Робота над пунктуацією на уроках рідної мови

Молодші школярі, крім орфографії, засвоюють знання з такого розділу мо-

вознавства, як пунктуація, яка вивчає розділові знаки і правила їх використання на письмі. Пунктуація, як і орфографія, служить засобом оформлення думок, а отже, забезпечує повноцінне спілкування в писемній формі. Завдяки вживанню різноманітних розділових знаків мовцям удається максимально точно, виразно побудувати висловлювання і сприйняти його. Розкриваючи комунікативну функцію розділових знаків, учитель викликає в учнів стійкий інтерес до вивчення пунктуації.

Структурно-синтаксичний принцип стверджує, що розділові знаки виконують

свої функції під час конструювання речень і текстів. Скажімо, крапка сигналізує про кінець речення, кома розділяє однорідні члени речення, частини складного речення, виділяє звертання. Специфічні функції мають і всі інші знаки пунктуації.

Синтаксичний принцип є провідним у шкільному курсі, оскільки синтаксис

досить повно вивчається на різних етапах мовної освіти учнів. Так, на синтаксичній основі молодші школярі вчаться вживати крапку, коми між однорідними членами речення. Через брак синтаксичних знань учні не завжди можуть пояснити розстановку розділових знаків у читаних текстах і свідомо користуватися ними для створення власних зв’язних висловлювань. Саме тому в початковій школі методика керується й іншими принципами.

Смисловий принцип передбачає оформлення розділовими знаками самої

думки того, хто пише, її відтінків: значення питання або оклику передається відповідними знаками; крапкою виділяємо в тексті відносно завершені відрізки; окремі самостійні частини у складі великих речень розділяємо крапкою з комою і т. ін. Логікою зумовлений і поділ тексту на абзаци.

Інтонаційний принцип передбачає засвоєння пунктуації як засобу вираження

інтонаційних особливостей висловлювання, відтінків голосу. Відомо, що кожний із розділових знаків має свою голосову фігуру. Отже, оволодіваючи виразним усним мовленням і читанням, молодші школярі засвоюють правила розстановки пауз (синтаксичної, логічної, психологічної, фізіологічної, віршової), логічного наголошування, інтонування синтаксичних конструкцій з різними розділовими знаками.

У початковій школі діти вивчають правила вживання крапки, знаків питання

й оклику і кілька випадків постановки коми на основі розуміння смислу речень,

їх інтонації та структури. Але для оформлення думок на письмі учням нерідко

потрібні знання про написання речень із прямою мовою, вживання двокрапки,

крапки з комою тощо. Поступово школярі практично засвоюють особливості їх

використання. Крім того, вони мають навчитися ділити текст на абзаци і робити

відповідний відступ на початку рядка.

На думку методистів, формування в учнів пунктуаційної пильності має про-

цесуальний характер, аналогічний до того, як протікає процес вироблення орфографічної пильності. Змістом роботи з пунктуації в початковій школі є пунктуаційні

знання (правила) і вміння.

Пунктуаційні вміння можна умовно поділити на такі три групи:

— уміння визначати смислові відрізки, між якими потрібно вживати розділові

знаки;

- уміння визначати пунктограми;

— уміння ставити розділові знаки, спираючись на правила пунктуації;

— уміння знаходити пунктуаційні помилки і виправляти їх.

Саме на вироблення в молодших школярів зазначених умінь і мають бути

спрямовані тренувальні пунктуаційні вправи. Слід також пам’ятати про те, що

вживання розділових знаків у текстах значною мірою зумовлено їх стильовою

приналежністю, інтонаційним забарвленням думок автора писемного висловлювання. Тому варто прислухатися до порад методистів щодо забезпечення органічного взаємозв’язку вивчення пунктуації із синтаксисом, стилістикою, виразним читанням молодших школярів.

З метою вироблення в учнів пунктуаційних умінь учителі можуть з успіхом

застосовувати різні види аналітико-синтетичних вправ: пунктуаційний розбір,

синтаксичний аналіз — розбір відношень між словами; різні види списування

і диктантів, переконструювання речень, відновлення деформованих речень, до-

бір прикладів з певною пунктограмою в текстах літературних творів, складання

власних речень за схемами, опорними словами, розділовими знаками тощо.

Методисти вказують на значний розвивальний потенціал колективної роботи

над «партитурою» виразного читання тексту художньої літератури. Корисно складати «партитуру» усного висловлювання, наприклад, художнього опису певного предмета (квітки, пташки). Під час виконання такої роботи учні переконуються в необхідності оволодіння пунктуаційними вміннями. Вони усвідомлюють роль розділових знаків, які допомагають передати смисл речення, його синтаксичну будову й інтонацію.

Під пунктуаційним розбором розуміють пояснення розділових знаків. Він

застосовується або як самостійний вид мовного аналізу, або як складова синтаксичного розбору. Пунктуаційний розбір матиме успіх лише тоді, коли в учнів будуть сформовані певні вміння синтаксичного розбору, тобто школярі будуть здатні виділяти ті синтаксичні одиниці, які оформляються розділовими знаками.

Пунктуаційний розбір може бути пояснювальним і констатувальним. У разі

пояснювального розбору учні обґрунтовують розстановку розділових знаків, під час констатувального — називають тільки пунктограми, не даючи жодних пояснень.

Матеріалом для пунктуаційного розбору можуть слугувати тексти з розділо-

вими знаками і без них. У першому випадку учні мають тільки пояснити розділові знаки, у другому — самостійно розставляють їх і пояснюють.

Компонентами пунктуаційного розбору на уроках у початковій школі

є такі:

1. Назвати синтаксичну одиницю, в якій пояснюються розділові знаки (одно-

рідні члени речення, звертання тощо).

2. Назвати розділовий знак (кома, крапка, знак питання, знак оклику).

3. Сформулювати пунктуаційне правило.

4. Указати на співвідношення пунктуації та інтонації (збіг, розбіжність, від-

сутність інтонаційних ознак).

Алгоритм перевірки однорідних членів і розділових знаків:

1. Прочитай речення. Скільки в ньому підметів, присудків, другорядних членів?

2. Якщо два і більше, то які це члени речення? Назви їх. На яке питання вони

відповідають? До якого слова відносяться (З яким словом зв’язані)?

3. Чи є між ними сполучник і?

4. Якщо є, то кома не ставиться. Якщо нема, між однорідними членами по-

трібна кома (або коми).

5. Перевір написане.

Зразок міркування учня під час оформлення речення з однорідними членами:

Читають речення «А небо грало, трепетало, дихало» (В. Сухомлинський,

«Я хочу сказати своє слово»).

У реченні підмет — «небо». Що про нього говориться? Небо що робило? —

Небо «грало», «трепетало», «дихало». Це три однорідні присудки. Між ними

сполучника «і» нема, отже, коми ставляться.

Розстановку розділових знаків при звертанні учні можуть пояснити корот-

ким і простим правилом, однак на практиці вони часто стикаються зі значними

труднощами через особливості проведення синтаксичного аналізу таких речень.

Так, відшукуючи звертання, діти позбавлені можливості ставити до них питання.

Отже, доцільно розкрити особливу роль звертання в реченні, охарактеризувати

інтонацію (можливі паузи), показати здатність звертання рухатися в межах речення або взагалі виходити з нього, не порушуючи змісту речення.