2. Загальна характеристика висловлювання.

Треба розрізнювати логіко-семантичні категорії "висловлювання", "судження", "речення".

Речення є такою мовною побудовою з підметом і присудком, в якій об'єднуються слова за певними граматичними (синтаксичними) правилами. Відповідно, речення є граматичною (синтаксичною) категорією. Речення є категорією мовознавства і у другу чергу – логіки. Речення є мовною, словесною формою виразу висловлювання.

Судження в традиційній логіці означає форму мислення, в якій встановлюється розмаїття предметів, котрим притаманні різні певні властивості та ознаки. Відповідно, за допомогою судження як форми мислення, ми щось певне стверджуємо або заперечуємо про предмети. Тому судження, на відміну від поняття, є першою формою логічного мислення, яке оцінюється на істинність. Інакше кажучи, поняття не є знанням, а судження вже є.

В традиційній логіці істинним вважається судження, яке адекватно виражає і формулює нашу зналість про дійсність, відповідає їй, а хибним — судження, що не відповідає дійсності. Судження, таким чином, є логічною категорією. У сучасній логіці при виділенні особистої форми мислення використовують термін "висловлювання".

Висловлювання (= пропозиція) є виразом форми мислення і форми подання знання. У висловлюванні а) щось стверджується чи заперечується як про емпіричні, себто чуттєво данні об'єкти, так і про абстрактні; б) виражаються відношення між об'єктами думок; в) фіксується наявність чи відсутність ознак, властивостей класу об'єктів чи елементу певного класу.

Висловлювання є основним предметом вивчення логіки висловлювань і логіки предикатів. Воно може бути поданим у повсякденній мові та у знаково-символічній, особливо якщо йдеться про штучні формалізовні мови. Мовними формами виразу висловлювань у сучасній формальній логіці є формули логіки висловлювань і логіки предикатів, себто знаки штучних мов. Їх конструюють для виразу структури висловлювань і якщо їх розглядають незалежно від змісту цих висловлювань, то тоді вони представляють тільки їхні синтаксичні засоби виразу.

Всі види висловлювань виражаються через речення, але не будь-яке речення є висловлювання. Побажання, гасла, вибачення, прохання, заклики не є висловлюваннями (судженнями), хоч вони й є реченнями. Отже, речення і висловлювання не можна утотожнювати.

У сучасній логіці висловлюванню приписують також інтенсіональну та екстенсіональну характеристики. Його інтенсіональною (лат. intension - напруга, намір) характеристикою буде ідеяльний зміст, пуття, інформація, думка, що виражені у даному висловлюванні, а екстенсіональною (лат. extentio – обсяг, протяг) характеристикою буде відповідність пуття чи думки тому колу предметів, на яке поширюється висловлювання і відтак цією характеристикою буде "істина" чи "хибність" як логічні значення. У найпростішому випадку якщо чин, який описується у висловлюванні, відповідає дійсності, то таке висловлювання є істинним, якщо не відповідає — хибним.

Істинність і хибність називаються логічними значеннями висловлювання, або його значеннями істинності. Іноді говорять: якщо висловлювання є істинним, то воно має логічне значення «істина», а якщо воно є хибним, тоді воно має логічне значення «хиба». Сама проблема визначення логічного значення висловлювання не входить до компетенції логіки. У ній лише передбачається, що кожному з них можна приписати певне логічне значення.

Принцип, відповідно до якого висловлювання може бути тільки істинним або хибним, отримав у логіці назву принципу двозначності.