7.9. Цивілізація і культура.

Поняття «цивілізація» з'явилося в XVIII в. і використовувалося спочатку для позначення певного історичного ступеня розвитку суспільства. Поступово його сталі трактувати як сукупність звичаїв, вірувань народу, його політичних, юридичних і економічних інститутів, етичних норм і правил етикету, книг і машин, його наук і філософій.

Разом з цим тлумаченням цивілізації, зіставним з поняттям історичної форми спільності людей, широке розповсюдження одержало розуміння цивілізації як певної сукупності цінностей, головним чином, соціального і морального порядку, хоча не заперечувалося і значення технічного прогресу.

ХХ вік вніс в осмислення культурного прогресу ноти напруженого драматизму, трагічне відчуття непоправності втрат. На рубежі ХIХ-ХХ вв. широке поширення набула концепція О.Шпенглера, який, як і Н.Я.Данільовській, уподібнюючи культуру живому організму (культура має свою весну, літо, осінь і зиму), приходить до висновку, що вичерпання потенціалу «душі культури» приводить до апатії і упадку і зв'язував він цей етап з цивілізацією. Її основні ознаки, на думку Шпенглера: розвиток індустрії і техніки, деградація мистецтва і літератури, виникнення величезного скупчення людей у великих містах, перетворення народів в безликі «маси».

Ідея локальних цивілізацій, що переживають декілька стадій в своєму розвитку – від зародження до загибелі – характерна і для видатного англійського ученого А.Тойнбі. Разом з тим він наголошував і на спадкоємності, наявність єдності в різних цивілізаціях, що представляють, на його думку, численні гілки загального древа історії. Із його точки зору, невід'ємною частиною цивілізації є культура. Величезний історико-культурний матеріал використаний в роботах К.Ясперса, який дійшов висновку про наявність різних несумірних культур.

Один із засновників соціології культури А.Вебер не протиставляв, подібно Шпенглеру такі поняття як «суспільство», «цивілізація», «культура». При цьому до суспільства, яке розглядалося їм як якийсь абстрактний соціальний організм, він відносить матеріальні структури цього організму, до цивілізації – універсальні цінності інтелектуального порядку, які можуть бути передані або запозичали, а до культури – духовні утворення «афектного типу» (наприклад, релігія), які, навпаки, носять унікальний характер і не передаються з такою ж легкістю, як елементи цивілізації.

У сучасній соціології культура частіше за все розглядається як один з найважливіших елементів цивілізації, як її «душа», тоді як її «матеріальне тіло» представлено, перш за все, технікою і знаряддями праці. Можна сказати, що культура – це мірило соціального прогресу, а значить, і розвитку цивілізації.

І зараз, коли на перший план висувається гуманістична стратегія прогресу, ми всі більше усвідомлюємо, що від майбутнього культури залежить і майбутнє планети, і майбутнє людства. Тільки через культуру, мабуть, можна подолати той парадокс, про який говорив Сен-Симон, «рухатися до цивілізації спиною до майбутнього». Л.Адамовіч назвав культуру «аварійною системою цивілізації», бо тільки культура «зібрана воєдино, здатна просветлить розум і душі в століття панування всесильної техніки і планетарних політичний пристрастей».

Усвідомлення нелінійності і багатовимірності історичного розвитку, його неоднозначності і незапланированности стало джерелом нового світовідчування, суть якого в лаконічній формі виразив відомий німецький соціолог Р.Дарендорф «ескалатор прогресу побіг назад». В одному з останніх докладів Римському клубу «Перша глобальна революція» затверджується, що людство знаходиться на ранній стадії принципово новій цивілізації, яка відрізняється від нинішньої в більш чималій мірі, ніж постіндустріальна цивілізація від попереднього тисячоліття.