Тема 8. Підприємницьке право

Поняття, предмет та система підприємницького права України. Джерела підприємницького права України. Поняття та основні принципи підприємницької діяльності. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

1. Поняття та предмет та система підприємницького права.

Серед учених немає єдності у розумінні сутності підприємницького права. Можна виділити дві основні позиції з цього питання, що існують в науці.

Одна з них може бути визначена стисло таким чином: підприємницьке право — самостійна галузь права. Її відстоює В. В. Лаптєв. Основні положення цієї точки зору такі:

• підприємницьке право — це господарське право ринкової економіки, що визначає порядок ведення підприємницької діяльності, та регулює відносини, пов’язані з її здійсненням. Трактування підприємницького (торговельного, комерційного) права в якості самостійної сфери правового регулювання здійснюється на підставі двох аргументів: а) можливість створити правові умови для розвитку підприємництва, чітко і усебічно визначити в законодавстві правові принципи, норми та інститути підприємницької діяльності; б) необхідність забезпечити поєднання приватних і публічних інтересів;

• підприємницьке право як галузь права характеризується своїми принципами, предметом, суб’єктами і методами регулювання;

• підприємницьке право розуміється в чотирьох значеннях: галузь права, галузь законодавства, наукова дисципліна, предмет викладання (навчальна дисципліна);

• підприємницьке право регулює відносини як по горизонталі, так і по вертикалі.

Інша основна позиція з питання про природу підприємницького права — це заперечення його самостійності як галузі права. Її представниками є, наприклад, В.М. Селіванов, В.Ф. Попондопуло, Е.Г. Плієв та інші вчені. Основні положення цієї позиції такі:

• підприємницьке право — не самостійна галузь права, а складова (спеціальна) частина цивільного права, що включає сукупність загальних і спеціальних норм приватного (цивільного) права;

• підприємницьке право не має своїх принципів, а ґрунтується на загальних цивільно-правових принципах;

• 3) підприємницьке право регулює тільки відносини по горизонталі, тобто відносини між суб’єктами підприємницької діяльності.

Слід також зазначити й існуючу в літературі думку, згідно з якою підприємницьке право є найважливішою складовою частиною господарського права, що утворює законодавчу основу функціонування підприємців і розвитку підприємництва [Ершова И.В., Иванова Т.М. Предпринимательское право. — М., 2000, с.З].

Також, в літературі була висловлена думка, згідно з якої з прийняттям 16 січня 2003 р. Верховною Радою України Господарського кодексу (ГК) України було закріплене існування повноцінної галузі права — господарського права. З цього моменту підприємницьке право набуває рис комплексної підгалузі права із збереженням наведених нижче ознак. Підприємницьке право є підгалуззю господарського права, як і, власне, підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, співвідносячись з останньою як часткове з цілим. При цьому, у складі підприємницького права переважають норми адміністративного ( норми, що регулюють порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, порядок отримання ними ліцензій, патентів та інших дозволів тощо) і цивільного права (норми цивільного права регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю — порядок укладання договорів, визначення їх сторін, моменту виникнення праводієздатності та інші питання). Проте у складі підприємницького права не важко виділити також норми фінансового, земельного, трудового та деяких інших галузей права. [О. В. Старцев. Підприємницьке право. Навчальний посібник. Київ. Істина. 2006].

На думку Н. Саніахметової відносини у сфері підприємництва регламентуються нормами різноманітної галузевої належності, отже, можна дійти висновку про комплексний характер регулювання відносин у сфері підприємництва і, відповідно, комплексний характер підприємницького права як галузі права та галузі законодавства.

Держава сприяє розвиткові відносин у сфері підприємництва шляхом державного регулювання підприємницької діяльності. Тому в регулюванні відносин у сфері підприємництва певне місце посідають норми публічного права (у тому числі норми адміністративного, фінансового права), що встановлюють адміністративно-правові методи. З іншого боку, у цій сфері суспільних відносин широко використовуються товарно-грошові механізми, тому значна роль в їх регулюванні належить цивільно-правовим нормам. Ті або інші норми можуть превалювати під час регулювання окремих відносин у сфері підприємництва, але в цілому ці відносини регламентуються нормами різної галузевої належності, що взаємодіють. Підприємницьке право відрізняється від основних галузей права тим, що це комплексна галузь, в якій узгоджуються норми різних галузей права з метою їх спільного застосування у сфері підприємництва.

Самостійність і єдність підприємницького права як галузі права (комплексу різноманітних норм, які регулюють відносини, що складаються в сфері підприємництва,) зумовлені його єдиною цілеспрямованістю на забезпечення реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність. Таку функціональну єдність підприємницького права можна вважати його системотворною ознакою.

Підприємницьке право – це комплексна інтегрована галузь права, сукупність правових норм, що регулюють на основі поєднання приватних і публічних інтересів відносини у сфері організації, здійснення підприємницької діяльності і керівництва їй.

Предмет підприємницького права – це суспільні відносини, врегульовані нормами підприємницького права. Виділяють декілька груп суспільних відносин, які створюють предмет підприємницького права:

1. підприємницькі відносини. Зауважимо, що ядром таких відносин є підприємницька діяльністі. Відповідно до ст.42 ГК ( див. Гл. 4 ГК) підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У підприємницькій діяльності, зокрема, вбачають риси діяльності особливого творчо пошукового, новаторського характеру, під час якої опрацьовуються нові сфери вигідного вкладення ресурсів, ідеї нових комбінацій у виробництві, опанування нових ринків, створення нових продуктів і способів досягнення мети. Комерційна діяльність, в свою чергу, входить елементом до підприємницької діяльності. Вона обмежується відносинами, які мають місце під час реалізації вже готової продукції, доведення її до споживача, і стосується виконання робіт та надання послуг, в тому числі посередницьких, щодо торгівлі, рекламних заходів, планування нових обсягів продажу, експортно-імпортних операцій, опрацювання способів виходу на зовнішній ринок та інших;

2. до предмету підприємницького права входять також некомерційні відносини:

• організаційно - майнового характеру (наприклад, відносини по створенню, припиненню підприємств, отримання ліцензій);

• відносини некомерційних організацій (відносини фондових і товарних бірж)

• відносини щодо державного регулювання господарювання. Держава регулює дану діяльність різними способами і методами, реалізую при цьому публічні інтереси суспільства.

Під методом правового регулювання відповідної галузі права, розуміють сукупність способів і прийомів регулювання відносин між суб'єктами, що складаються унаслідок особливих властивостей предмету регулювання. Кожна галузь права має свій специфічний метод правового регулювання, який визначається специфікою суспільних відносин і характеризується наступними специфічними межами:

• характером положення учасників правовідносин;

• особливістю змісту правовідносин;

• особливістю складу юридичних фактів;

• специфікою відповідальності.

В комплексних галузях, до яких відноситься і підприємницьке право, зазвичай використовуються декілька методів регулювання.

До основних методів підприємницького права можна віднести:

• імперативний (має місце там, де виникає підпорядкування, вертикальні стосунки (стосунки типа управління - підприємець).

• диспозитивний (застосувується у відносинах, суб'єкти яких є юридично рівними, горизонтальні відносини).

Ряд науковців (Дойников И.В.) виділяють і деякі інші методи:

• метод узгодження. Суб'єкт підприємницького права самостійно вирішує будь-яке питання, а при вступі до правового відношення він робить його за узгодженням з іншим його учасником;

• метод обов'язкових розпоряджень (владних приписів). Одна сторона правовідносин дає інший розпорядження, обов'язкове для виконання;

• метод рекомендацій. Одна сторона дає іншій стороні рекомендацію щодо порядок ведення підприємницької діяльності;

• метод заборон (наприклад Закон України «Про захист економічної конкуренції» забороняє дії господарюючих суб'єктів, які направлені на недопущення конкуренції.

Система підприємницького права. Підприємницьке право, як і будь-яка інша галузь права, є сукупністю норм, що регулюють відносини певного виду. Всі норми взаємопов'язані й формують систему із більш-менш чіткою внутрішньою структурою і внутрішнім поділом. Проте, як слушно зазначається в юридичній літературі, з огляду на триваючий процес становлення підприємницького права, виділення з нього самостійних дисциплін (біржового, інвестиційного права тощо), говорити про його спеціалізацію та чітку систему вкрай важко. У межах галузі підприємницького права виділяються правові інститути — сукупність норм права меншого обсягу, що регулюють споріднені відносини в межах тієї групи суспільних відносин, які становлять предмет галузі, тобто відносин у сфері провадження підприємницької діяльності. Наприклад, інститутами підприємницького права є інститути договірного права, права промислової власності, захисту економічної конкуренції, інститут регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Сукупність інститутів, в свою чергу, дозволяє виділити в межах галузі підприємницького права Загальну та Особливу частини. Вищенаведене дає змогу визначити підприємницьке право як систему загальнообов'язкових норм (правил), що регулюють відносини у сфері зайняття підприємницькою діяльністю, встановлюються і охороняються державою.