2. Міфологічний світогляд

а) визначення міфу

Первинним типом світогляду була і досі залишається міфологія. Вона є простішою формою відношення людей до свого довкілля. Вона є системним, себто осмислено пов`язаним зібранням міфів. Простота і так звана наївність міфології не є її недоліком чи вадою. Навпаки, її простота означає безопосередкованість її відношення до людини і до оточуючого світу. Через міфологію людина ставиться до світу напряму, „без зайвих думок”. Тому міфологія виражає безпосередній зв`язок людини з навколишнім чужорідним середовищем. Без зібрання міфів людина просто не змогла б вижити.

Міф (від д.-гр. mithos – оповідь, україномовна подоба - кощуна) можна визначити як перший і самий ефективний, єдиний, вироблений у культурному спілкуванні спосіб виживання людей у злому і чужинному до них середовищі; це спосіб чуттєво-практичного та емоційного наближення, засвоєння і упорядкування навколишнього середовища в якості безпечного та зручного для людини світу. Для кожної людини міф є необхідним так само, як для тварини необхідним є інстинкт. Якщо тварина розбирається у своєму середовищі за допомогою інстинктів, то людина, яка не наділена від природи інстинктами, розбирається у своєму світі за допомогою міфів. Свідомість людей, яка для улаштування світу послуговується міфами-міфологічна свідомість, - притаманна всім без виключення людям у всі часи.

Чому саме міф, себто саме як усне оповідання став ефективним засобом оволодіння сил довкілля і самої людини? В оповіданнях люди зосереджуються та транслюють важливі життєві знання, забобони, перестороги, умови порозуміння між собою тощо. Оскільки людина здатна оволодівати силами природи і тим більш вносити зміни в своє оточення тільки разом з іншими людьми, разом з використанням знань та досвіду багатьох інших людей, то міф є умовою поєднання людей і тому він утворює необхідну для виживання силу суспільного загалу. Тільки ця сукупна сила суспільства людей може забезпечити пристойне і відносно затишне життя кожної людини. Інакше кажучи, сила людей - в їх спілкуванні, яке творить самі собою зрозумілі знання, себто зрозумілі для всіх членів суспільства та залучає до цих „істин” нових своїх членів. Слід зважати на те, що міф не є зібранням теоретичних знань на кшталт підручника чи енциклопедії. Особливість і сила міфу полягає у тому, що в ньому все увалено до купи і не проводиться ніякого розрізнення між тими речами, які ми навчились теоретично розрізняти. Отже характерною рисою міфологічної свідомості являється неможливість міфом робити різницю між:

 теоретичним і практичним,

 внутрішнім і зовнішнім,

 формою й змістом,

 ідеальним і матеріальним,

 абстрактним і конкретним,

 індивідуальним і колективним,

 штучним і природним,

 живим і неживим,

 загальним і окремим,

 істинне і хибне,

 реальним і уявним.

Ця синкретичність (= нерозірвана з`єднаність) елементів міфу слугує на користь людини в умовах, коли вона ставиться до свого довкілля чуттєво-емоційно. Так людина завжди ставиться до зовнішніх речей і до самої себе, коли вона хоче щось зробити, себто коли вона воліє. У воланні думки поєднуються з емоціями, абстрактне знання - з конкретними речами тощо. В іншому випадку наша воля була б безсилою та нездійсненною. Адже ми вирішуємо втілити наші задуми тільки тоді, коли упевняємось в їх принциповій реалізації. А ця впевненість є нічим іншим, як тотожністю реального та уявного, яка екстраполюється (= поширюється ) на наші фактичні дії. Коли ми сідаючи на наш улюблений чи єдиний стілець розуміємо його і називаємо його саме як „стілець”, то, немаючі підозри на те, ототожнюємо загальне з окремим. Адже слово як знак завжди є узагальненням, тоді як цим узагальненням ми позначаємо окрему річ і при цьому, знов-таки, чомусь поєднуємо ідеальне значення знаку з матеріальною річчю. Причини і проблеми такого поєднання будуть з`ясовані далі. Важливо те, що така єдність ідеального і фізичного має місце фактично, хоч й не реально. Ясно, що наші задумки, наміри і думки (= ідеальне) ніколи не є чимось зовнішнім та фізично відчутим. Проте реалізовуємо ми ці задумки саме за допомогою власних фізичних дій та зовнішніх матеріалів і речей. Сідаючи на стілець я знаю, що це стілець, себто послуговуюсь думкою; проте я сідаю не на думки, а на зовнішню щодо себе річ під назвою „стілець”. Наведені проблеми слугують прикладами нерозірваної єдності, яка притаманна міфам. За межами міфу подібні єдності розтрощують ся тільки тоді, коли над ними спеціально розмірковувати. В іншому випадку, у практичних справах та хвилюючись завзятості речі пристають перед нами як міфи.

Цієї обставини людина як зазвичай не помічає, бо головне в міфі - це бути непомітним. Міф виявляє себе тільки завдяки мисленнєвому аналізу над його змістом. Без такого аналізу міф залишатиметься непомітним, себто реальністю. Міф (= кощуна) є справжньою дійсністю, а не казкою тому, що він є результатом саме чуттєвого і практичного, а не якогось іншого ставлення людини до свого навколишнього світу. Помилково поплюжити міф за його фантастичність. Поки міф діє і спрацьовує, він є не фантазією, він є реальністю, і як будь-яка реальність він буде непомітним, себто не буде викликати питань та здивувань. Нагадаємо, що філософія за уявленням давніх греків починається зі здивування від того, чому існуюче єсть, а не немає. Це означає, що у певні часи дещо з існуючого перестає бути міфом і тому воно викликає подив, а міф, був пов`язаний з існуючим, відтак виявляє себе вже саме як міф, як уявлення про існуюче, відділене від самого існуючого. Без цього відділення міф залишається навіть фізичною реальністю. Чому фізичною? Тому що вона викликає чуттєві переживання на кшталт страху, радості, провини тощо, якими людина пов`язується з речами чи подіями. Так, дитина тому боїться темної кімнати, що там живе страшлива істота („бабай”). Ніякі розумові пояснення та доведення неможливості перебування цієї істоти у кімнаті не справлять на дитину жодного враження, бо для неї ця істота - реальність. Перепевнити дитину в нереальності цієї “реальності” для неї так само марно, як упевнити дорослого у зворотному. Дитина переживає існування страховиська, себто міф, як реальність тому, що вона переживає жах, а жах придумати неможливо. Міф є реальністю тому, що він переживається „нутром” людини; тому, що міф як оповідь є системою знаків. Адже знак є матеріальним об`єктом.

б) символічна природа міфу

Міф розповідає про певні події або речі. Оповідь користується знаками (словами, зображеннями), які разом з цим завжди прив`язуються до чогось конкретного (до речей, подій), яке не є знаком. В оповіданні окреме немовби розчиняється у загальному, завдяки чому окреме піддається розумінню суспільством людей. Завдяки міфам пізніше стало можливим наукове узагальнення (абстракція). Оскільки міф також оперує певними узагальненнями, хоч й не знає про них як про узагальнення, то йому притаманні певні способи організації цих узагальнень-абстракцій у мисленні. Себто міф, не зважаючи на всю свою видиму парадоксальність, напевно, містить у собі строгу логіку. Відкриття логічного строю міфологічної свідомості є досить пізнім відкриттям. Раніше вважалось, що міф не містить в собі ніякої логічної побудови, себто що міф є позарозумовим (= ірраціональним) утворенням, бо він завжди веде до практичних наслідків. Отже, мають місце дві концепції міфу. Одна розглядає його як раціональну організацію подій світу, друга - як ірраціональну:

раціональна характеризується логічністю упорядкування світу,

ірраціональна характеризується відсутністю цієї логічності.

Відсутність логічності виражається у суперечливості міфу, в співіснуванні у ньому можливого і неможливого, ідеального і реального, скінченого і вічного і т.п., та означає образність міфічного змісту, себто його принципову наочність і поданість в уяві, свавільність та безпередумовну стихійність свого виникнення.

Натомість цьому, логічність міфу виражається в конструктивній ролі його внутрішньої протиріччєвості, яка має вирішення і вихід за рахунок послідовного утворення нових міфологічних змістів, себто за рахунок розвитку мислення і розуму; та означає строгу структурованість за ознаками єдиної наскрізної інваріантної для всіх міфів: а) сюжетної лінії, та б) функції елементів міфів. Виявлення цих двох пунктів означає виявлення прихованої внутрішньої логіки міфу. Вона означає, що міфи мають певну інваріантну, а не випадкову, через яку міф можна зрозуміти і вірно витлумачити. Проте, оскільки за допомогою міфів людство не лише вижило і розвинулось, а ще утворило і по сей час творить великі досягнення культури, то, очевидно, що міф не може бути нічим не підкріпленою вигадкою. Навпаки, міф містить в собі істини, бо він має пояснювальну силу, тому він має ґрунтуватись на організації своїх внутрішніх змістів, себто на певній логіці.

Разом з цим міф не є виключно способом пізнання речей. Пізнавальна функція міфу не є головною, бо міф, як вже було зазначено, діє синкретично (= з’єднано): він одночасно і разом пізнає, задовольняє, допомагає, охороняє, спонукає тощо. Міф не є реєстром теоретичних знань, радше, міф є набором інструкцій для тих чи інших дій, бо міф виробляє знання не заради самого знання, а задля ефективного виконання певних дій. Себто міф підлягає не доведенню, а виконанню. Його „істини” зразу перепровіряють на практиці. Отже, міф є практичним знанням.

Міфологічна свідомість також послуговується мисленням, але не поняттєвим, а символічним мисленням. Це означає, що змісти міфологічної свідомості є думками, які одночасно: а) мисляться і б) відчуваються. Зауважимо, що відчуваються не думки у чистому вигляді, себто не ідеальні сутності, а втілені думки, які думаються через своє матеріальне втілення у фізичних речах або знаках. Втілені і тому виражені в речах думки називаються символами.

Символ - це знак, який вказує не на якусь іншу річ, а сам на себе; це матеріальна річ, яка позначає собою не свою власну матеріальність, а ту ідею чи думку, яку ми пов`язуємо з цією матеріальністю висхідної речі. Над цією властивістю нашого розуму зазвичай ми навіть не замислюємось. Так, золоті прикраси символізують достаток, бо і ідею достатку і заможності ми пов`язуємо саме із золотом, а не з міддю чи залізом. Золото в цьому випадку постає носієм людських прагнень, думок, жадоби тощо. Сприймаючи очима золоті прикраси ми водночас буквально бачимо думки, ідеї та бажання, пов`язані нами із золотом. Дивлячись на злиток злата, ми бачимо у ньому кілька пар взуття, одяг тощо. Це стосується надто багатьох речей навколо нас, щоб їх окремо тут пояснювати. Міфологічна свідомість мислить за допомогою саме таких речей-думок (= символів), які завжди є матеріальними у широкому смислі - або у фізичному плані, або у плані можливості бути поданими в уяві, - себто які у будь якому разі відчуваються і переживають ся так само добре, як й мисляться. Суттєво ознакою символу є нерозрізненість у ньому зовнішньої форми (як виглядає) і внутрішнього змісту (що виглядає).

Неважно побачити, що сучасні люди поряд з абстрактним мисленням послуговують ся непомітно для себе також міфологічним мисленням, міфами. Більш того, деякі сучасні культурологи вважають, що оповідальний характер міфу перетворює навіть наукові теорії на міфи сучасного зразку, бо наука також є розповіддю про світ.

в) проблема аналізу міфології

Це означає, що в строгому сенсі в міфі не міститься ані істини, ані хиби, бо не можна казати про реальність, що вона істина чи хибна. Адже реальність є реальністю. Істину реальності винаходять за допомогою додаткових пізнавальних процедур. У самій реальності все сплутано, змішано, і істини в „чистому” вигляді вона не містить. Тому винайдення істин міфу вимагає окремих наукових аналізів, які водночас порушують висхідну синкретичність міфу і, отже, руйнують самий міф як особливу неподільну єдність теорії та практики. Найпростіша процедура аналізу спрямована на проведення відмінності між: а) ідеальним змістом міфу і, б) матеріальним фізичним способом вираження цього змісту. Вона полягає у з`ясуванні:

 того, про що міф мовить,

 того, яким чином (як) міф мовить,

 засобів, за рахунок яких міфу вдається виразити свою думку через пасуючи їй зовнішні фізичні ознаки,

 засобів, за рахунок яких та чи інша думка виражається через зовнішні ознаки настільки ефективно, що чуттєво переживається як реальність.

Дані аналізи виявляють достеменне підґрунтя міфу і причини його впливу на людину. Так, державний прапор є типовим справжнім сучасним міфом, бо разом з торжеств енним підняттям такого прапора людина переживає глибинні емоції, які викликають навіть фізіологічні перетворення організму людини. Питається, чому підняття куска кольорової ганчірки викликає такі емоції (гордість, ненависть і т.п.)? Це пов`язано з тим, що з тією ганчіркою неподільно певні ідеї і цінності: національні, батьківські, Батьківщини тощо, за допомогою яких людина прирівнює себе до спільноти та з відчуття спільності черпає сили і натхнення. Хоча з погляду незацікавленого спостерігача видається дивним, що кусок тканини викликає бурні почуття і навіть політичні події. Оскільки незацікавлений спостерігач на втягується у смисл світу, не розуміючи значення окремих фрагментів світу. Для нього державний прапор чужої країни не є міфом. Отже, міф як смислова єдність сполучає окремі фрагменти довкілля і, власне, утворює те, що ми називаємо словом „світ”. Міф ми відчуваємо так само, як відчуваємо світ, бо міф через оповідання, себто як осмислене знакове утворення вписується у зміст світу, стає реальністю світу.

Це пов`язано з тим, що міфічні висловлювання (= слова і речення) завжди викликає наочні образи. Абстрактних назв та імен міф не містить, бо всі вони прив`язуються до конкретних речей та подій, які завжди піддаються уяві. Тому, коли міф розповідає про щось, то він не відсторонюється і не відгороджується від речей, а, навпаки, цілковито співпадає з ними занурюючи людину у світ. Міф утворює світ і речі в ньому і через це людина розуміє світ і розбирається в речах світу. Наукова свідомість протиставляє собі світ у якості об`єкту для людини, яка зі свого боку виступає як суб`єкт мислення. Через цю протиставленність пояснюється відокремленість людини від речей та, відповідно, можливість абстрактних знань. Міф, навпаки, наближує світ людині, робить його інтимно близьким і навіть рідним. Ми, наприклад, вважаємо за необхідне прикрашати власні оселі, робити наші помешкання чемними для проживання, бо ми сприймаємо своє житло і себе в ньому саме як міф (як би це не виглядало дивним). Міфічна свідомість не здатна користуватись поняттям, бо поняття не піддаються уяві. Так, категорія числа для міфу недоступна, бо число як таке неможливо собі уявити. прив'язане. Отже, міф не абстрагує, а сполучає і синтезує. Себто міф охоплює світ цілком, а не вихоплює із світу ті чи інші його фрагменти, які відбуваються в абстрактних поняттях. Бо абстракція є однобічним частковим умовним вираженням конкретної реальності, яка завжди є цілісністю всіх своїх боків, і яка через це не осмислюється , а переживається. Будь-яке осмислення вимагає судження, за допомогою якого однобічні фрагменти світу можуть взаємопов`язуватися і намагатися утворити первинну цілісність світу або ж утворити нову, штучну цілісність світу. Переживання охоплює цілісність світу без допомоги суджень, бо переживання має справу не з окремими елементами світу, а зразу з його тотальною цілісністю, яка виражається у його значенні. Адже переживання є тієї ланкою, яка безпосередньо чуттєво пов`язує людину з усім світом разом. Мислення і осмислення повертає людині світ, але не у цілісності відчуття, а у знаннях і уявленнях, себто мислення зберігає і підтримує дистанціювання людини від світу.