13 Фонетичні засоби та їх функції

Наголос та інтонація – просодичні засоби. Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Наголос буває:

1. словесний (тактовий)

   1. динамічний (підвищення сили)

      1. фіксований

      2. вільний

   2. музикальний (підвищення тону) якщо політонічний то

      1. акутований (висхідний)

      2. циркумфлексний (нисхідний)

   3. кількісний (квантитативний, довготний)(тривалість звучання)

2. фразовий – посилення словесного наголосу в певній синтаксичній позиції.

3. логічний – особливе виділення якогось слова чи кількох слів в певній синтаксичній позиції

4. емфатичний – емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків (він чудо-о-о-ова людина!)

Проклітики – слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступних слів. Прокліза.

(переді мною) Енклітики - ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне ціле. Енкліза. (во поле, за руку)

Інтонація - рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення. МЕЛОДИКА - зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо). ІНТЕНСИВНІСТЬ - підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос). ПАУЗА - перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. ТЕМП МОВЛЕННЯ- швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване,

веселе, сумне, грайливе тощо). Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання,спонукання), частини висловлювання за їх смисловою важливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конкретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характе-

ризує мовця і ситуацію спілкування.

14 Фонетичне членування мовленнєвого потоку

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрали, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза. Фраза (фонетична синтагма)- відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. Такт — частина фрази, об'єднана одним наголосом. Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності. Склад у свою чергу складається зі звуків — мінімаль-

них фонетичних одиниць. Теорії складу: ЕСПІРАТОРНА ТЕОРІЯ згідно з нею склад — це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. ТЕОРІЯ МУСКУЛЬНОЇ НАПРУГИ. Обґрунтована мовознавцями Граммоном, Фуше і Щербою. Згідно з нею склад — це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення). СОНОРНА ТЕОРІЯ. Обґрунтована датським мовознавцем О. Єсперсеном, виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію. Вершина — момент найвищої звучності. Периферія

складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль — наростання звучності до вершини, а фіналь — затухання звучності після вершини. За цією теорією, склад — частина такту, яка складається з більш звучного і прилеглих до нього менш звучних звуків. Оскільки вершиною складу є найзвучніші звуки, то вони є складотворчими. До них належать переважно голосні. У деяких мовах складотворчими є сонорні [р], [л]. Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті,

закриті, прикриті і неприкриті склади. Відкритий склад закінчується голосним (ма-ти), за-

критий закінчується приголосним (кіт), прикритий починається з приголосного (та, він), неприкритий — з голосного (от). Якщо складотворчим є один голосний, то його називають монофтонгом. Якщо в межах одного складу існує декілька голосних, то їх називають поліфтонгами. Поліфтонгами бувають – дифтонги (висхідні і низхідні) та трифтонги.