5. Залежно від джерел докази діляться на такі, що містяться у:

• протоколах про адміністративні правопорушення;

• поясненнях осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності;

• поясненнях потерпілих;

• поясненнях свідків;

• висновках експертів;

• речових доказах;

• протоколах про вилучення речей і документів; інших документах. Доказування і докази нерозривно пов'язані з приводами адміністративної юрисдикції.

Приводом до порушення адміністративної справи служить інформація про проступок, яка отримана уповноваженим органом або посадовою особою в результаті безпосереднього виявлення у встановленій формі.

Чинне законодавство не визначає джерела одержання інформації про вчинені проступки. Проте аналіз адміністративної практики дозволяє виділити в якості таких(ст.79 КАСУ):

• заяви і листи громадян;

• повідомлення представників громадськості;

• повідомлення установ, підприємств і організацій;

• повідомлення засобів масової інформації;

- безпосереднє виявлення повноважною особою адміністративного проступку.

В останні роки в пресі піднімається питання про можливість початку адміністративно-юрисдикційній діяльності по одному лише факту правопорушення, при невідомості особи, що учинила правопорушення.

Так І.П. Голосніченко на питання, чи потрібно порушувати провадження про адміністративний проступок із відсутністю особи, яка вчинила правопорушення, відповідає, що "виходячи з принципу про невідворотність покарання, упорядкування протоколу в таких випадках також: необхідно". Тому, вважає він, "необхідно в законодавчому порядку закріпити упорядкування протоколів про адміністративне правопорушення по факту вчинення проступків, суспільна небезпека яких значна, наприклад, за порушення вимог Правил охорони електричних мереж; порушення Правил дорожнього руху, наслідком якого стало заподіяння майнового збитку; порушення Правил охорони магістральних трубопроводів; незаконне виготовлення і використання радіопередавальних установок; порушення правил про валютні операції і т. ін. ⁸.

Уважається, що ці ідеї заслуговують підтримки. В даний час є цілий ряд проступків, що по своїй суспільній небезпеці близькі до злочинів. Досить часто законодавець подібний адміністративний проступок при його повторенні іменує злочином.У зв'язку з цим пропонується визначити в законодавчому порядку перелік проступків, що мають велику суспільну небезпеку в порівнянні з іншими проступками, і у випадку, коли невідома особа вчинить один із цих проступків, порушувати адміністративне провадження.

Постає ще одне питання: хто ж повинен з'ясувати обставини справи і встановити осіб, які вчинили проступок? З вимог адміністративного законодавства випливає, що шукати правопорушника повинні особи органів, у компетенцію яких входить здійснення адміністративної юрисдикції, або органів, що порушують справи про адміністративні проступки. Наприклад, в органах внутрішніх справ функція встановлення осіб, які вчинили адміністративні проступки, покладені в основному на дільничних інспекторів міліції (наказ МВС України № 1212 від 2004 р., що затвердив Положення про службу дільничних інспекторів міліції). Ці посадові особи зобов'язані складати протоколи про адміністративні правопорушення і виявляти осіб, що їх вчинили, на адміністративній ділянці, яка обслуговується.

Заяви і листи громадян. Під цим приводом розуміється повідомлення компетентних органів про адміністративний проступок окремими фізичними особами. Форма і засіб доведення громадянами до цих органів відомостей про проступок не має принципового значення. Привід наявний незалежно від того, яким чином його повідомлення виражене:в усній або письмовій формі. В усіх випадках уповноважені на те органи адміністративної юрисдикції зобов'язані прийняти початкові відомості про проступок, розглянути їх у межах своєї компетенції і вирішити питання про порушення адміністративної справи і провадження розслідування. Важливо, щоб заява так чи інакше була звернена до органів (посадових осіб), уповноважених розслідувати адміністративне правопорушення.

У якості заяви як виду звернення слід розглядати і скаргу потерпілого, що також є приводом до порушення справи. Проте Законом України "Про звернення громадян", прийнятим Верховної Радою 2 жовтня 1996 року, що письмове звернення без указівки місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, за яким неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає⁹.

Повідомлення установ, підприємств, організацій і посадових осіб є також одним із приводів до порушення адміністративної справи. Сутність його полягає в тому, що адміністрації установ, підприємств і організацій через своїх керівників повідомляють відповідні органи про вчинені або такі, що скоюються, адміністративні порушення. За своїм змістом дані повідомлення повинні відповідати тим же вимогам, що висуваються до заяв громадян.

Повідомлення преси, радіо і телебаченняє самостійними приводами для порушення адміністративної справи. Опубліковані в пресі або передані по радіо або телебаченню повідомлення звернені не тільки до органів, правомочних порушувати адміністративні справи, але і до широкого кола громадян, які очікують належного реагування на публікацію.

Інформація про вчинення адміністративних правопорушень може бути отримана відповідними органами не тільки з перерахованих вище джерел, але й у результаті їхньої активної діяльності, спрямованої на виявлення схованих правопорушень (наприклад, збереження наркотичних засобів і психотропних речовин без цілі збуту в невеликих розмірах; збереження вогнепальної, холодної або пневматичної зброї і бойових набоїв і ін.).

Для органів внутрішніх справ саме такий засіб одержання інформації є основним. Найважливішим принципом їхньої діяльності є принцип активності. Вони зобов'язані активно й оперативно виявляти правопорушення.

Цей привід відрізняється від інших насамперед тим, що питання про порушення адміністративної справи вирішується з власної ініціативи осіб, які здійснюють адміністративний нагляд. Він повинен ґрунтуватися на конкретних об'єктивних даних, що свідчать про вчинення адміністративного проступку.

При виявленні адміністративного правопорушення працівнику органів внутрішніх справ необхідно:

• вимагати від громадянина припинення протиправних дій. Якщо порушник (порушники) настроєний агресивно, схильний до вчинення більш тяжкого правопорушення або виявляє непокору законним вимогам працівника міліції, демонстративно привертає увагу оточуючих – треба запросити (по радіо, телефону, через чергового по ОВС) допомогу нарядів міліції або попросити сприяння в громадян, які є поблизу від місця події, та з їхньою допомогою вжити заходів до доставляння його в ОВС, а при неможливості - у найближче службове приміщення (наприклад, житлово-експлуатаційна організація, громадський пункт охорони порядку й ін.);

• коротко опитати заявника і свідків про характер правопорушення й обставини його вчинення. У разі потреби запросити заявника і свідків в ОВС;

• перевірити документи з метою встановлення особистості порушника, записати його дані. Особливу увагу звертати на відповідність наявної в документі фотографії особистості і зовнішності того, хто перевіряється, цілісність захисної сітки документа, термін його дії, реєстрацію громадянина, наявність відтисків печаток і т. ін. У ході перевірки необхідно поставити порушнику контрольні запитання, звіряючи відповіді з даними, зазначеними в документі. При перевірці документів рекомендується стояти в напівоберту від нього і тримати його в полі зору. Перевірку бажано робити в певному віддаленні від сторонніх громадян;

• залежно від обставин і характеру спрямованості правопорушення вжити таких заходів:

- обмежитися усним попередженням, право на яке регламентується ст. 11 Закону України "Про міліцію";

- оштрафувати на місці (у випадку, коли за дане правопорушення встановлено адміністративну відповідальність у вигляді штрафу і протокол по ньому не складається, ст. 258 КУАП);

- доставити порушника в орган внутрішніх справ, дотримуючись вимог, передбачених ст. 279 КУАП. Доставляння в ОВС або громадський пункт охорони порядку осіб, які учинили адміністративні правопорушення, провадиться в прямо передбачених законом випадках при необхідності:

- припинення правопорушення, коли вичерпані інші заходи впливу;

• встановлення особистості правопорушника, якщо встановити її іншим шляхом не є можливим;

• складання протоколу про правопорушення при неможливості складання його на місці, якщо складання протоколу є обов'язковим;

• забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов по справах про правопорушення.

Доставляння має бути зроблене в можливо короткий строк. Перебування в приміщенні охорони громадського порядку доставленої особи не може тривати більше однієї години.

При затриманні і доставлянні громадян працівниками міліції їм повідомляються підстави та мотиви такого затримання або арешту (взяття під варту), роз'яснюється право оскаржувати їх у суді;

надаються усно роз'яснення частини першої статті 63 Конституції України, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді - роз'яснення статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України

таправ осіб, затриманих або заарештованих (взятих під варту), встановлених законами, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи,

права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;

забезпечується можливість з моменту затримання або арешту (взяття під варту) захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

При затриманні громадян за вчинення таких адміністративних правопорушень, як дрібне хуліганство, незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту у невеликих розмірах, злісна непокора законній вимозі або розпорядженню працівника міліції і деяких інших, необхідно встановити також свідків порушення, запросити їх в органи внутрішніх справ, вилучити речові докази допущеного правопорушення і вжити заходів до їхньої цілості (наприклад, наркотичних засобів).

У ході боротьби з проступками, пов'язаними з порушенням антиалкогольного законодавства і наркоманією, працівникам органів внутрішніх справ доводиться мати справу з усіма видами доказів, передбачених законодавцем. Для збору доказів застосовують різноманітні прийоми, засоби і методи. Практика свідчить про те, що найчастіше докази по даній групі порушень збираються за допомогою спостереження, особистого огляду й огляду речей (ст. 264 КУАП), вилучення речей і документів (ст. 265 КУАП), медичного огляду (ст. 266 КУАП).