Теорія розвивального навчання в.В. Давидова

Теорія представляє дидактичну систему, спрямовану на формування навчальної діяльності та її суб’єкта в процесі засвоєння теоретичних знань завдяки виконанню аналізу, планування і рефлексії. В.В. Давидов поставив питання про можливість теоретичної розробки нової системи навчання на противагу традиційному. Мислення дитини, що розвивається в процесі навчання було названо – теоретичним, а процес навчання – розвивальним. При цьому В.В. Давидов базувався на положеннях теорії Д.Б. Ельконіна відносно того, що навчання відіграє провідну роль в розумовому розвитку через зміст засвоєних знань, похідними від якого є методи організації навчання. Розвивальне навчання на основі змісту навчальних предметів повинно розроблятися у відповідності з структурою та особливостями. Основні положення теорії:

1. Засвоєння знань мають загальний і абстрактний характер, після знайомства учнів з частковими і конкретними знаннями; останні виводяться учнями з загального і абстрактного як зі своєї єдиної основи.

2. Знання, що складають даний навчальний предмет, чи його розділи учні засвоюють в процесі аналізу умов, їх походження, завдяки яким вони стають необхідними.

3. При виявленні предметних джерел тих чи інших знань учні повинні перш за все виявити в навчальному матеріалі генетично, вихідне загальне відношення, що визначає зміст даних знань.

4. Це відношення учні відтворюють в особливих предметних, графічних чи буквенних моделях, що дозволяють вивчити їх властивості в чистому вигляді.

5. Учні повинні уміти конкретизувати генетично похідні, загальні відношення вивченого об’єкту в системі часткових знань про нього в такій єдності, що забезпечить мисленеві переходи від загального до часткового і навпаки.

6. Учні повинні вміти переходити від виконання дій в розумовому плані до виконання їх у зовнішньому плані та навпаки.

В.В. Давидов проводив характеристику теоретичного знання, отриманого в результаті змістовного абстрагування і узагальнення. Воно складає основи розвивального навчання.

Типи навчання

Проблемне навчання – система методів і засобів, що забезпечують можливості творчої участі учнів в процесі засвоєння нових знань, формування творчого мислення і пізнавальних інтересів особистості.

Етапи проблемного навчання:

• усвідомлення проблемної ситуації;

• формулювання проблеми на основі аналізу ситуації;

• вирішення проблеми, що включає висунення, зміну і перевірку гіпотез;

• перевірка рішення.

Проблемною називається така ситуація, виконання практичного чи теоретичного завдання при якій раніше засвоєних знань виявляється недостатньо і виникає суб’єктивна потреба в нових знаннях.

Три рівні складності проблемного навчання:

- викладач сам ставить проблему і знаходить її рішення, учень запам’ятовує рішення проблеми;

- викладач ставить проблему, а пошук її рішення іде разом з учнями;

- разом формулюються проблема і пошук рішення.

Типи проблемних ситуацій:

1. Проблемна ситуація виникає, коли виявляється невідповідність між знаннями засвоєними і новими.

2. Проблемна ситуація виникає коли є необхідність вибору одного знання із системи засвоєних знань;

3. Проблемна ситуація, коли є пошук шляхів практичного використання засвоєних практичних знань;

4. Проблемна ситуація, коли є протиріччя між теоретично можливим шляхом рішення і практичною неможливістю його реалізації;

5. Проблемна ситуація, коли є протиріччя між реальним предметом чи явищем і його схемою;

6. Проблемна ситуація, коли статична схема динамічного процесу.

Таблиця 3.1