Поняття "міжнародні економічні організації" (МЕО). Роль МЕО в системі МЕВ Міжнародні економічні організації - сукупність міжнародних міжурядових та неурядових установ та організацій, створених для налагодження і розвитку економічного і політичного співробітництва, регулювання світогосподарських зв'язків, стабільного розвитку світової економіки на основі вільного руху капіталів та дотримання принципів міжнародного права. Наприкінці 90-х XX ст. налічувалося до 5 тис. М.е.о., в т.ч. понад 300 міжнародних міжурядових організацій (див. рис. 9.1.). Типізація міжнародних організацій. Критерії типізації 1) Членство держав -- Міжнародні міждержавні організації (це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.) -- Міжнародні недержавні організації (організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політичними, економічними, ідейними, професійними та іншими інтересами, об'єднання різних громадських угруповань з різних країн). -- Змішані (ні перше і не друге. наприк. Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також включає представників професійних спілок та робітників) 2) Географічне охоплення -- глобальні (організації, членами яких є представники всіх чи майже всіх країн світу). -- регіональні (бере участь велика кількість представників певного регіону) -- субрегіональні (організації, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів (Організація Чорноморського економічного)). 3) Компетенція -- Універсальні (загальної компетенції -- організації, які охоплюють широке коло відносин між членами); . -- Спеціальні (вузької компетенції. організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі або охоплюють певний напрям діяльності) 4) Характер повноважень -- Міжнародні організації (утворення конфедеративного типу. Конфедерація - форма державного устрою, за якої держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи.) -- Наднаціональні організації (утворення федеративного типу. Федерація -- форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем. Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зобов'язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення.). 5) Період функціонування -- тимчасові (якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припинила своє існування); -- постійні. 6) Порядок вступу до організації -- відкриті (членом яких може стати будь-яка держава на свій розсуд); -- закриті (можуть приймати нового члена лише за згодою засновників та за дотримання ним деяких інших умов). Міжнародні міжурядові організації створюються на основі добровільної участі країн, передбачають існування постійних наддержавних органів, наділених певними повноваженнями та функціями (координаційними, арбітражними та ін.) і затверджуються міжурядовими угодами. Частина з них створена на комерційній основі й ставить за мету привласнення прибутків. Міжнародні неурядові організації передбачають колективне та індивідуальне членство, не ставлять перед собою комерційних цілей і не затверджуються міжурядовими угодами. Найважливіша міжнародна організація - ООН.
Рис. 9.1. Міжнародні організації глобального типу у світовій регулятивній інфраструктурі
Етапи розвитку міжнародних економічних організацій У розвитку М.е.о. виділяють декілька етапів. Щодо домінування інтересів окремих наймогутніших країн перший етап охоплює 1945 - кінець 50-х і характеризується абсолютною перевагою США у сфері торгівлі та валютно-фінансових відносин. З ініціативи США на міжнародній валютно-фінансовій конференції В Бреттон-Вудсі ООН у 1944 було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) як незалежні спеціалізовані установи ООН. Згідно зі статутом МВФ, до якого на час створення входило 49 країн, він ставив за мету сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері, регулювання валютно-розрахункових відносин, підтримання рівноваги платіжних балансів, стабільність паритетів валют країн-учасниць та ін. Росія та Україна брали участь у конференції, але угоду з МВФ не ратифікували і не вступили до цієї організації. МБРР, до якого входили лише країни, які були учасницями МВФ, створювався для надання фінансової допомоги на відновлення, реконструкцію та наступний розвиток країн-учасниць через довготермінові кредити, стимулювання припливу іноземних приватних інвестицій (надавав їм гарантію) та ін. У 1948 було створено Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (ГАТТ) за участю 23 країн з метою наддержавного регулювання зовнішньої торгівлі зниженням, а відтак і усуненням протекціоністських бар'єрів, скасуванням кількісних обмежень у зовнішній торгівлі, узгодженням експортних субсидій тощо, виходячи у зовнішній торгівлі з принципу найбільшого сприяння, який передбачає, що будь-які двосторонні угоди про митні поступки в торгівлі товарами поширюються на інші країни ГАТТ. У 1957 було створено організацію Європейського економічного співробітництва, головна мета якої - формування Програми європейської відбудови (ПЄВ) зруйнованого господарства західноєвропейських країн та їх наступного розвитку. Практична діяльність цієї організації спрямовувалася на формування ринкової системи господарювання на основі приватної власності, вільного ринку капіталів, передусім американського, і посилення в ній економічної та політичної ролі США. Тому ця програма була органічно пов'язана з "Планом Маршалла". Виконавши свою роль, ця організація у 1961 була ліквідована. Другий етап розвитку М.е.о. розпочався на початку 60-х і характеризувався передусім створенням у 1961 Організації Економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), до якої увійшли 24 розвинуті капіталістичні країни (15 західноєвропейських країн, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія і Фінляндія). Крім того, наприкінці 50-х - на початку 60-х розпалася колоніальна система (лише у 1956-1965 на місці колишніх колоній виникли 44 політично незалежні держави). Багато з цих країн вступили до М.е.о., передусім ООН, ГАТТ, МВФ. Тому ОЕСР, яка була створена за ініціативи США, повинна була координувати свою політику стосовно більшості країн, що розвиваються, зокрема розробляти спільну програму економічної допомоги цим країнам. При ОЕСР було створено декілька установ, передусім Міжнародне енергетичне агентство та агентство з атомної енергії. З метою координації економічної політики розвинутих країн світу щодо слаборозвинутих держав, передусім у сфері торгівлі, у 1964 при ООН створено Конференцію з торгівлі та розвитку ООН - ЮНКТАД. Оскільки значна частина країн, що розвиваються, стали на шлях здобуття економічної незалежності насамперед через індустріалізацію, для координації політики розвинутих країн щодо промислового розвитку цих (слаборозвинутих) держав, зокрема прискорення їх індустріалізації, підготовки національних кадрів у 1967 при ООН було створено Організацію з промислового розвитку - ЮНІДО. Третій етап еволюції М.е.о. розпочався на початку 70-х і був значною мірою зумовлений загостренням валютної, енергетичної, сировинної кризи та іншими проблемами. Так, країни ОПЕК (міжнародного картелю, до якого входять основні нафтодобувні країни Азії, Африки та Латинської Америки, створеного у 1980) в 1973-1974 підняли ціну з 2,5 до 11 дол. за барель, що призвело до розгортання світових інфляційних процесів та збільшення дефіцитів зовнішньоторговельних балансів країн-імпортерів і потребувало швидкого коригування економічної політики розвинутих країн світу, яке неможливо було здійснити в межах М.е.о., до яких входила значна кількість учасників. Крім того, у деяких із цих організацій кількісно переважали країни, що розвиваються, з неоднорідними економічними інтересами, що ускладнювало і навіть унеможливлювало прийняття ефективних рішень. Тому назріла потреба створення економічної організації з вузького кола наймогутніших країн. Нею стала "група семи" найсильніших країн, яка проводить щорічні наради з найактуальніших для світового господарства питань з метою наднаціонального регулювання світогосподарських зв'язків і відносин. Найбільшої результативності "група семи" досягла як координатор діяльності найвпливовіших М.е.о., передусім МВФ. Так, надання кредитів МВФ стало супроводжуватися низкою умов (скорочення державних витрат на соціальні цілі, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, заморожування заробітної плати тощо), які заподіювали значних збитків іншим країнам, посилювали в них процес соціальної диференціації (див.: Міжнародний валютний фонд (МВФ)). Важливу роль у складі М.е.о. відіграла в останні два десятиліття XX ст. група Світового банку, до якої входять МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (створена для сприяння зростанню приватного сектора країн, що розвиваються), Міжнародна асоціація розвитку (створена для надання допомоги найбіднішим слаборозвинутим країнам), Міжнародне агентство з інвестиційних гарантій (страхує іноземні інвестиції у країнах, що розвиваються, від політичних ризиків) та Міжнародний центр регулювання інвестиційних суперечок (створений для стимулювання іноземних інвестицій наданням кваліфікованих арбітражних послуг). Кредити групи Світового банку надаються передусім приватному сектору в різних галузях економіки в обсязі приблизно 30% від потреб (передбачається, що решта ресурсів буде мобілізована за рахунок внутрішніх джерел). Такі кредити отримали вже понад 140 країн. Водночас з другої половини 90-х ця організація надає здебільшого довготермінові кредити, які заборонено використовувати для реструктуризації зовнішніх боргів та ін. У 90-х в межах ОЕСР було створено центр співробітництва з європейськими країнами з перехідною економікою з метою вивчення трансформаційних процесів у цих країнах, надання їм необхідних консультацій, фінансування окремих проектів та поступового розширення меж самої організації за рахунок нових розвинутих країн (до складу ОЕСР увійшли Польща, Угорщина та Чехія). З 1.1.1995 розпочала свою роботу Світова Організація торгівлі (СОТ), створена на Уругвайському раунді ГАТТ (1986-94). СОТ як нова структура ООН включає ГАТТ як одну із складових і є міждержавним організаційно-правовим механізмом контролю та реалізації угод Уругвайського раунду у сфері світової торгівлі, проведення результативних консультацій, вироблення досконаліших універсальних правил лібералізації зовнішньоторговельних відносин та ін. Водночас СОТ визнає право окремих країн-учасниць певною мірою захищати національну економіку від іноземної конкуренції за допомогою тарифів, але забороняє використання кількісних обмежень (лише в окремих випадках). Для цього кожна країна-учасниця має графік зниження тарифів, бере зобов'язання не підвищувати їх. Тарифи на інші заходи повинні застосовуватись одночасно і до експортерів, і до імпортерів продукції без ознак дискримінації між країнами. Винятком з цих правил є використання розвинутими країнами преференційних, або нульових, ставок щодо імпорту товарів з країн, що розвиваються, у межах Узагальненої системи преференцій, використання режиму найбільшого сприяння щодо інших країн, а також щодо регіональних торговельних угод, у межах яких діють преференційні, або нульові, ставки. Вступ України до СОТ розширить доступ її товарів на світові ринки, сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату всередині країни. Водночас негативними аспектами такого приєднання стане швидке проникнення на внутрішній ринок значно могутніших іноземних компаній і витіснення вітчизняних товаровиробників, певна втрата державного контролю за ринком послуг і можливе зростання дефіциту в торгівлі послугами, передусім у сфері інформатики, телекомунікацій, банківської діяльності та освіти
Економічна діяльність ООН, її рівні. Організація Об'єднаних Націй (ООН) - міжнародна організація, створена для підтримання і зміцнення міжнародного миру і безпеки, розвитку співробітництва між державами, основи її діяльності і структура розроблялися в роки Другої світової війни лідируючими учасниками антигітлерівської коаліції. Історія ООН. Попередницею ООН була Ліга Націй, організація задумана при подібних обставинах під час Першої світової війни і заснована в 1919 році у відповідності до Версальського договору "для розвитку співробітництва між народами і для забезпечення їм миру і безпеки". Назва Об'єднані Нації, запропонована президентом США Франкліном Д.Рузвельтом, була вперше використана в Декларації Об'єднаних Націй 1 січня 1942 року, коли в період Другої світової війни представники 26 країн зобов'язались від імені своїх урядів продовжувати спільну боротьбу проти країн осі. В подальшому на конференції в Сан-Франциско 26 червня 1945 представниками 50 держав був підписаний Статут ООН, який набрав чинності 24 жовтня (ця дата щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй). Польща не брала участь у Конференції по тій причині, що склад її нового уряду був оголошений надто пізно. Через це було залишено місце для підпису Польщі, як одної з перших держав, які підписали Декларацію Об'єднаних Націй. До моменту відкриття Конференції не було загальновизнаного польського керівництва, але 28 червня було оголошено про його сформування і 15 жовтня 1945 року Польща підписала Статут, вступивши, таким чином, в число першопочаткових членів Організації. На протязі 1946-2006 років в ООН було прийнято іще 141 державу. На даний час в ООН входять 192 країни. Із міжнародно визнаних незалежних держав в ООН не входить лише Ватикан. В кінці ХХ століття у зв'язку із подіями у Югославії виокреслилася криза в діяльності організації, виявивши неефективність колись визнаної працездатною структури, яка виявилася не в змозі справитись зі своїм головним призначенням - усунення війни і збереженням миру у всьому світі. В подальшому були спроби провести реформу ООН, але поки вони ні до якого суттєвого результат не привели. Статут ООН виявився першим в історії міжнародних відносин договором, який закріпив обов'язки держав дотримуватись і поважати основні права і свободи людини. Коли створювалась Організація Об'єднаних Націй, в першій же стрічці преамбули Статуту ООН було закріплено, те що "Ми народи Об'єднаних Націй, з повною рішучістю позбавити прийдешні покоління від лих війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, намагаємось знову затвердити віру в основні права і свободи людини". В статуті ООН також закріплені основні принципи міжнародної співпраці: - суверенна рівність всіх членів ООН; - вирішення міжнародних дискусій винятково мирними засобами; - відмова в міжнародних відносинах від загрози сили чи її застосування будь-яким чином, несумісним з цілями ООН; - невтручання ООН у справи, які по суті входять до внутрішньої компетенції будь-якої держави та ін. Складовою частиною Статуту є Статут Міжнародного суду. Декларації і конвенції ООН На відміну від Статуту ООН , конвенції ООН не є обов'язковими для прийняття учасниками організації, та чи інша країна може як ратифікувати той чи інший договір, так і не робити цього. Найбільш відомі конвенції ООН: Конвенція про попередження геноциду і покарання за нього (1948р.) Міжнародний пакт про громадські і політичні права (1966р.) Договір про нерозповсюдження ядерної зброї підтриманий і відкритий для підписання в 1968 році. Кіотський протокол (2004р.) Декларація тисячоліття 2000 рік. Декларації ООН оформляються в формі закликів і рекомендацій та не є по суті договорами. 8-й Генеральний секретар ООН (з 2007 року), Пан Гі Мун Штаб-квартира ООН розміщена в Нью-Йорку. Будівлі стоять на ділянці землі, подарованій організації Джоном Рокфеллером-молодшим Генеральна Асамблея - займає центральне місце в якості головного дорадчого і представницького органу. Асамблея збирається на щорічну сесію в період з вересня по грудень і по мірі необхідності. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки; її рішенням зобов'язані підчинятися всі члени ООН.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) англ. International Bank for Reconstruction and Development (IBRD) — одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1945 році. Місце перебування — Вашингтон. В число учасників банку входить 187 країн; Україна — учасник з 1992 р.
Огляд місії
Міжнародний банк реконстру́кції та розвитку — основна кредитна установа Світового банку. На відміну від МВФ Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР — найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.
Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) — спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут, заснований одночасно із МВФ відповідно до рішень Міждународної валютно-фінансової конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Угода про МБРР, що є одночасно і його уставом, офіційно набуло чинності в 1945 р., але банк почав функціонувати з 1946 р. Місцезнаходження МБРР — Вашингтон.
Профіціальною метою діяльності МБРР є сприяння країнам-членам у розвитку їхньої економіки за допомогою надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Спочатку МБРР був покликаний за допомогою акумульованих бюджетних коштів капіталістичних держав і приваблюваних капіталів інвесторів стимулювати приватні інвестиції в країнах Західної Європи, економіка яких значно постраждала під час Другої світової війни.
Із середини 50-х рр., коли господарство країн Західної Європи стабілізувалося, діяльність МБРР почала здебільшого орієнтуватись на країни Азії, Африки й Латинської Америки, маючи на меті протидію національно-визвольній боротьбі й стимулювання розвитку їхньої економіки.
Вищими органами МБРР є Рада керуючих і Директорат як виконавчий орган. На чолі банку - президент, як правило, представник вищих ділових кіл США. Сесії Ради, що складається з міністрів фінансів або керуючих центральними банками, проводяться раз на рік паралельно із сесіями МВФ. Членами банку можуть бути тільки члени МВФ, голоси також визначаються квотою країни в капіталі МБРР (85,2 млрд дол.). Хоча членами МБРР є 187 країн, чільну позицію посідають країни сімки: США, Японія, Великобританія, ФРН, Франція, Канада й Італія.
Джерелами ресурсів банку крім акціонерного капіталу є розміщення облігаційних позик, головним чином на американському ринку, і кошти, отримані від продажу облігацій.
МБРР надає кредити, як правило, на строк до 20 років для розширення виробничих потужностей країн — членів банку, які видаються під гарантію їхніх урядів. МБРР надає також гарантії по довгострокових кредитах інших банків. Як і МВФ, він вимагає обов'язкового надання інформації про фінансове становище країни-позичальника, що кредитуються в об'єктах і змісті місії банку, що обстежує ці об'єкти.
Необхідно підкреслити, що банк покриває своїми кредитами лише 30 % вартості об'єкта, причому найбільша частина кредитів направляється в галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв'язок. Із середини 80-х рр. МБРР збільшив частку кредитів, що направляють у сільське господарство (до 20 %), в охорону здоров'я й утворення. У промисловість направляється менш 15 % кредитів банку.
Останніми роками МБРР опікується проблемою врегулювання зовнішнього боргу країн, що розвиваються: 1/3 кредитів він видає у формі так називаного спільного фінансування. Банк надає структурні кредити для регулювання структури економіки, оздоровлення платіжного балансу.
На додаток до МБРР минулого створені такі фінансові інститути: Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація. Багатобічне агентство по гарантуванню інвестицій. На початку 1991 р. до складу членів цих організацій входили 155 країн. За період свого існування банк і його організації надали понад 5 тис. позики на загальну суму 245 млрд дол. Майже 3/4 всіх позик припадає на МБРР.