13. За наслідками впливу:

• негативні (супроводжуються типовими помилками, негативними наслідками);

• нейтральні (не мають сили управлінського впливу);

• позитивні (передбачають вибір найефективнішого варіанта рішення із можливих).

3. Предмет теорії прийняття рішень. Етапи підготовки, прийняття і реалізації рішень

Предметом теорії прийняття рішень є задачі прийняття рішень, які виникають практично в кожній зі сфер цілеспрямованої людської діяльності, а також методи й процедури розв’язування таких задач.

Визначимо учасників процесу прийняття рішень.

У підготовці і прийнятті рішень, як правило, бере участь ціла група фахівців, що відповідають за той або інший процес підтримки рішення, керівник, на якого лягає завдання остаточного вибору найкращого варіанту, а також ряд зацікавлених осіб.

У слабо структурованих задачах прийняття рішень сама проблема вибору тісно пов'язана з її власником. Власником проблеми є людина, яка (на думку оточуючих) повинна її вирішувати і несе відповідальність за прийняті рішення. Ці рішення можуть безпосередньо впливати на його добробут і суспільне становище.

Ще одним учасником процесу прийняття рішень є особа, що приймає рішення (ОПР). Далеко не завжди означає, що ОПР є також і власником проблеми.

Особа, що приймає рішення (ОПР) є суб’єктом прийняття рішення.

ОПР – це керівник або керівний орган, який формулює проблему, відіграє вирішальну роль у виборі розв’язку та несе відповідальність за обране рішення.

Для допомоги у пошуку рішення ОПР залучає експертів та консультантів. Вони є фахівцями у певних предметних галузях, в тому числі з питань технології та організації процесів прийняття та впровадження рішень. Експерти та консультанти відповідальні за обґрунтованість рекомендацій, які вони готують для ОПР. Проте вони не підміняють ОПР у виборі рішення. Остаточне рішення завжди обирає ОПР відповідно до власної системи переважань. ОПР несе повну відповідальність за свій вибір та його наслідки.

Процес управління багатогранний, але в нім ясно вимальовується система дій, яку можна умовно назвати технологією прийняття рішень. Тільки при поєднанні всіх ланок процесу управління і дотриманні всього технологічного циклу прийняття рішення цей процес буде здійснений об'єктивно, на науковій основі.

Процес прийняття рішення з технологічної точки зору можна представити у вигляді послідовності етапів і процедур, що мають між собою зв'язки і показані на рис. 1.

Розглянемо докладніше основні етапи процесу підготовки, прийняття і реалізації рішень.

1) Виявлення і аналіз проблемної ситуації. Аналізується вихідна інформація про стан об'єкта дослідження і зовнішнє середовище, визначаються місце і роль аналізованих об'єктів дослідження серед суміжних об'єктів і об'єктів вищого порядку, здійснюється виявлення, структуризація і ранжування проблем. При цьому перш за все визначаються стратегічні напрями вирішення виявлених проблем для подальшого формування цілей. Стратегічні варіанти вирішення виявлених проблем висловлюються в сценарії. Під сценарієм розуміється вербально-аналітичний опис існуючого і прогнозованого станів об'єкту дослідження, принципових підходів до вирішення проблем. Сценарій містить попередній розрахунок ресурсів, необхідних-для вирішення проблем в рамках різних стратегічних напрямів їх реалізації. Кінцевим результатом робіт на першому етапі вироблення рішення є виявлення так званих базових, кардинальних проблем, за вирішення яких треба братися насамперед, ранжування цих проблем і вибір стратегічного напряму їх вирішення з попередньою ресурсною оцінкою.

2. Формування цілей. Визначаються цілі вирішення базових, кардинальних проблем. Цілі слід ставити з конкретних формулюванням і кількісними характерис­тиками, за якими можна буде судити про ступінь їх досягнення.

3. Виявлення повного переліку альтернатив. На цьому етапі визначається якомога повніша сукупність альтернатив варіантів (способів, засобів) досягнення поставлених цілей. У реальних умовах зазвичай розглядаються два-три варіанти рішення, не більше. Це зменшує трудомісткість аналізу і знижує шанси допустити грубу помилку. Проте в цьому випадку зменшується вірогідність прийняти оптимальне рішення, адже серед виявлених альтернатив може не виявитися якнайкраща. При великому наборі варіантів рішень виникає гарантія, що в їх числі є якнайкраща альтернатива.

4. Вибір допустимих альтернатив. Альтернативи, виявлені на попередньому етапі, пропускаються через фільтр різних обмежень (ресурсних, юридичних, соціальних). Кінцевим результатом робіт на даному етапі є множина альтернатив, що задовольняють обмеженням.

5. Попередній вибір кращої альтернативи. Проводиться детальний аналіз допустимих альтернатив з точки зору досягнення поставлених цілей, витрат ресурсів, відповідності конкретним умовам реалізації альтернатив. Кінцевим результатом роботи на цьому етапі є формування думки про перевагу альтернатив. Ці дані системними аналітиками представляються особі, яка приймає рішення з даної проблеми.

6. Оцінка альтернатив. На основі даних, отриманих на попередньому етапі, а також за допомогою будь-якої іншої інформації, проводиться вибір якнайкращого способу досягнення цілей. Кінцевим результатом робіт на шостому етапі є формування думки з боку особи, що приймає рішення, про перевагу варіантів досягнення поставлених цілей.

1-й етап: Виявлення проблемної ситуації, визначення