4. Загальна задача прийняття рішень: основні складові та формальний зміст. Класифікація задач прийняття рішень.

[Кігель ст. 11-20]

[Ситник розділ 3]

5. Системний підхід в прийнятті управлінських рішень

Основне призначення теорії прийняття управлінських рішень полягає в тому, щоб забезпечити керівників організації науковою базою для вирішення проблем, пов'язаних із взаємодією компонентів організації на користь останньої як єдиного цілого.

Особливостями теорії прийняття управлінських рішень є:

1. використання наукового методу;

2. системна орієнтація;

3. використання моделей.

Фундаментальною процедурою будь-якого наукового дослідження, вперше використаного на практиці школою наукового управління, є науковий метод. Він складається з наступних трьох етапів:

1. Спостереження. Під спостереженням розуміємо об'єктивний збір і аналіз інформації по проблемній ситуації.

2. Формулювання гіпотези. Формулюючи гіпотезу,Дослідник виявляє наявні альтернативи — варіанти дій — і їх наслідки для ситуації, а також робить прогноз, заснований на спостереженнях. Мета формулювання гіпотези — встановлення взаємозв'язку між компонентами проблеми.

3. Верифікація. Верифікація (або підтвердження) достовірності гіпотези передбачає перевірку дослідником сформульованої гіпотези спостереженнями за результатами прийнятого рішення. При незадовільних результатах гіпотезу слід визнати недостовірною. В цьому випадку керівник повинен повернутися до етапу спосте­реження, додати до існуючої нову інформацію, зібрану на етапі перевірки гіпотези, після чого сформулювати нову гіпотезу.

Проблеми прийняття рішень в широкому плані можна розглядати як проблеми аналізу складних систем. Застосовуючи науковий метод для вирішення проблем управління, необхідно пам'ятати, що будь-яка організація, в тому числі і підприємство,— це відкрита система, яка складається з взаємозв'язаних частин — підсистем. Тому другою особливістю наукового підходу до управління є системна орієнтація.

Науковою основою правильного дослідження й управління різними системами є системний підхід. Системний підхід дозволяє для складних досліджуваних систем встановити загальні зв'язки між окремими елементами (підсистемами), тобто уявити загальну «картину», а не розпорошувати увагу на деталі. В результаті це дає можливість в процесі управління підприємством приймати більш виважені та ефективні управлінські рішення.

Застосовуючи системний підхід, розглянемо підприємство як відкриту соціально-економічну систему яка охоплює суспільні відносини людей у процесі виробництва (рис. 2).

Вхідна зовнішня

і

Вхідна внутрішня Дія управління

інформація

Суб’єкт управління

нформація

Вихідна зовнішня

і нформація

В

Об’єкт управління

Підприємство

плив зовнішнього

середовища

Рис. 2. Підприємство як відкрита система

Однією з підсистем підприємства як системи є суб'єкт управління, або так звана управляюча підсистема. До суб'єкта управління відносяться всі особи на підприємстві, які мають відношення до управління цим підприємством, які приймають управлінські рішення, забезпечують його підтримку та розробку необхідних рекомендація для ОПР.

Іншою підсистемою підприємства як системи є об'єкт управління або керована підсистема. До об'єкта управління відносять все те на підприємстві, чим необхідно управляти: виробничі процеси та різноманітні операції, підрозділи підприємства, виробничі дільниці, устаткування, матеріальні, фінансові та людські ресурси тощо.

Керуючий вплив суб'єкта управління на об'єкт відображений на схемі рис. 2 як дія управління. Однак, в результаті того, що підприємство є відкритою системою, об'єкт управління знаходиться під впливом не лише внутрішньої управлінської дії, а й під впливом дії ззовні підприємства – так званих збурювальних впливів або збурювальних факторів.

Під збурювальними факторами розуміють всі фактори зовнішнього середовища, які можуть стосуватися роботи підприємства: природні та соціальні явища, страйки, зміна кон'юнктури ринку, дії уряду, конкурентів, постачальників та споживачів тощо. Збурювальні фактори, як правило, є непередбачуваними, досить часто несприятливими і навіть шкідливими для підприємства. Вони містять моменти невизначеності та ризику. Переважно саме наявністю різноманітних збурювальних факторів визначається складність реального навколишнього світу, виникнення проблемних ситуацій на підприємстві та складність їх вирішення.

Таким чином, суб'єкт управління в процесі вироблення управлінської дії повинен враховувати всі наявні на даний момент і суттєві для підприємства і проблемної ситуації збурювальні фактори, а також намагатися їх передбачувати шляхом прогнозування.

Однак цього не достатньо. Додатково суб'єкт управління повинен безперервно моніторити й контролювати стан самого об'єкта управління, своєчасно і адекватно реагуючи на будь-які зміни в ньому, що відбуваються під впливом збурювальних факторів і управлінської дії. Тому для підприємства як системи надзвичайно важливим є зворотній зв'язок між об'єктом і суб'єктом управління, який являє собою потік вхідної внутрішньої інформації.

Таким чином, у системах управління зворотній зв'язок можна визначити як інформаційний зв'язок, за допомогою якого в управляючу підсистему надходить інформація про наслідки управління об'єктом, тобто інформація про новий стан об'єкта, який виник під впливом управляючої дії.

Завдяки наявності зворотного зв'язку складні системи можуть бути більш стійкими до зовнішніх впливів і виходити за межі тих дій, які передбачені й визначені їх творцями. Адже зворотній зв'язок створює в системі нову якість: здатність нагромаджувати досвід, визначати своє майбутнє поводження залежно від поводження в минулому, тобто самонавчатися.

Нарешті, слід звернути увагу на те, що завдяки відкритості підприємства суб’єкт управління, як і об’єкт, також знаходиться під впливом зовнішнього середовища, обмінюючись з ним різноманітною інформацією. На суб’єкт управління надходить ззовні потік вхідної зовнішньої інформації, яка сприймається суб’єктом і враховується ним в процесі прийняття рішень і виробленні управлінської дії на об'єкт управління. Під вхідною зовнішньою інформацією розуміються такі види інформації, як економічна, політична, демографічна, соціальна, правова, науково-технічна, культурна, природна та ін.

Крім того, існує і вихідний інформаційний потік – вихідна зовнішня інформація, – який відображає ту інформацію, яку суб'єкт управління передає у зовнішнє середовище: звіти для аудиторів та кредиторів, звіти у податкову інспекцію та статистичне управління, спілкування із засобами масової інформації тощо.

Управлінські дії, що надходять з управляючої підсистеми, можуть бути різні за характером. Але оскільки підприємства є системами організаційного управління, і управлінські дії в них спрямовані на організацію (узгодження) поведінки колективів людей, то такі управлінські дії є інформаційними. Для цих систем справедливим є визначення управління як процесу цілеспрямованої переробки інформації в результаті виконання ряду інформаційних процедур.

До таких процедур слід віднести:

• пошук необхідної для управління інформації;

• збір та зберігання інформації;

• попередня обробка інформації (сортування, фільтрація, попередні розрахунки, перетворення інформації тощо);

• передавання інформації та обмін нею;

• дослідження та аналіз інформації;.

• розробка рекомендацій та прийняття рішень;

• формування звітів та архівація інформації.

Тоді, виходячи з наведеного вище, можна дати наступне визначення:

Акт цілеспрямованої дії на керовану підсистему (об'єкт управління), оснований на вхідній зовнішній і внутрішній інформації, з урахуванням зовнішніх збурювальних факторів і у результаті виконання інформаційних процедур, з метою досягнення поставленої раніше мети, називається прийняттям рішення, а процес формування цього рішення – називається процесом прийняття рішення.

Схема прийняття управлінських рішень приведена на рис. 3.

Рис. 3. Схема прийняття управлінських рішень

Для реалізації цієї схеми і прийняття всіх необхідних рішень суб'єкт управління повинен по кожній проблемній ситуації виконати всі, наведені вище, інформаційні процедури і пройти всі основні етапи прийняття рішень, застосовуючи свої фахові знання, досвід та інтуїцію.

Очевидно, що ефективність прийнятих рішень і управління підприємством у цілому залежить від об'єму і якості управлінської інформації та наявних у ОПР знань і досвіду, від оперативності, глибини і якості виконання інформаційних процедур. Дійсно, для отримання оптимальних рішень необхідно: Нарощувати об'єми управлінської інформації і професійних знань, забезпечувати їх якість, достовірність і повноту; збільшувати швидкість та глибину обробки, дослідження і аналізу інформації з урахуванням всіх діючих та прогнозуванням можливих у майбутньому зовнішніх збурювальних факторів. Крім того, приймати управлінські рішення необхідно в режимі реального часу, в темпі виробництва, поки вони актуальні, і є потреба в цих рішеннях.

Однак, при реалізації перерахованих вимог все частіше виникає проблема — людський фактор — обмежені можливості людини у сприйнятті і обробці інформації, в отриманні і застосуванні професійних знань і вмінь. Особливо ці недоліки проявляються при наявності декількох проблемних ситуацій, коли управлінець вимушений в умовах обмеженості часу працювати в режимі багатозадачності і багатопроблемності. В результаті в деякий момент особа, що приймає рішення, вже не справляється зі зростаючим інформаційним навантаженням, а це може бути вкрай небезпечним для її здоров'я. Саме інформаційно перевантаження є однією з причин виникнення таких сучасних захворювань активних менеджерів, як стреси, депресія, синдром поверхневої уваги тощо, в результаті чого рішення, що приймаються ними, можуть бути далеко не оптимальними і не ефективними, неадекватними, або взагалі відсутні як такі. Тобто управлінець втрачає здатність приймати будь-які рішення!

Тоді виникають закономірні питання: як можна допомогти в цій ситуації особі, що приймає рішення? Чим необхідно її забезпечити, щоб надати їй можливість приймати ефективні і своєчасні рішення в умовах обмеженості часу, багатозадачності і багатопроблемності, в умовах все зростаючого темпу життя і наростаючих інформа­ційних потоків, і при цьому одночасно зберегти здоров'я і працездатність управлінця?

Відповідь на ці питання така ж, яка були в усі часи, на всіх етапах розвитку людства — це сучасні досягнення науки і техніки, а саме: сучасні інформаційні системи і технології, основані на. застосуванні сучасного математичного, програмного і апаратного забезпечення; сучасні економіко-математичні моделі і методи прийняття рішень, а також спеціальні системи підтримки прийняття рішень, в які ці моделі і методи закладені; сучасні інструментальні системи аналітичного та імітаційного моделювання тощо.

У разі використання перелічених засобів схема прийняття управлінських рішень набуває вигляду, як показано на рис. 4.

Застосування систем підтримки прийняття рішень дозволяє суб'єкту управління підвищити ефективність прийняття рішень завдяки моделюванню та автоматизації інформаційних процедур. Однак, завжди слід пам'ятати проте, що якими б досконалими не були СППР та інші, перераховані вище засоби, вони не здатні повністю замінити людину. Неможливо приймати ефективні рішення, опираючись лише на формальні наукові методи. Наука і технічні засоби з одного боку, а досвід та інтуїція ОПР — з другого, мають бути в оптимальному поєднанні і доповнювати одне одного. Тобто справджуватися відомий принцип зовнішнього доповнення.

Комп'ютерні СГІПР, як правило, орієнтовані на конкретні математичні методи прийняття рішень. У зв'язку з цим актуальним є аналіз математичного забезпечення СППР: задач, моделей, методів, схем і тому подібне — з тим, щоб згрупувати їх, намітити шляхи до впорядкованого, обгрунтованого дослідження і використання. Якраз саме цим питанням буде приділено основну увагу в подальших розділах цього посібника.

І нарешті, третьою особливістю теорії прийняття управлінських рішень є використання різних моделей. Моделювання часто необхідне через складність проблем управління і можливі складнощі при проведенні експериментів у реальному житті. Враховуючи виняткову важливість моделювання і його значну роль при дослідженні економічних процесів і прийнятті рішень, розглянемо етап використання моделей докладніше.

Рис. 4. Схема прийняття управлінських рішень за підтримки СППР