2. Головні поняття (категорії) філософії

Можна виокремити два історичних типи мислення: сутнісне й образне. Сутнісне мислення є поняттєве змістовно-логічне мислення. Образне - це художнє чуттєво-наочне мислення. Перше є абстрактним, але змістовно сповненим, відверненим від безпосередньої присутності предмета думки. Абстрактне мислення вільне від подання в уяві. Це значить, що не потрібно прагнути уявити собі зміст абстракцій. Абстракція дається нашому розумові лише через відповідну сутність. Знання сутності абстрактних думок дозволяє оперувати ними і розуміти них без наочного представлення їхнього змісту у нашому розумі. У цьому полягає вигідна перевага відверненої думки. Вона дозволяє не “зациклюватися” на окремих речах і поширювати свою достеменність на всі можливі речі, подібні до деякій даній, вже відомій нам речі.

Сутнісне мислення поділяють на

• формальне (= «метафізичне») і

• змістовне (= «діалектичне»).

Якщо філософія є посвідою за допомогою сутностей і посвідою самих сутностей, то виклад філософії не мислимий без роз'яснення питання про те, що таке сутність. Варто визнати, що жодна проблема філософії не виявилася настільки мрячною і заплутаною як проблема визначення, статусу, функцій і властивостей категорії «сутність». Філософське мислення виникає як можливість знати сутність чого б те ні було, наприклад знати сутність речей і світу, і таким воно продовжує залишається

а) категорія сутності

На початок треба з’ясувати значення філософського визначення терміну "сутність" для наукового знання. Мета науки полягає у тому, щоб передбачати розвиток подій та природничих явищ тоді, коли у них втручається людина. Таке стає можливим за рахунок з'ясування тих закономірностей, які притаманні самій природі. Самі ці закономірності визначаються і формулюються за допомогою наукових понять (= абстракцій). Змістом поняття є сутність того, про що це поняття формулюється. Хоча наука спрямована не на зискання сутності, а на посвіду закономірності розвитку явищ. При цьому явище розуміється як однобічний зовнішній прояв сутності. Отже, не знаючи сутності досліджуваного явища, не можна надалі розвивати про нього наукове знання. Але оскільки сама наука не володіє мовними та логічними засобами визначення того, чим є сутність як така, то їй залишається лише виявляти закони явищ. По допомогу наука звертається до філософії, від якої, т.ч., залежить розвиток науки.

Перш ніж приступити до викладу всіх інших питань філософії, розглянемо проблему сутності як мети і як засобу філософування.

Визначення терміну “сутність”:

1. Сутність як «головне».

2. Сутність як «основне» (субстрат).

3. Сутність як те, без чого предмет не може існувати.

4. Сутність як те, що визначається існуванням.

5. Сутність як таке утворення, існування якого не вимагає нічого додатково іншого (субстанція).

6. Сутність як структура + функція.

7. Сутність як те, що відрізняє одне від іншого.

8. Сутність – це відношення або властивості системи, від яких залежать інші її відношення або властивості.

9. Сутність то є граматика мови.

Пояснення поданим розумінням терміну:

п.(1) - відволікання основних усталених і незмінних рис предмета від другорядних; «головне» - це головне для користувача предметом; це те, заради чого використовується предмет, себто антропоморфна (= “за формою та мірою людини”) міра предмета. Але в такому випадку його "сутність" повинна бути замінена поняттям "зміст", що фіксує лише практично виможені, ситуативні сторони змісту предмета.

п.(2) - субстрат + субсистенція = субстанція (визначення цих термінів див. нижче), це - результат умоглядного "поглиблення" в ідеальний предмет, або в ідеальний зміст реального предмету, що "відштовхується" від чогось реального, але розпорошеного в різноманітних своїх проявах. Сутність стає логічним дублікатом чогось існуючого інакше, ніж сама сутність. Але при такій умові втрачається відмінність між ідеальним, матеріальним і реальним. А це викликає суперечки з приводу статусу загальних понять (= універсалій).

п.(3) - передбачається, що або а) без сутності предмет не існує саме як «цей от» предмет, або б) без сутності предмет не може існувати взагалі. Але предмет не існує насамперед без своїх зовнішніх мінливих ознак (= акциденцій, явищ), за допомогою яких сутність тільки і може себе виявити. Однак у даному випадку вона повинна нести на собі печатку своїх акциденцій, бути "засміченою" ними. І тому про “чисту” сутність доводиться лише будувати інтуїтивні здогади. Самостійного ж і визначального існування сутність у цьому випадку мати не буде.

п.(4) - тут сутність чого б те ні було визначається або а) самим існуванням даного невідомого предмета, або б) лише людським існуванням. У першому випадку сутність - це «зупинене» становлення, це те, чим щось не «є» (to eimi), але «стало бути» (ti en einai). Якщо про те, що є нічого визначеного сказати не можна через його мінливість і змінність, то про що вже стало бути варто говорити виразно, тому що воно вже незмінно, фіксоване і може бути названо не тільки сутністю деякого А, але і також «цим буттям» («суттю буття», як іноді в російськомовній літературі перекладають д.-гр. термін ousia через не розчленованість онтологічної (= похідної від існування) і епістемологічної (= похідної від посвіди). Додамо, що при такому підході до речей існування будь-чого залишається невідомим Х-ом, пізнаваним за допомогою сутності цього невідомого існування. Пізнаючи сутність А, одночасно й еквівалентно пізнається також існування Х цього А, де в підсумку Х=А. Проблеми розходження сутності й існування тут не виникає і тому сутність визначається існуванням онтологічно і лише приблизно. Раціоналізм більш послідовний, коли цю онтологічну залежність заміняє зворотною, логічною (= мисленнєвою) залежністю.

В другому випадку (б) людина висновує зі свого власного існування (existentia), зі своєї екзистенції сутність іншого, навколишнього світу. Справа виглядає так, що налаштованість і хвилинна схильність людського існування визначають істотні і несуттєві характеристики речей у світі. Якщо сутність за своїм визначенням є родовим знанням, то індивідуальне існування повинне, мабуть, мати здатність узагальнювати характеристики інших речей. Але це безглуздо. Неможливо, щоб існування однієї речі (людини) було причиною сутності інших речей. Інша справа, якщо окрема екзистенція визначає одиничну сутність деякої речі через те, що її наявність залежить від екзистенції конкретної людини. Але в цьому випадку, у випадку інших одиничних речей у світі поняття сутності перетворюється на поняття «значення для» або «зміст» (феноменологічна онтологія ці два поняття не розрізняє). Містифікацію з онтологичною залежністю сутності від існування (див. п.(а)) захисники даного підходу намагаються переборювати шляхом внесення в ситуацію одиничної екзистенції таких само екзистенцій інших людей. Якщо значення речі для мене виявляється таким самої як й для інших людей, то таке значення стає об'єктивним, загальним, себто сутністю. Однак сутність залишається бути тут значенням, а логічне представлення онтологічної залежності сутності від існування залишається не вирішеним.

п.(5) - усе необхідне для існування сутності включається в до її складу. Але сутність не може бути складним і складеним утворенням. Якщо ні «буття», ні «мислення» не входять до складу такої сутності, то вона взагалі не мислима і не існує.

п.(6) - у цьому пункті сутність розуміється як сукупність внутрішніх зв'язків частин певної речі та здатність цієї сукупності виконувати певні функції, себто вступати у зовнішні взаємини з іншими речами. Зовнішні ознаки тієї чи іншої речі виявляються тільки відносно інших речей. В даному випадку сутність утворюється через абстрагування (відволікання) не від усіх зовнішніх (= випадкових і необов'язкових) властивостей певної речі, а від тих, які не вмикаються у незапобіжну залежність цієї речі від інших речей. Таке розуміння сутності залишається бути традиційним, бо ґрунтується на уявленні про цільове призначення речей.

п.(7) - у даному випадку сутність перетворюється на знак, тому що «загальне» і «різне» є результат відсилань і відносин розрізнення. Але відтак сутність виступає як результат взаємин різного і тому вона збігається із явищем як зовнішньою ознакою речі.

п. (8) – у цьому визначенні сутність і явище постають залежними одне від одного так, що властивості явища можуть перейти у властивості сутності, і навпаки (але тоді виникає питання щодо наявності властивостей у сутності). Інакше кажучи, тут сутність постає у вигляді незмінної величини функції, змінними величинами якої слід буде визнати явища. Але незмінна частина функції залишається бути саме функцією, через що сутність втрачатиме субстанційний характер, бо вона зі свого боку до того ж стає бути заручницею “інших відношень і властивостей”.

п.(9) - для більшості представників сучасної філософії сутність - це граматика мови. Оскільки світ речей є доступним у мові і через мову, то наше знання суті речей опосередковане будовою нашої повсякденної мови, себто сутність тут є способом упорядкування різноманітних чуттєвих або взагалі інформаційних даних через нашу мову.

б) інші поняття філософії нижче подані у різних найбільш поширених варіянтах їх визначення:

Рід - логічна узагальнююча характеристика множини речей, як то "жива істота" відносно поняття “тварина”, протиставляється поняттю "вид" (у нашому прикладі – “тварині”).

Вид - логічна специфікуюча (відрізняюча) характеристика множини речей, як то "тварина" на противагу до "живої істоти".

Буття - це основоположення для міркування та узагальнення думок щодо речей, себто це підстава для розуміння цілісності всього світу; іншим словом, це рід відносно видового поняття "існування".

Буття - це матеріальна основа світу, яка існує незалежно від думок.

Буття - це логічне основоположення для міркування про будь-що.

Буття - це передумова реального існування, в тому числі людського життя.

Буття - це зміст функції сполучаючого дієслова „єсть”, зв’язку різних слів, які мають відношення до реального світу і тим самим цей зв’язок фіксує у реченні факти існування реальних речей у світі.

Буття - це функція свідомості, яка покладає та фіксує реальність світу за допомогою понять.

Існування ( екзистенція ) - це перебування чуттєвих речей у світі.

Існування - це поняття для узагальнення тимчасових мінливих, несуттєвих ознак речей або множини деяких окремих речей, які не узагальнюються поняттям сутності, і які позначаються терміном “екстенсіонал” (= “поширення”).

Існування - це скінчене людське життя та похідне від нього перебування речей у світі.

Існування - це присутність будь-чого.

Існування - це смисл логічного зв’язку, який зветься терміном “інтенсіонал” (= “заглиблення”).

Субстанція - (лат. substare - "підстанція"; те, на чому все тримається) це те, що є у кожного в собі і для себе існуючого, і що проявляється у своїх явищах постійно, стало та незмінно.

Субстанція - як т.зв. "перша субстанція", це окремо взята річ як носій акциденцій.

Субстанція - як т.зв. "друга субстанція", це родова (логічна, мисленнєва) характеристика речі, яка дозволяє її мислити за допомогою понять.

Субстанція - те, що існує само по собі незалежно від усього іншого і не потребує для свого існування нічого іншого; незмінна частина буття.

Субстанція - матеріальна (річчєва) або мисленнєва основа окремої речі.

Акциденція - випадкова, а не необхідна риса чи ознака речі, через яку виявляють себе постійні внутрішні ознаки речі.

Акциденція - явище, на відміну від сутності.

Субстрат - виключно матеріальна (річчєва) основа окремої речі.

Субстрат - логічний рід того, що покладено до основи.

Субстрат - сукупність істотних і необхідних складових частин певної цілісності.

Субстрат - носій властивостей та якостей субстанції.

Субсистенція - сама через себе існуюча річ.

Субсистенція - у протилежність до акциденціям той специфічний спосіб буття, що пасує лише субстанції.

Акт - (лат. aktus - дієвість, дійсність) спосіб здійснення ідеального буття, спосіб переходу від буття до існування; протиставляється терміну "потенція".

Акт - переведення буття зі стану задуму у стан реалізації.

Потенція - (лат. potentia - здатність, сила) можливість здійснення буття.

Потенція - мета або причина існування.

Логіка - філософське вчення про правильне мислення; логічний - додержаний правил вірного (для західної культури перш за все несуперечливого) мислення.

Онтологія - філософське вчення про те, що існує.

Онтологія - філософське вчення про об'єкти посвіди.

Гносеологія - філософська теорія про принципи та методи наукового пізнання.

Епістемологія - філософська теорія знання та його принципи.

Гносеологія - філософська теорія про суб'єкт посвіди.

Цінність - це ідеальний зміст чуттєвого переживання, взаємини між людиною і речами.

Цінність - це регулятивний принцип (норма) наших вчинків, мета діяльності.

Цінність - якісна характеристика будь-якого відношення.

Глузд – (логічно) це зміст будь-якого слова.

Глузд – (онтологічно) це спосіб сполучення людини зі світом, себто - це зміст переживань.

Значення – (логічно) це зміст сполуки між словами та речами, при цьому зв’язок між тільки словами буде називатися смислом речення.

Значення – (онтологічно) це цінність того чи іншого блага як предмету людської потреби, себто це будь-який зміст, вагомий для людини або який слугує людині, а “в собі” не існує.

Знак - це матеріальне утворення або річ, призначена для позначення чогось іншого, відмінного від себе.

Трансцендентальний - термін для позначення всього того, що не є доступним нашим чуттєвим сприйняттям, але осягається розумом.

Трансцендентальний - це все, що не є доступним для людського розуму, а осягається натхненням або вірою.

Трансцендентний - потойбічний або зовнішній.

Рефлексія - це термін, яким позначають здатність до самоусвідомлення.

Рефлексія - це повернення думок до самих себе, або відбиття і утворення одних понять від змісту інших.

Поняття - це логічна форма думки, необхідна для одержання знання і пізнання світу. Логічно визначити поняття, значить звести обумовлене до роду і видової відзнаки. Онтологічно визначити поняття означає виявити сутність речі. Поняття є не метою, а засобом філософського пізнання.

Категорія - логічно це найбільш загальне поняття мислення, що не має видових відмінностей, онтологічно це стисла і нерозркладувана формула даного нам світу.

Підстава - це той первинний фундамент, спираючись на який ми можемо одержати знання тієї або іншої речі.

Матерія - онтологічно це позначка реальної чуттєво даної частини світу.

Матерія - це предмет спрямування людської практики.

Матерія - логічно це поняття, що фіксує зміст (матеріал) не лише відчуттів, а й думок.

Форма - усе те, що визначає або характеризує матерію.

Форма - онтологічно це принцип визначеності існування.

Форма - логічно це відношення між думками незалежно від їх змісту.

Зміст - онтологічно це результат застосування принципу форми до матерії.

Зміст - логічно це якість думок.

Кількість - те, що характеризує ту або іншу річ з формального боку.

Якість - зовнішнє характерне визначення речі, що відрізняє одну річ від іншої або частини в середині однієї речі.

Явище - те, що дано нашій свідомості в почуттєвому сприйнятті, себто це зовнішні ознаки речей.

Відношення - необхідна залежність між речами або їх частинами.

Ідея - онтологічно це “те, що кидається у вічі” в речах, визначеність речей.

Ідея - логічно це мирило спрямовуваності пізнавального акту.

Сутнє - усе те, що існує та може бути поданим в уяві.

Належне - на відміну від сутнього або факту існування це те, що вимушує щось відбутись.

Належне - міра примусу до виконання дії або вчинку.

Структура - зміст відношень між частинами цілого.

Система - зміст частин цілого відносно його зовнішнього оточення.

Абстракція - це ідеальне мисленнєве відволікання одних думок, за рахунок яких узагальнюються виокремленні риси певної множини речей, від інших думок, якими фіксуються тимчасові риси речей.

Абстрактне - тимчасове однобічне фрагментарне віддзеркалення тих ознак різноманітних речей, за якими цю множину речей можна співмірювати та урівняти.

Конкретне - у протилежність до абстрактного досконала повна і завершена характеристика речі чи множини речей. Сутність є абстракцією від чуттєвого матеріалу, разом з тим вона є конкретною характеристикою його. Абстракція не обов’язково є сутністю.

Філософія то є розвинута форма абстрактно-конкретного поняттєвого мислення про світ взагалі, про людину в цьому світі, про мислення щодо світу та людину у ньому.