3. Стосовно факту вчинення адміністративного правопорушення докази підрозділяються на прямі і непрямі.

Підставою для такого розподілу є розходження в структурі процесу обґру­нтування доказуваного факту.

Прямий доказ- такий, що прямо вказує на один або декілька елементів предмета доказування.

Непрямий доказ - такий, що у результаті багатоступінчастої процедури спочатку обґрунтовує існування проміжного факту, а потім, через нього, предмета доказування або його елемента ⁷.

Таким чином, побічні докази являють собою відомості про проміжні факти, окремі деталі якоїсь події, що стосується правопорушення. Ці деталі, будучи встановлені, використовуються для встановлення елементів предмета доказування. Цілком природно, що частіше побічні докази найбільш успішно використовуються для встановлення винуватості або невинуватості правопорушника.

Непрямий доказ являє собоюскладний, двоступінчатий (а іноді і багатоступінчастий) акт. Він прямо підтверджує деяке проміжне твердження, а потім через нього вже підтверджується доказувана обставина. Зміст непрямого доказу включає дані про такі факти, встановлення яких складає не кінцеву ціль, а проміжний етап конкретного процесу доказування. Таким чином, непрямий доказ багатоступінчастий на відміну від прямого, що є одноступінчатим.

Практичне значення даного розмежування полягає в неприпустимості переоцінки прямих доказів і недооцінці непрямих. Логічний шлях від непрямих доказів до правопорушення складніше, ніж від прямих, тому його необхідно використовувати в сукупності з іншими доказами.

Процесуальні рішення на підставі непрямих доказів посадові особи органів внутрішніх справ, на жаль, приймають дуже рідко, що свідчить про недостатню фахову підготовку співробітників і невміння працювати з доказами. Непрямих доказів для притягнення до адміністративної відповідальності потрібно значно більше, ніж прямих. Водночас непрямі докази мають не менше важливе значення, завдяки їм також можна встановити істину в справі. Проте працювати з непрямими доказами складніше, ніж із прямими, така робота потребує великого досвіду і знань, але доступна кожному працівнику органів внутрішніх справ.

4. Версії обвинувачення і версії доказу, що суперечать їм, поділяються на обвинувальні і виправдувальні.

Обвинувальні докази– відомості про факти, що встановлюють обставини, що підтверджують винність особи у вчиненні адміністративного правопорушення або обтяжують його відповідальність.

Виправдувальні докази– відомості про факти, що виключають винуватість особи в адміністративному правопорушенні або пом'якшують його відповідальність.

Розмежування орієнтує на всебічний підхід до дій по збиранню, дослідженню й оцінці доказів (опитування свідків, потерпілих, правопорушників, огляд речей, особистий огляд, експертиза).

Розподіл доказів на обвинувальні і виправдувальні має значення тільки щодо конкретного правопорушника. При цьому, який саме доказ встановлений, залежить від значення самого доказу, від його фактичного змісту, а не від того, ким він поданий або виявлений. Тому, якщо спочатку доказ був обвинувальним, а потім став виправдувальним, то це відбулося тому, що був відкритий його істинний зміст. Якщо відомості про факти містять у той же час обвинувальну і виправдувальну інформацію, отже в одному джерелі міститься декілька доказів.

Для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи необхідно виявляти як обвинувальні, так і виправдувальні докази. У ході розгляду можливі випадки, що коли виступають, на перший погляд, виправдувальні докази одержують надалі оцінку обвинувальних, і навпаки.

Обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративні правопорушення, перераховані в ст. 34 КУАП, якими є:

1. щире розкаяння винного;

2. відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3. вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4. вчинення правопорушення неповнолітнім;

5. вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі.

Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визначаються у ст. 35 КУАП. Ними визнаються:

1. продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2. повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

1. втягнення неповнолітнього в правопорушення;

2. вчинення правопорушення групою осіб;

3. вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

4. вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

Таким чином, орган (посадова особа) може визнати пом'якшуючими обставинами і такі, що не зазначені в законі, і, навпаки, не визнати обтяжуючою обставину, прямо зазначену в законі (вчинення правопорушення в стані сп'яніння). У цьому вбачається ухил законодавця у бік виправдувальних доказів, тобто виявляється гуманність.