3. Теорії істини

Теорії істини, чи істинності, знання є теоретичним положеннями, які визначають, що таке істина; які властивості істини; до чого слід відносити істину; що можна вважати істинним, а що – не можна; яким є онтологічний (= буттєвий), епістемологічний (= пізнавальний), аксіологічний (= ціннісний), антропологічний (= людяний) та практичний (= діяльнісний) статус істини; чи існує істина сама по собі як явище реальності, чи ж вона є супроводжуючою властивістю інших елементів реальності, напр., знань; які взаємини між істиною, хибою, упередженням, імовірністю тощо.

Якщо теорія істини є все-таки теоретичним знанням, то виникає питання про її власну істинність. Але без теорії істинності як знання, зокрема, про те, до чого можна застосовувати властивість «бути істинним» виявляється, що саму теорію істинності не можна перевірити на істину. В такому разі така теорія втрачає статус теоретичного знання. Отже, теорія істини містить у собі парадокс. Цей парадокс долається застосуванням до теорії істини іншої теорії більш ширшого обсягу, частиною якої буде теорія істини, себто застосуванням деякої метатеорії. Такою метатеорією для теорії істинності буде теорія пізнання (епістемологія, гносеологія). Остання обґрунтовується вже власною логікою, а не посиланням на істинність або хибність свого знання, оскільки логіка мислення сама у собі відразу містить у собі свої внутрішні критерії власної істинності. То є т. зв. закони логічного мислення, які у різних «логіках» (у різних теоріях логіки) працюють або повністю, або вибірково.

Самі закони логіки не є ані істинними, ані хибними, бо вони є законами не знання чи теорії, а побудови знання чи теорії. Іншим словом, вони є законами практики (= акту) мислення. Таким чином, у залежності від застосованої логіки вживатимуться критерії істинності: тієї чи іншої теорії істини. Теорія істини є істинною відповідно до логіки побудови теорії здобуття знання, себто відповідно до обраної практики мислення, якою науковець вписується в обрані ним взірці (= patterns) логічного мислення. В такому разі теорія істинності стає необхідною складовою частиною наукового пізнання. Особливо це стосується сучасної науки, яка вже втратила наочність та безпосередню очевидність своїх положень, та суміщає парадоксальні твердження. Тому проблема істинності наукових теорій стає нагальною щодо розв’язання у філософії.

В класичній філософії істина - це відповідність думок речам (Арістотель); або відповідність речей думкам (Геґель).

Наразі поширені наступні провідні філософські теорії істинності:

кореспондентська – це давня, класична теорія істини (зветься ще теорією відповідності, див. вище), яка вважає, що наші твердження про будь-що є істинними, якщо вони відповідають тому, про що у них йдеться, себто реальним фактам; разом з тим, то є найбільш заплутана і вразлива теорія.

- сучасним різновидом кореспондентської концепції істини є теорія референції (= свідчення), за якій має встановлюватись й обумовлюватись взаємна відповідність не між думками та речами, а між словами та речами.

когерентна – ця так само давня теорія (зветься ще абсолютисткою теорією) приписує істинність будь-чому (речам, висловлюванням, думкам, одкровенням, почуттям тощо), що ми приймаємо як первинний носій, еталон чи джерело істинного значення, зчепленням з яким визнається істинність усього похідного від цього джерела.

дефляційна – це дуже поширена сучасна теорія “надлишковості” істини, зміст якої полягає у наступному: стверджувати, що речення є істинним, означає просто стверджувати саме це речення, адже мовне речення автоматично фіксує певний факт у світі, будь-які додаткові пояснення з приводу істинності стверджуваного тут стають зайвими, надлишковими на кшталт “Судження “Сніг є білим” є істинним, якщо сніг є білим”; джерелом істини тут стає не та чи інша річ, а ціле судження, але при цьому дефляція не є властивістю судження, вона є властивістю його логіки (граматики).

- різновидом дефляційної теорії є просентенційна теорія, згідно з якою додаток типу “є істинним” у наведеному вище прикладі являє собою пра-речення (= prosentence), яким заздалегідь припускається та дублюється істинність усіх інших тверджень, що посилаються на цей додаток або логічно зв’язуються із ним.

прагматична - вважає, що істинним є все те, що приносить користь та надає успіх нашим діям; або: істинним є все те, що, відповідаючи дійсності, узгоджуючись із нею, результативно спрацьовує і тим виправдовує себе; стандартне формулювання цієї теорії наступне: “ х є істинним, якщо кожний, хто має доречний досвід, буде вимушений погодитись із х” (зауважимо, що ця теорія іноді розглядається як варіант кореспондентської).

ревізійна -теорія, яка спрямовується на перегляд, на виправлення наших інтуїтивних “нормальних” висновків нашого розуму про очевидність тих чи інших положень справ у світі, на виявлення парадоксальності та нелогічності уявлень нашого здорового глузду, отже, на виправлення покладань і припущень нашого здорового глузду у відповідності до логічної істини; дана концепція намагається усі наші звичайні та наукові твердження звести до замкненого логічного кола у поясненні, себто до тавтології як до взірця істинного судження: наприклад, <<Висловлювання “написане тут у лапках є хибним” є хибним>> являється парадоксальним і тому має бути виправлено та зведено до речення <<Висловлювання “написане тут у лапках є хибним” є істинним висловом, якщо висловлювання “написане тут у лапках є хибним” не є істинним>>.

релятивістська – тут істина визначається як зміст взаємин поміж, з одного боку, двома традиційними складовими: власне судженням та світом речей, відносно, з другого боку, деякого обраного додаткового, третього змісту, який необхідно залучити за для вимірювання зносин між двома першими чинниками; цей додатковий матеріал передстає у різноманітному вигляді: поточна історична ситуація, уявлення про людину, всілякі припущення, загальні уявлення про світ тощо, завдяки чому утворюється постійно новий кут зору (“призма”) на взаємини між речами та думками; стандартне формулювання цієї теорії виглядає таким: “Р є істинним відносно Х” (= “Р відповідає фактам з точки зору Х”).