7.2. Структура культури.

У соціології виділяють наступні елементи культури:

1. Першим і найважливішим елементом є пізнавальний знаково-символічний елемент, тобто знання, сформульовані в певних поняттях і уявленнях і зафіксовані в мові. Мова – це об'єктивна форма акумуляції, зберігання і передачі людського досвіду.

2. Другим не менше важливим компонентом культури є ціннісно-пізнавальна система. Цінність – ця властивість того або іншого суспільного предмету або явища задовольняти потреби, бажання, інтереси. Це можуть бути уявлення про добро і зло, про честь і щастя, про значення життя і т.д. Ціннісне відношення виступає необхідним компонентом у формуванні ціннісних орієнтацій, установок особи.

Соціальні норми і цінності складаються історично і властиві конкретній суспільній системі. Вони демонструють свою соціальну природу, виражаючи в кожний період спрямованість суспільства на створення, зберігання і розповсюдження результатів людської діяльності. Розрізняють декларуючі цінності і реальні цінності. Задача соціології – з'ясувати їх зміст за допомогою аналізу вербальної поведінки. Система цінностей обумовлює вибір засобів задоволення потреб і інтересів.

3. Синтетичною формою культури є зразки поведінки: обряди, звичаї, традиції. Звичаї – це традиційно сталий порядок поведінки. Обряд – це сукупність дій, встановлених звичаєм або ритуалом. Якщо звички і звичаї переходять від одного покоління до іншого, вони перетворюються в традиції.

З погляду змістовної сторони культури, то вона, хоча і умовно, ділиться на матеріальну і духовну. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (предмети праці, засоби транспорту, житло, предмети споживання), які складають матеріалізацію людських ідей, втілені в предметах знання. Матеріальна культура – це житло і виробничі будівлі, знаряддя праці, релігійний храм, предмети культу, книги, витвори мистецтва, предмети побуту, прикраси і все те, в чому матеріалізуються знання, уміння і вірування людей.

Наприклад, колесо – не просто вид техніки, але і спосіб формування структурованого мислення. В процесі своєї суспільної практики люди проводять не тільки матеріальні умови і засоби свого життя, але також і свідомість. Виробництво суспільної свідомості в його різних формах (релігійне, художнє, етичне, правове, наукове, політичне, економічне) або, іншими словами, духовне виробництво утворюють сферу розвитку духовної культури.

Духовна культура – це система, що включає всі види, форми і рівні суспільної свідомості, утворення і виховання, а також установи культури. Сюди відносяться всі види пізнання, всі види і форми літератури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моралі. Духовна культура характеризується не тільки «продуктом» духовної діяльності, але і тими нормами, які надають спілкуванню і соціальним відносинам цивілізовану форму. Тому духовна культура – це закони і норми, знання і ідеї, правила і моделі поведінки, цінності, зразки поведінки, символи і ритуали, звичаї і традиції, мова і ін.

Розділення на матеріальну і духовну культуру вельми умовне, оскільки вони взаємозв'язані і взаимопроникают один в один. Наприклад, книга – це об'єкт матеріальної культури, а ідеї, які в ній матеріалізовані – частина духовної культури, краватка – явище матеріальної культури, а ритуал носіння краватки – елемент духовної культури.