми / ä / [орфографічно я]: м’ята, десять, рука, дуб

Вона спричинила втрату такої ознаки фонеми як носовий / неносовий.

З деназалізацією @, # пов’язано виникнення на спільнослов’янському мовному ґрунті нового чергування, яке відклалось в українській мові як чергування /а/ ‑ /н/ ‑ /ин/: почати – почну – почин; /а/ ‑ /м/ ‑ /им/: жати – жму – зажим; /а/ ‑ /ен/: ім’я – імен; /у/ ‑ /м/ ‑ /им/: дути – дму – надимати.