7.7. Конфлікт і діалог культур.

У соціології культури прийнятий розподіл на західну і східну культури. До західної, в основному, відносять: західноєвропейську, північноамериканську, всю среднеземноморскую, і, мабуть, мусульманську культуру, яка, як і російська, швидше є проміжною. На схід, як правило, зараховують традиційну індійську культуру, китайську, японську, до них примикає і індокитайська.

Суперечності між ними сходять ще до далекої старовини. Істотно розрізняються вони і по своїх світоглядних установках на взаємостосунки людини і природу. Західну культуру, основним вектором якої є, мабуть, наука, логіка, рацио, обвинувачують в тому, що вона ставить людину над природою, дає йому право її впокорювати, зловживати своєю владою і т.д.

Східна ж культура розглядає людину як частину природи, яка існує разом і разом з іншими її частинами. Нинішні спроби повалити всю загрозу екологічної кризи лише на західну культуру у зв'язку з науково-технічним прогресом були б несправедливі, в західній культурі були стародавні греки і А.Швейцер з його благоговійним відношенням до життя.

Але не можна не відчувати і певної кризи західної цивілізації, коли люди почали замислюватися над етичними підставами, на яких будується їх відношення до природи. Сучасна цивілізація, що так гордилася своїми багатоманітними досягненнями, почала випробовувати незадоволеність, що росте, собою. Звідси народилася тяга до східних релігій, до східної культури. І хоча відомі рядки з балади Киплінга вселяють нам, що «Захід є Захід, Схід є Схід, і разом їм не зійтися», на наших очах йде процес взаємного збагачення. Шлях до інтернаціонального суспільства – це синтез цивілізацій Сходу і Заходу при збереженні многоцветья цивілізаційної палітри. Тільки об'єднання культур Сходу і Заходу дає ту різноманітність, без якої важко чекати, що планетарне співтовариство знайде потрібну стратегію виживання.

А може бути в історії людства це була єдина людська мудрість і лише з часом відбувся розрив: одні зайнялися питаннями світогляду (західна думка), а інші – світовідчування (східна думка). Зараз же мир знов йде на новому витку розвитку до своєї єдності у всіх сферах життя, у тому числі і в культурі.

Слід зазначити, що ідея пантеїзму ^{1йде ще з глибини століть, це ідея нерозривності всього сущого, нерозривності людини, планети і Космосу, ідея про фундаментальний макро- і мікрокосмосі. Вона все більше пробиває собі дорогу з настанням нового тисячоліття.}

7.8. Значення і причини виникнення субкультур.

Виникнення субкультури розглядається в соціології як позитивна реакція на соціокультурні і культурні потреби суспільства (професійна) і, з другого боку, як негативна реакція на пануючу в суспільстві культуру і соціальну структуру (культура злочинного світу).

Сучасні субкультури є специфічним способом диференціації розвинених національних культур, в яких разом з пануючою культурою існує ряд своєрідних культурних утворень, і формою і за змістом відмінних від провідної культурної традиції.

Спочатку і в американській, і в англійській соціології (20-е роки ХХ в.) панував принцип виділення переважно молодіжної субкультури. Причому це була, в основному, злочинна субкультура, тобто культура, відмінна комплексом антиправных норм поведінки. Пізніше в 60-е роки первинне розуміння субкультури трансформувалося. До неї стали відносити такі утворення (звичаї, норми, цінності), які характеризували специфічну світоглядну позицію і стиль життя не тільки молоді, але і інших шарів суспільства.

У сучасній соціологічній літературі спектр понять субкультури значно розширився. У наш час він представлений наступними значеннями:

• специфічний спосіб диференціації національних і регіональних культур;

• професійна культура, в якій своєрідно заломлюються цінності і ідеали (кінематографічне, театральне, професійне середовище: геологи, моряки і ін.);

• сукупність деяких негативно інтерпретованих норм і цінностей в рамках традиційної і сучасної культури.

Іншими словами, в кожному суспільстві існує домінуюча культура, яка представлена сукупністю цінностей, вірувань, звичаїв, що приймаються більшістю членів даного суспільства. Субкультура – це частина загальної культури, система цінностей, звичаїв, властивих якійсь великій соціальній групі.

Такі підкультури або субкультури з'являються через різні причини. Вони можуть бути реакцією на бюрократизацію системи і нести в собі інноваційні моменти. Так, «контркультура» з'явилася протестом проти «маскультури», а доля-музика і супроводжуюча її доля-культура – відповіддю, спробою змінити мелос концертної і символічної музики, пануючими довго, новими ритмами, відповідними ХХ сторіччю.

Субкультура відрізняється від домінуючої культури мовою, поглядами на життя, манерами поведінки, одягом, звичаями. Молодіжна субкультура не просто відрізняється від домінуючої культури, але по суті протистоїть їй, знаходиться в конфлікті з пануючою культурою.

У соціології розрізняють і такі поняття як антикультура. В найзагальнішому вигляді можна сказати, що антикультуру складають такі явища, які руйнують цілісність суспільства: расизм, фашизм, тоталітаризм, націоналізм, тероризм, корупція, пияцтво, наркоманія, самогубство, проституція і ін. З одного боку, це полягання суспільства, в якому порушена моральна регуляція унаслідок того, що старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися (як відомо, це полягання Е.Дюркгейм визначив як аномию). З іншою – це усвідомлений вибір поведінкової альтернативи конкретною людиною або групою осіб у відповідність з тією спотвореною культурою, яка «організовує» суб'єкти на протиправні дії.