1. Колізійний метод і колізійні норми

Правовий метод регулювання – це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. Крім нього, для врегулювання відносин з “іноземним елементом” застосовуються два юридико-технічні методи: колізійний та матеріально-правовий. Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права.

Специфічність суспільних відносин, які потребують врегулювання в міжнародному приватному праві, обумовила особливості методів цього регулювання. Особливим, передовсім, є колізійний метод. Він впродовж довгого часу вважався корінним методом міжнародного приватного права. Однак, процес уніфікації норм матеріального характеру в міжнародних договорах призвів до необхідності визнання другого метода регулювання в міжнародному приватному праві – матеріально-правового.

Як зазначається в літературі, матеріально-правові норми одержали визнання після 50-х років минулого століття, як засоби реалізації матеріально-правового метода. Таким чином, методи регулювання у міжнародному приватному праві є особливими, такими, що мають свою специфіку.

Первісно міжнародне приватне право розвивалося переважно як колізійне право. Саме колізійний метод зумовив виникнення цієї правової галузі. Характерною рисою колізійного методу є те, що він, не регламентуючи відношення по суті, визначає право якої держави має бути застосоване для регулювання відносин з “іноземним елементом”.

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного права, пройшло тривалий шлях. Воно виникало в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911 року князем Олегом, в 944 – князем Ігорем, інших джерелах.

Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика і доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово розвинулась його назва – міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були італійці Бартол (1314-1357), Бальд (1327-1400), які коментували тексти римського права. Ці коментарі в основному стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили вчення про “автономію волі” сторін, за яким останні могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500-1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертрен д’Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу “ввічливості”, який полягав у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки “міжнародній ввічливості” (Ульріх Губер та деякі інші вчені Голландії XVII ст.).

У ХІХ ст. зазначені теорії підтримані у США (Джозеф Сторі). У “коментарях конфліктного права” останнім було вжито термін “міжнародне приватне право”, який і донині викликає заперечення. Термін “міжнародне” не відображає характеристики форм цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Але інші назви: “конфліктне право”, “колізійне право” у правовій системі США та інших країн повністю не охоплюють предмета цієї галузі.

Зважаючи на те, що й досі не запропоновано назви, яка б найбільшою мірою відповідала зміст цієї галузі права, доводиться приймати умовний термін “міжнародне приватне право”, як такий, що регулює цивілістичні відносини з “іноземним елементом”.

Після того, як визначалася назва галузі “міжнародне приватне право”, значні внески у розвиток його доктрини зробили вчені Англії, Німеччини, Франції, Голландії, Росії, України, Болгарії, Угорщини, Чехословаччини.

В Україні міжнародне приватне право покликано розв’язувати колізії, які виникають між правовими системами різних держав. Таким чином, колізія в міжнародному приватному праві – це така правова ситуація, в якій приватноправове відношення внаслідок наявності в ньому іноземного елемента підпадає під чинність двох чи більше національних правових систем. Тобто в ситуаціях, коли відношення характеризується проявом юридичного зв’язку з двома чи декількома правопорядками, кожний з яких може бути застосованим для врегулювання даного суспільного відношення. При чому у приписах відповідних систем права можуть міститися такі значні розбіжності, що юридичні наслідки застосування того чи іншого правопорядку можуть виявитися протилежними.

Потреба застосування колізійного методу може виникати як у випадку неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх схожості. Для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Колізійний метод застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання.

Цей метод покликаний розв’язувати проблеми, які виникають у Міжнародному приватному праві. Їх вирішення здійснюється різними способами. Наприклад, через застосування уніфікованих матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв; “переборення” колізії, тобто тимчасове її подолання стосовно конкретних випадків правозастосовчої діяльності, яка може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлумаченні права. Але найчастіше для вирішення колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), що визначають законодавство тієї правової системи, яке необхідно застосувати до певного відношення. Тому метод, за допомогою якого врегульовуються колізії через застосування колізійних норм, і отримав назву колізійного.

Вирішення питання про те, яку правову систему обрати, коли системи кількох держав колізують одна з одною, в багатьох випадках являє собою доволі складне завдання. При його розв’язанні нерідко виникає необхідність враховувати потреби міжнародної співпраці, розвитку господарських зв’язків між державами та інтереси сторін – учасників відношення.

Для Міжнародного приватного права мають значення не будь-які колізії, а тільки такі, що виникають між іноземними системами (міжнародні колізії). Внутрішні колізії, наприклад, такі, що виникають в одній правовій системі між різними її правовими формами чи галузями, не входять до сфери міжнародного приватного права.

Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми

Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує відносин з “іноземним елементом”. Її існування має сенс за умови використання матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює відносини у міжнародному приватному праві.

Наявність і використання таких норм і визначає матеріально-правовий метод регулювання зазначених відносин. Він полягає саме в тому, що відносини регулюються безпосередньо юридичними нормами.

До матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві відносять: 1) уніфіковані норми міжнародних договорів; 2) норми національного законодавства, які регулюють відносини з “іноземним елементом”; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судову практику (в державах, де вона визнається формою права).

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб’єктами права для безпосереднього регулювання відносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми.

Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується при укладанні угод з питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р., Брюссельській конвенції про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р., Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.

Норми національного законодавства, які регулюють відносини з “іноземним елементом”, можуть міститися в конституціях держав та іншому законодавстві.

У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.

Часто норми національного права є результатом трансформації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб’єктів права в певній державі, а й права та обов’язки таких суб’єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові або господарсько-правові за змістом, ці норми є матеріально-правовими нормами міжнародного приватного права.

Використання матеріально-правового методу має переваги перед колізійним. По-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників відносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулюванні. Своєю чергою, колізійний метод регулювання сприяє усуненню прогалин, які утворюються при використанні виключно матеріально-правових норм. Поєднання цих методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов’язків суб’єктів відносин.

2. Колізія законів — розходження змісту (суперечність) двох або більше формально діючих нормативних актів, виданих з одного й того ж питання, тобто регулюють однакові правовідносини, але по-різному. Колізія законів розв'язується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до випадку, що розглядається. Залежно від характеру колізійної ситуації керуються такими правилами:

1) у разі, коли розходяться між собою акти, видані одним й тим же правотворчим органом, але в різний час, коли прийняття нового акта не супроводжувалось одночасним скасуванням застарілих актів з того ж питання, застосовується акт, виданий пізніше. Що стосується раніше виданих актів, то до приведення їх у відповідність з новим законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону;

2) у разі, коли розходження має місце між загальним та спеціальним актом, який був прийнятий раніше і не скасований прийнятим пізніше загальним актом, перевага віддається спеціальному акту;

3) якщо розходяться акти, видані одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили. Наприклад, неузгодженість виявилась між будь-яким законом та Конституцією України (обидва акти прийняті Верховною Радою) — колізія вирішується на користь Конституції;

4) у разі, коли норми права, що розходяться за змістом, містяться в актах, які прийняті різними за місцем в ієрархічній структурі органами — вищестоящим та нижчестоящим, застосовується норма, прийнята вищестоящим органом, як така, що міститься в акті більшої юридичної сили;

5) якщо розходження має місце між нормами закону України та нормами міжнародного договору України (відповідно до ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України), діє таке правило: якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Відповідні положення закріплено в багатьох конкретних законах, зокрема, у ст. 8-1 КЗпП; 6 ) коли справу маємо з актами різних держав (своєї та іншої), які діють стосовно іноземних громадян, чиє правове становище може визначатися як законами країни, громадянином якої він є, так і законами місця перебування, вибір нормативного акта провадиться на основі так званих колізійних норм. Тут ми стикаємось з особливим випадком екстериторіальності та дії закону щодо осіб (за колом осіб), коли можливе застосування органами держави (зокрема судами) у тих чи інших справах законів не своєї, а іноземної держави. Конкретні вказівки щодо таких ситуацій дають, як уже зазначалось, спеціальні колізійні норми.

Колізійна норма, що використовується міжнародним приватним правом, є засобом, який дозволяє усунути суттєві розбіжності при регулюванні приватноправових відносин у різних національних правових системах (це стосується відносин, обтяжених іноземним елементом). Застосовується вона при наявності таких юридичних колізій, як: інтертемпоральні (часові колізії); інтерперсональні (що випливають із належності фізичних осіб до певної релігії, національності тощо); просторові (які поділяються з позицій міжнародного приватного права на: міжнародні, інтернаціональні, внутрішньодержавні)

Приховані колізії являють собою основну причину конфлікту кваліфікацій . Приховані колізії прийнято називати «колізіями колізій» , Тобто зіткненням колізійних принципів. Позитивні колізії колізій - Коли дві і більше правопорядку одночасно претендують на регулювання одного й того ж відносини. Негативні колізії колізій - Жоден з можливо застосовних правопорядку не погоджується регулювати спірне правовідносини.

Приховані колізії лежать в основі теорії відсилань: зворотного відсилання і відсилання до третього закону. Зворотне відсилання означає, що обране на основі колізійної норми країни суду іноземне право відсилає назад до закону суду. Відсилання до третього закону має місце у випадку, коли обраний іноземний правопорядок не містить матеріального регулювання даного відносини, а наказує застосувати право третьої держави. Причини появи посилань не тільки приховані колізії, а й характер колізійної норми: це норма абстрактного, загального характеру, що відсилає до іноземного правопорядку в цілому, в тому числі не тільки до матеріального, але й до колізійного права. Безпосередньою причиною виникнення відсилань є негативні колізії колізій.

У деяких випадках у процесі вибору норм виявляється, що один і той же питання регулюють два (або більше) формально діючі норми неспівпадаючі або навіть суперечливого змісту (колізія норм). Зазвичай колізії бувають лише удаваними і після уважного вивчення норм усуваються, тому що неспівпадаючі за змістом норми відносяться до різних особам, об'єктам, фактів або ж не суперечать, а доповнюють і розвивають один одного. Але можливі й дійсні колізії, пов'язані з відсутністю належного обліку попереднього законодавства при прийнятті нових нормативних актів.

3. Колізійна норма – прояв самообмеження, який був прийнятий сувереном й обумовлений потребами цивільного обороту. Звеков так визначає поняття колізійної норми – воля до такого самообмеження часто виражається у формі акту, що має вищу юридичну силу, адже результатом такого самообмеження є допущення чинності іноземного права, що виражає волю іноземного суверена, у вітчизняному "правовому господарстві”.

Зауваження щодо колізійних норм:

· повинна існувати однорідність правових відносин, які регулюються за допомогою колізійного права;

· суверени повинні мати намір вирішити колізійну ситуацію;

· повинний бути вироблений загальний спосіб дії на колізійну ситуацію;

· повинні бути однозначно побудовані колізійні норми (мати однакову структуру) – в результаті чого з’являється можливість врегулювання колізійної ситуації, на вирішення чого й спрямоване колізійне право.

Колізійна норма та її побудова

Колізійна норма – правило, що встановлює, право якої держави повинно бути застосованим або принцип за яким шукати застосовне право щодо відповідного право відношення, ускладненого іноземним елементом. Такі норми, відомі законодавству будь-якої держави світу й існують у міжнародних договорах.

Колізійна норма складається з двох частин:

· об’єм колізійної норми – зазначає правовідносину або правовідносини, до яких застосовується дане правило поведінки. Об’єм вказує на зміст відносин, які мають міжнародний характер, для врегулювання яких необхідно обрати застосовне право. Об’єм робить однорідними відносини = статут правовідносин;

· прив’язка (формула прикріплення) – формулює принцип вибору застосовного права. Указує на право, яке підлягає застосуванню.

У попередньому прикладі об’ємом є нерухоме й рухоме майно, а прив’язкою – громадянство заповідача й місце знаходження майна.

Види колізійних прив’язок

1.Види колізійної прив’язки за побудовою:

- Односторонні. Прив’язка може точно зазначати законодавство, яке підлягає застосуванню. Наприклад, пункт 2 статті 1611 проекту Цивільного кодексу говорить: "Спадкування нерухомого майна регулюється правом країни, в якій знаходиться це майно, а майна, внесеного до державного реєстру України – правом України”.

- Двосторонні. Не називають конкретний правопорядок, а лише формулюють загальний принцип, за яким буде обрано відповідне матеріальне право. Норми називають двохсторонніми умовно, не за кількістю вказаних у прив’язці правових систем, а як протиставлення значенню терміна одностороння колізійна норма.

Якщо правило поведінки потребує застосуванню точно названого права (України, Росії, Ф.), прив’язка буде односторонньою, коли ж право відповідної держави не названо, а законодавчий припис відсилає до конкретного закону (Закону "Про громадянство”, Закону "Про місце проживання” й так далі), то така колізійна норма називається двосторонньою.

2.За формою виразу волі законодавця поділяються на:

- імперативні (жорсткі) – містять категоричні приписи, які не можна змінити вибором сторін правовідносин.

- Диспозитивні – встановлюючи загальне правило вибору права, надають сторонам можливість відмовитися від нього та замінити іншим правилом. [...якщо сторони не домовилися про інше, ... сторони можуть...]

- Альтернативні – передбачають декілька правил для вибору застосовного права, залишаючи вибір за сторонами цивільних відносин або правозастосовчими органами. Альтернативні прив’язки поділяються на прості(усі прив’язки рівнозначні між собою)та складні (прив’язки підпорядковані між собою, так є основна або головна та субсидіарна).

Гнучке колізійне регулювання

Також існують гнучкі колізійні прив’язки, які не мають встановлених меж.

Сукупність питань, які можуть виникати з конкретної правовідносини, не завжди вирішується вищезгаданими типами колізійних прив’язок. Зустрічається така ситуація, коли права й обов’язки сторін контракту впорядковуються за Законом однієї держави, а інші питання – за законодавством іншої держави.

Сучасні тенденції розвитку МЧП відображаються і у розвитку прив’язок. Просліджується тенденція (в уніфікаціях) до відмови від класичних жорстких прив’язок, які базуються на одному критерію для визначення застосовного права. Вони не зникають, а лише змінюється їх роль. Їх починають використовувати як допоміжні (субсидіарні) прив’язки, а у якості головного способу вибору права використовуються гнучкі правила – таким чином враховуються усі конкретні обставини справи. Наприклад: вибір права, з яким дане право відношення найбільш тісно пов’язане. „proper law” або „lex cauze”.

Випадки гнучкого регулювання:

1. часто є застосовним тоді ж, коли і Закон держави продавця для вирішення колізійних питань у сфері договірних зобов’язань. Застосовне право, у такому випадку, встановлюється шляхом тлумачення договору та усіх обставин, що відносяться до нього.

2. „proper law” – використовується як загальний підхід для регулювання усіх приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом. НП: Закон про МЧП Австрії 1978р. „правовідносини з іноземним елементом підкоряються правопорядку з яким є найбільш тісний зв’язок.

3. Закон з яким дане правопорушення найбільш тісно пов’язане. Цей принцип найтіснішого зв’язку застосовний тоді, коли класичне жорстке регулювання не призводить до належного результату (правопорушення трапилося у відкритому морі), або викликає наслідки протилежні контракту.

4. застосування принципу найбільш тісного зв’язку до Закону громадянства, у випадку біпатрида або апатрида. Результатом такого застосування є обрання Закону постійного місця проживання (доміцилію).