Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 8. П дприємницьке право.doc
Скачиваний:
39
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
144.38 Кб
Скачать

Тема 8. Підприємницьке право

Поняття, предмет та система підприємницького права України. Джерела підприємницького права України. Поняття та основні принципи підприємницької діяльності. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

  1. Поняття та предмет та система підприємницького права.

Серед учених немає єдності у розумінні сутності підприємницького права. Можна виділити дві основні позиції з цього питання, що існують в науці.

Одна з них може бути визначена стисло таким чином: підприємницьке право — самостійна галузь права. Її відстоює В. В. Лаптєв. Основні положення цієї точки зору такі:

  • підприємницьке право — це господарське право ринкової економіки, що визначає порядок ведення підприємницької діяльності, та регулює відносини, пов’язані з її здійсненням. Трактування підприємницького (торговельного, комерційного) права в якості самостійної сфери правового регулювання здійснюється на підставі двох аргументів: а) можливість створити правові умови для розвитку підприємництва, чітко і усебічно визначити в законодавстві правові принципи, норми та інститути підприємницької діяльності; б) необхідність забезпечити поєднання приватних і публічних інтересів;

  • підприємницьке право як галузь права характеризується своїми принципами, предметом, суб’єктами і методами регулювання;

  • підприємницьке право розуміється в чотирьох значеннях: галузь права, галузь законодавства, наукова дисципліна, предмет викладання (навчальна дисципліна);

  • підприємницьке право регулює відносини як по горизонталі, так і по вертикалі.

Інша основна позиція з питання про природу підприємницького права — це заперечення його самостійності як галузі права. Її представниками є, наприклад, В.М. Селіванов, В.Ф. Попондопуло, Е.Г. Плієв та інші вчені. Основні положення цієї позиції такі:

  • підприємницьке право — не самостійна галузь права, а складова (спеціальна) частина цивільного права, що включає сукупність загальних і спеціальних норм приватного (цивільного) права;

  • підприємницьке право не має своїх принципів, а ґрунтується на загальних цивільно-правових принципах;

  • 3) підприємницьке право регулює тільки відносини по горизонталі, тобто відносини між суб’єктами підприємницької діяльності.

Слід також зазначити й існуючу в літературі думку, згідно з якою підприємницьке право є найважливішою складовою частиною господарського права, що утворює законодавчу основу функціонування підприємців і розвитку підприємництва [Ершова И.В., Иванова Т.М. Предпринимательское право. — М., 2000, с.З].

Також, в літературі була висловлена думка, згідно з якої з прийняттям 16 січня 2003 р. Верховною Радою України Господарського кодексу (ГК) України було закріплене існування повноцінної галузі права — господарського права. З цього моменту підприємницьке право набуває рис комплексної підгалузі права із збереженням наведених нижче ознак. Підприємницьке право є підгалуззю господарського права, як і, власне, підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, співвідносячись з останньою як часткове з цілим. При цьому, у складі підприємницького права переважають норми адміністративного ( норми, що регулюють порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, порядок отримання ними ліцензій, патентів та інших дозволів тощо) і цивільного права (норми цивільного права регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю — порядок укладання договорів, визначення їх сторін, моменту виникнення праводієздатності та інші питання). Проте у складі підприємницького права не важко виділити також норми фінансового, земельного, трудового та деяких інших галузей права. [О. В. Старцев. Підприємницьке право. Навчальний посібник. Київ. Істина. 2006].

На думку Н. Саніахметової відносини у сфері підприємництва регламентуються нормами різноманітної галузевої належності, отже, можна дійти висновку про комплексний характер регулювання відносин у сфері підприємництва і, відповідно, комплексний характер підприємницького права як галузі права та галузі законодавства.

Держава сприяє розвиткові відносин у сфері підприємництва шляхом державного регулювання підприємницької діяльності. Тому в регулюванні відносин у сфері підприємництва певне місце посідають норми публічного права (у тому числі норми адміністративного, фінансового права), що встановлюють адміністративно-правові методи. З іншого боку, у цій сфері суспільних відносин широко використовуються товарно-грошові механізми, тому значна роль в їх регулюванні належить цивільно-правовим нормам. Ті або інші норми можуть превалювати під час регулювання окремих відносин у сфері підприємництва, але в цілому ці відносини регламентуються нормами різної галузевої належності, що взаємодіють. Підприємницьке право відрізняється від основних галузей права тим, що це комплексна галузь, в якій узгоджуються норми різних галузей права з метою їх спільного застосування у сфері підприємництва.

Самостійність і єдність підприємницького права як галузі права (комплексу різноманітних норм, які регулюють відносини, що складаються в сфері підприємництва,) зумовлені його єдиною цілеспрямованістю на забезпечення реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність. Таку функціональну єдність підприємницького права можна вважати його системотворною ознакою.

Підприємницьке право – це комплексна інтегрована галузь права, сукупність правових норм, що регулюють на основі поєднання приватних і публічних інтересів відносини у сфері організації, здійснення підприємницької діяльності і керівництва їй.

Предмет підприємницького права – це суспільні відносини, врегульовані нормами підприємницького права. Виділяють декілька груп суспільних відносин, які створюють предмет підприємницького права:

  1. підприємницькі відносини. Зауважимо, що ядром таких відносин є підприємницька діяльністі. Відповідно до ст.42 ГК ( див. Гл. 4 ГК) підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У підприємницькій діяльності, зокрема, вбачають риси діяльності особливого творчо пошукового, новаторського характеру, під час якої опрацьовуються нові сфери вигідного вкладення ресурсів, ідеї нових комбінацій у виробництві, опанування нових ринків, створення нових продуктів і способів досягнення мети. Комерційна діяльність, в свою чергу, входить елементом до підприємницької діяльності. Вона обмежується відносинами, які мають місце під час реалізації вже готової продукції, доведення її до споживача, і стосується виконання робіт та надання послуг, в тому числі посередницьких, щодо торгівлі, рекламних заходів, планування нових обсягів продажу, експортно-імпортних операцій, опрацювання способів виходу на зовнішній ринок та інших;

  2. до предмету підприємницького права входять також некомерційні відносини:

  • організаційно - майнового характеру (наприклад, відносини по створенню, припиненню підприємств, отримання ліцензій);

  • відносини некомерційних організацій (відносини фондових і товарних бірж)

  • відносини щодо державного регулювання господарювання. Держава регулює дану діяльність різними способами і методами, реалізую при цьому публічні інтереси суспільства.

Під методом правового регулювання відповідної галузі права, розуміють сукупність способів і прийомів регулювання відносин між суб'єктами, що складаються унаслідок особливих властивостей предмету регулювання. Кожна галузь права має свій специфічний метод правового регулювання, який визначається специфікою суспільних відносин і характеризується наступними специфічними межами:

  • характером положення учасників правовідносин;

  • особливістю змісту правовідносин;

  • особливістю складу юридичних фактів;

  • специфікою відповідальності.

В комплексних галузях, до яких відноситься і підприємницьке право, зазвичай використовуються декілька методів регулювання.

До основних методів підприємницького права можна віднести:

  • імперативний (має місце там, де виникає підпорядкування, вертикальні стосунки (стосунки типа управління - підприємець).

  • диспозитивний (застосувується у відносинах, суб'єкти яких є юридично рівними, горизонтальні відносини).

Ряд науковців (Дойников И.В.) виділяють і деякі інші методи:

метод узгодження. Суб'єкт підприємницького права самостійно вирішує будь-яке питання, а при вступі до правового відношення він робить його за узгодженням з іншим його учасником;

метод обов'язкових розпоряджень (владних приписів). Одна сторона правовідносин дає інший розпорядження, обов'язкове для виконання;

метод рекомендацій. Одна сторона дає іншій стороні рекомендацію щодо порядок ведення підприємницької діяльності;

метод заборон (наприклад Закон України «Про захист економічної конкуренції» забороняє дії господарюючих суб'єктів, які направлені на недопущення конкуренції.

Система підприємницького права. Підприємницьке право, як і будь-яка інша галузь права, є сукупністю норм, що регулюють відносини певного виду. Всі норми взаємопов'язані й формують систему із більш-менш чіткою внутрішньою структурою і внутрішнім поділом. Проте, як слушно зазначається в юридичній літературі, з огляду на триваючий процес становлення підприємницького права, виділення з нього самостійних дисциплін (біржового, інвестиційного права тощо), говорити про його спеціалізацію та чітку систему вкрай важко. У межах галузі підприємницького права виділяються правові інститути — сукупність норм права меншого обсягу, що регулюють споріднені відносини в межах тієї групи суспільних відносин, які становлять предмет галузі, тобто відносин у сфері провадження підприємницької діяльності. Наприклад, інститутами підприємницького права є інститути договірного права, права промислової власності, захисту економічної конкуренції, інститут регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Сукупність інститутів, в свою чергу, дозволяє виділити в межах галузі підприємницького права Загальну та Особливу частини. Вищенаведене дає змогу визначити підприємницьке право як систему загальнообов'язкових норм (правил), що регулюють відносини у сфері зайняття підприємницькою діяльністю, встановлюються і охороняються державою.

  1. Джерела підприємницького права.

Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою в літературі джерела підприємницького права поділяються на 4 рівні:

1) конституційне регулювання відносин у сфері підприємництва. (див. ст.42, 55, 124 Конституції;

2) міжнародно-правове регулювання. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. № 1906-ІV "Про міжнародні договори України" якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Проте це не стосується випадків, коли положення міжнародного договору суперечить Конституції України — за ч. 2 ст. 9 Конституції України укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

3) регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону. Основним джерелом права у правовій державі виступають закони.

Законами відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначаються, зокрема, правові засади й гарантії підприємництва. Базовим нормативним актом у сфері підприємництва, що має силу закону, є ГК України.

Один із основних законів у сфері підприємництва – це Закон України "Про господарські товариства", а також закон України від 19 червня 2003 р. № 973-ІУ "Про фермерське господарство" та інш.

Специфічну групу складають закони, що регулюють порядок легалізації (легітимації) суб'єктів підприємницької діяльності (Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців"),

Серед кодифікованих нормативних актів (кодексів) найважливіша, після ГК України, роль у сфері правового регулювання підприємницької діяльності належить ЦК України. Порівняно з ГК України, який є спеціальним нормативним актом у сфері підприємницької діяльності, ЦК України є основоположним актом загального значення. За загальним принципом теорії права, у разі колізії між положеннями загального та спеціального нормативних актів перевага віддаватиметься нормам акта спеціального — у нашому разі нормам ГК України. Інші кодекси також мають велике значення в урегулюванні відносин між суб'єктами підприємницької діяльності або за їх участю.

Особливим видом нормативних актів, що мають силу закону, є декрети Кабінету Міністрів України. (див., наприклад, № 7-93 "Про державне мито" та інші).

4) регулювання підприємницьких відносин підзаконними нормативними актами. Систему підзаконних нормативних актів очолюють укази Президента України (наприклад, № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", від 15 липня 2000 р. № 906/ 2000 "Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності" та ін.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження) займають наступну сходинку в ієрархії підзаконних нормативних актів. Це означає, що їх положення повинні відповідати положенням Конституції, міжнародних договорів України, законів і актів Президента України. Зазвичай нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення вищенаведених актів, якщо про це є відповідне застереження в документах вищої юридичної сили.

Кабінетом Міністрів України у сфері підприємницької діяльності приймаються і документи концептуального характеру.

Нормативні акти органів виконавчої влади — постанови, накази і розпорядження органів виконавчої влади, їх посадових осіб — приймаються на основі і на виконання Конституції України, законів України, указів Президента України та нормативних актів Кабінету Міністрів України, а, отже, повинні відповідати їм. Вони мають велике значення як галузеві нормативні акти. Відповідно до вимог Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер» затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Означені нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Державну реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України та його органи на місцях. Хоча відповідно до п. З роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" реєстрація не є незаперечним доказом відповідності цього акта чинному законодавству України.

На практиці виникає питання про юридичну силу листів (листів-роз'яснень та ін.), що видаються державними органами. Вони мають лише роз'яснювальний та інформативний характер і не повинні містити нових правових норм. Проте існує й інша точка зору з цього приводу, згідно якої листи державних органів, що підпадають під визначення директивних, стають нормативно-правовими актами і є обов'язковими до виконання.

За змістом ст. 59 Закону України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" в межах своїх повноважень вони приймають підзаконні нормативні та інші акти у формі рішень .

Що стосується місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій), відповідно до ст. 6 Закону України від 9 квітня 1999 р. № 586-Х1У "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів — накази.

Нормативні акти правотворчості відрізняються від актів роз'яснення чи тлумачення правових норм. Це повною мірою стосується і актів судових органів, що мають подібний характер. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 47 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-Ш "Про судоустрій України" Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, узагальнюючи судову практику та аналізуючи судову статистику, дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства. Ці акти не є джерелами нових самостійних норм права і мають на меті однакове розуміння законодавства всіма судами.

Специфічне місце в ієрархії актів судової влади належить рішенням Конституційного Суду України. Специфіка актів, що приймаються Конституційним Судом України, полягає, зокрема, у тому, що, не будучи органом, уповноваженим створювати норми права, він може змінювати або скасовувати їх, визнаючи відповідний правовий акт неконституційним повністю або в окремій його частині. Крім того, специфіка полягає у наявності у Конституційного Суду України права офіційного тлумачення Конституції та законів України, а відтак — у загальній обов'язковості застосування відповідних тлумачень.

До джерел підприємницького права належать не тільки нормативно-правові акти. Підприємницькі відносини регулюються і на індивідуальному (локальному) рівні за допомогою актів їх учасників. До таких документів належать статути суб'єктів підприємницької діяльності, засновницькі договори та інші види угод, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші документи. При цьому локальні акти можуть включати як положення чинного законодавства (містити посилання на них), так і обмежуватися правотворчістю відповідних осіб.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]