Семінарське заняття 11

Тема 12. Світове господарство і міжнародні економічні відносини

1. Суть світового господарства, етапи його розвитку. Сучасна організаційно-економічна структура світового господарства. Закономірності розвитку світового господарства.

2. Форми міжнародних економічних відносин.

3. Економічна інтеграція. Її суть та стадії.

4. ТНК в системі міжнародних економічних зв’язків.

5. Міжнародний поділ праці та його основні форми. Міжнародна торгівля.

6. Міжнародний рух капіталу. Причини, форми вивозу капіталу.

7. Світові валютно-кредитні відносини.

8. Міжнародна міграція робочої сили.

1. Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. Цей процес об'єктивно зумовлений дією кількох факторів.

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування військових потенціалів і загрози людству можливих глобальних війн, політики мирного співіснування різних економічних систем.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним 0оділом праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси лише шляхом спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

Формування світового господарства - процес тривалий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним змістом.

Світове господарство та його структура.

На процес відтворення у кожній країні впливають діючі у межах національних господарств закони. Міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграція робочої сили тощо зростаючою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів. Крім того, розгортання НТР стимулювало процеси інтернаціоналізації продуктивних сил, капіталу, поглиблення міжнародного поділу праці, усього процесу суспільного відтворення. Тому дія загальних законів та закономірностей у межах світового господарства, його сутність, основні елементи, найважливіші закони та закономірності розвитку, їх соціально-економічні наслідки є предметом дослідження економічної теорії.

Сутність світового господарства та закони його розвитку.

Населення на нашій планеті сягнуло 6,3 млрд. осіб і щорічно зростає приблизно на 80 млн. осіб. Людство розмовляє 2796 мовами (за деякими даними - 5000), в Україні - 73 мовами. На Землі існує майже 210 держав, які перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва поступово поширюється, але ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією більшість людства проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 країн). За економічним потенціалом лідирують розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада, які створюють до 50 % ВНП планети. Приблизно 35 держав належать до типу розвинутих, серед них понад 10 - високорозвинуті. У кожній країні сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносини економічної власності і господарський механізм, науковий, промисловий, фінансовий, ресурсний, трудовий та інший потенціал.

Економісти пропонують різні визначення, в яких, з одного боку, при з'ясуванні сутності світового господарства наголошується на зв'язках між різними країнами, а з іншого - на наявності національних господарств і лиш після цього на взаємозв'язках між ними. З методологічної точки зору другий підхід логічніший, оскільки відповідає вимогам системного аналізу. Його вимогами є такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, а також загальна мета. Цілісність і організованість світового господарства забезпечує його господарський механізм та міжнародні поділ праці, який теж належить до сфери міжнародних економічних відносин, оскільки до них відносять техніко-економічні відносини між різними раїнами, а отже, відносини міжнародної спеціалізації, кооперації, комбінування та інші (як сфера міжнародного поділу праці).

До складу світової економічної системи відносять світові продуктивні сиди та світовий господарський механізм. На їх основі утворюються такі міжнародні економічні метасистеми:

1) міжнародний технологічний спосіб виробництва, сформований у наслідок діалектичної взаємодії процесів інтернаціоналізації продуктивних сил та техніко-економічних відносин. Основою сучасного світового господарства є передусім процес інтернаціоналізації продуктивних сил, а у ширшому контексті - процес інтернаціоналізації технологічного способу виробництва;

2) міжнародний суспільний спосіб виробництва, який поступово формується у процесі діалектичної взаємодії процесів інтернаціоналізації продуктивних сил та відносин економічної власності у всіх сферах суспільного відтворення. Формами вияву процесу інтернаціоналізації відносин економічної власності у сфері безпосереднього виробництва є формування інтернаціональних витрат суспільно-необхідної праці, інтернаціональна вартість; у сфері обміну - інтернаціональна ціна, інтернаціоналізація грошей та інших форм інтернаціональних товарно-грошових відносин;

3) міжнародний економічний спосіб виробництва, який поступово утворюється внаслідок діалектичної взаємодії інтернаціоналізації технологічного способу виробництва, організаційно-економічних та відносин економічної власності.

Сучасне світове господарство - складна економічна система, що виникає в процесі діалектичної взаємодії національних господарств, інтеграційних економічних угруповань та наднаціональних економічних організацій світу і розвивається на основі зростаючої інтернаціоналізації продуктивних сил у формі міжнародних економічних відносин, цілісність якому (господарству) надає наднаціональний господарський механізм.

До світових економічних організацій належать окремі спеціалізовані об'єднання ООН (наприклад, Комісія ООН з питань народонаселення, що займається проблемами демографії та демографічної статистики в міжнародному масштабі; Міжнародна організація праці, яка спрямовує свої зусилля на поліпшення умов праці, регламентацію робочого часу, боротьбу з безробіттям та ін.) та галузеві економічні об'єднання в межах ООН (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Всесвітня організація охорони здоров'я та ін.), Світова організація торгівлі тощо.

Закон інтернаціоналізації виробництва. Якщо дотримуватись принципу примату виробництва, то вирішальну роль у формуванні цілісності сучасного світового господарства мають закони сфери безпосереднього виробництва і передусім закон його інтернаціоналізації.

Закон інтернаціоналізації виробництва - закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між процесом переростання економічним способом виробництва меж національних країн, з одного боку, і поступовим формуванням механізму поєднання особистісних і речових факторів виробництва, взаємодії людини з природою та створення при цьому необхідних матеріальних і духовних благ, відтворення самої людини на інтернаціональному рівні - з іншого.

2. Основними формами економічних відно­син, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є форми,

представлені в схемі

Розглянемо ці форми по суті.

Міжнародна торгівля - це форма функціонування світового ринку, під яким розуміється система обміну товарами й послугами на міжнародному рівні. Світовий ринок є складовою частиною світового господарства. Тому, хоча міжнародна торгівля існувала давно, світовий ринок сформувався (мова про це йшла в попередніх

' Современньїй импсриапизм: тенденцми и противоречия - М..Мисль. 1988 -С 338.

темах) лише в період зародження й розвитку капіталістичних відносин. Особливостями світового ринку є те, що на ньому, по-перше, формується інтернаціональна вартість, по-друге, склада­ються світові ціни, в основі яких лежить інтернаціональна вар­тість. Характерною особливістю світового ринку на сучасному етапі є відносно високий ступінь його монополізації, оскільки світова торгівля стає ареною панування міжнародних монополій, особливо транснаціональних. Істотно впливає на розвиток міжнародної торгівлі також державна зовнішньоекономічна політика.

Міжнародний рух капіталу. Найважливішою тенденцією в міжнародних економічних відносинах з 20 ст. стало те, що поруч з вивозом товарів набуває все більшого значення вивіз капіталу. В сучасних умовах це практично основна форма міжнародних економічних відносин.

Необхідністю і головною причиною вивозу капіталу є його від­носний надлишок і монополізація національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Отже, капітал спрямову­ється за кордон у пошуках більш високого прибутку.

Існує дві основні форми вивозу капіталу: вівіз позичкового й підприємницького капіталу. Позичковий капітал вивозиться у вигляді міжнародних позик, що надаються як державами, так і великими міжнародними банками та валютними фондами (Міжна­родний банк реконструкції, Світовий банк, Міжнародний валют­ний фонд тощо). Позичковий капітал вивозиться: а)у вигляді будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств; б)шляхом придбання акцій закордонних підприємств; в)шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірних підприємств.

Міжнародна міграція робочої сили. Створення великої ма­шинної індустрії викликав розвиток і такої форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили. Вона проявляється в еміграції (виїзді робочої сили за кордон) та імміг­рації (приплив робочої сили з-за кордону). Звичайно, на міжнаро­дну міграцію робочої сили впливають і національні, й політичні, й ідеологічні фактори. Проте визначальними виступають фактори економічні.

Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена не­рівномірністю нагромадження капіталу, існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших.

Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучас­них умовах є рух двох різних типів мігрантів з відсталих країн у розвинуті. Один ТДП - це наукові кадри й спеціалісти (так звана втеча розуму), інший тип - це некваліфікована або малокваліфіко-вана робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає важка ручна праця.

Міжнародний обмін технологіями. В умовах НТР великих масштабів досягає міжнародний технологічний обмін. Він відбува­ється в різних формах, які включають продаж готових товарів, комплектуючого обладнання для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноухау69. Продаж технологій має двояку мету. По-перше, вони продаються як звичайний товар, по-друге, продаж технологій використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.

Міжнародні валютні відносини. В зв'язку зтим, що практич­но всі міжнародні економічні відносини мають вартісне вираження й опосередковуються грошовими формами, між країнами світового господарства формуються певні міжнародні валютні відносини. Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цих відносин є стан платіжного балансу.

Платіжний баланс - це виражене у валюті кожної окремої країни співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як, правил о, за рік. Стан платіжного балансу залежить від багатьох факторів. Серед них: стан зовнішньоторговельного балансу, міжнародного балансу послуг і руху інвестиційних доходів (прибутків, дивідендів, процентів), балансу міжнародного руху довгострокового й короткострокового кредиту тощо.

Стан платіжного балансу безпосередньо впливає на курс валюти тієї чи іншої держави. При активному платіжному балансі курс даної національної валюти підвищується відносно валют інших країн, при пасивному - навпаки понижується.

У сучасних умовах у світовому господарстві функціонує так звана ямайська міжнародна валютна система. Золото, як валютна цінність з цієї системи виключено. В основу визначення валютних паритетів покладені "спеціальні правила запозичення" -СДР70. Величина одиниці СДР визначається кошиком валют, до якого входять: долар США, німецька марка, японська ієна, англій­ський фунт стерлінгів, французький франк.

Міжнародні кредитні відносини. На основі руху позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин виникає міжнародний кредит. Він означає надання в масштабі світового господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, строковості й платності. Суб'єктами (кредиторами й позичальни­ками) міжнародних кредитних відносин виступають банківські й промислові корпорації, державні організації, міжнародні й регіо­нальні фінансово-кредитні інститути. Міжнародний кредит відо­бражає процес інтернаціоналізації світового виробництва.

Рух позичкового капіталу в світовому масштабі привів до фор­мування світового ринку капіталів. Він являє собою сукупність національних і міжнародних ринків капіталів. На цьому ринку розвинуті країни світу виступають одночасно і як кредитори, і як боржники, більшість же країн, що розвиваються, як боржники. (До останніх відноситься й Україна), їх сумарний зовнішній борг досяг астрономічних вершин - більш як трильйон доларів, що означає повну втрату ними економічної самостійності.

3. Міжнародна економічна інтеграція - це процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і розподілу праці між національними економіками, взаємодії їх виробничих структур на різних рівнях і в різних формах. На мікрорівні цей процес іде через взаємодію капіталів окремих господарських суб'єктів (підприємств, фірм) окремих країн шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філіалів за кордоном. На міжнародному рівні інтеграція здійснюється на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик.

Бурхливий розвиток міжфірмових зв'язків породжує необхідність міждержавного (а в деяких випадках наддержавного) регулювання, спрямованого на забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами в рамках даного регіону, на узгодження і проведення спільної економічної, науково-технічної, фінансової і валютної, соціальної, зовнішньої й оборонної політики. В результаті створюються цілісні регіональні господарські комплекси з єдиною валютною інфраструктурою, загальними економічними пропорціями, фінансовими загальними фондами, наднаціональними або міждержавними органами управління.

Отже, міжнародна економічна інтеграція означає співробітництво між національними економіками різних країн з частковою або повною їх уніфікацією, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближення ринків кожної з країн з метою створення одного більшого, гобто спільного, ринку.

Факторами, що визначають інтеграційні процеси у світі, є поглиблення міжнародного поділу праці, розвиток продуктивних сил під впливом загальносвітового за своїм характером НТП, бурхливий розвиток комунікаційних можливостей, об'єктивна необхідність спільного розв'язку глобальних проблем існування людства тощо.

Формами міжнародної економічної інтеграції виступають:

1. Зона вільної торгівлі - пільгова зона регіонального типу, у межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля країн, які входять у гаку зону. Зони вільної торгівлі сприяють зростанню внутрішньої, а на цій основі і взаємної торгівлі країн-членів. Найрозвиненішою з таких зон є Зона вільної торгівлі промисловими товарами в Європі.

2. Митний союз - спільна митна територія двох і більше країн з повною ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом відносно третіх країн. Мета створення митного союзу: полегшити торгівлю країн-учасниць і, в той же час, не створити додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами. ВТО дуже ретельно слідкує за дотриманням цього положення серед своїх членів.

3. Спільний ринок - об'єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням у його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили.

4. Економічний союз - об'єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики.

5. Політичний союз - об'єднання країн на основі укладення спільного договору з метою проведення спільної політики у всіх сферах суспільного життя.

6. Міжнародні організації, угрупування, комплекси — об'єднання країн чи інших суб'єктів за окремими інтересами (або групою окремих інтересів) для спільного здійснення різноманітних заходів, спрямованих на їхнє задоволення.

Об'єктивний характер економічної інтеграції не означає, що вона здійснюється спонтанно, стихійно, поза рамками управління з боку держави і міждержавних органів. Формування регіональних інтеграційних комплексів має договірно-правову базу. Групи країн на основі взаємних угод об'єднуються в регіональні міждержавні комплекси і проводять спільну регіональну політику в різних сферах життя.

Економічна інтеграція сприяє посиленню взаємозв'язку та взаємодоповнюваності національних господарств на основі міжнародного поділу праці.

Інтеграційний процес характеризується:

планомірною зміною структури окремих країн, координацією співпраці держав, узгодженою ув'язкою асортименту продукції у країнах співдружності, а також спільним використанням науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці. Внаслідок цього прискорюється науково-технічний процес, повніше використовуються сировинні ресурси, підвищується ефективність функціонування національних господарств;

створенням та удосконаленням міжнародної співпраці, що поглиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

активізацією ролі внутрішньої економічної політики у створенні умов для поглиблення ефективності господарських зв'язків з іншими країнами. Це виражається у перебудові економік поєднаних країн, скерованій на реалізацію взаємних і міжнародних норм якостей та стандарту. Інтеграція передбачає не тільки використання тих або інших особливостей галузевої структури виробництва у окремих країнах для взаємовигідного обміну діяльністю, але й цілеспрямовану перебудову структури національних господарств, що забезпечує значно вищий ступінь їхньої взаємодії та розширення можливостей міжнародного поділу праці.

Серед численних інтеграційних угрупувань можна виділити в Західній Європі ЄС і ЄАВТ, у Північній Америці - НАФТА, регіональні і субрегіональні інтеграційні формування у Латинській Америці, Азії, Африці. Історично найбільш чітко інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі, де у другій половині XX ст. створюється єдиний економічний простір цілого регіону, в рамках якого інтеграція досягла найдовершеніших форм.