46

Тема №7 Адміністративне доказування та докази в адміністративному процесі

План

Вступ

§ 1. Поняття доказів в адміністративно-юрисдикційній діяльності.

§ 2. Учасники доказування, їх види та правовий статус.

§3. Обов'язок доказування

§ 4. Місце експертизи в адміністративно-юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ.

Висновки

Література

ВСТУП

Законодавець, визначаючи завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення, вказує насамперед на необхідність своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного вивчення всіх обставин вчиненого правопорушення (ст. 245 КУАП, ст.69­­–80 КАСУ). Вивчення обставин юридичної справи в правовій літературі отримало найменування доказування.¹

Доказування визначається центральною частиною юридичного процесу, який здійснюється за допомогою активної цілеспрямованої діяльності суб'єктів адміністративно-юрисдикційної діяльності.

В адміністративно-правовій літературі вже відмічалася особливість адміністративного доказування.² Однак мова йшла про особливості доказування по всіх видах адміністративного провадження. Ми ж ставимо перед собою інше завдання: виходячи із загальних ознак адміністративного доказування сформулювати ознаки, властиві доказуванню у справах про адміністративні правопорушення, насамперед доказуванню, яке проводиться органами внутрішніх справ.

Особливість фактів, що підлягають доказуванню. Адміністративна відповідальність є відповідальність ретроспективна, тобто факти, що служать підставою такої відповідальності, лежать в минулому. Навіть у тому випадку, якщо порушення правил дорожнього руху, громадського порядку і т. ін. здійснюються на очах у працівника органів внутрішніх справ, до моменту порушення справи вони вже події минулого, і завданням працівника є правильне і об'єктивне відтворення довершеного факту. Адміністративне доказування направлене на встановлення фактичних обставин у всіх галузях і сферах державного управління.

Як свідчить практика, більшість адміністративних правопорушень, які підвідомчі органам внутрішніх справ, - це правопорушення у сфері громадського порядку і громадської безпеки. Тому доказування у справах про адміністративні правопорушення, що здійснюється органами внутрішніх справ, направлене головним чином на встановлення фактичних обставин справ про порушення громадського порядку і громадської безпеки.

Особливості методів доказування. Ретроспективність обставин доказування у справах про адміністративні правопорушення виключає можливість використання цілого ряду методів, які знаходять своє застосування в установлених фактичних обставинах справи в інших видах провадження. Так, наприклад, виключається такий метод, як прогнозування. На перше місце виступають методи, пов'язані з безпосереднім сприйняттям. Особливо це характерне для доказової діяльності працівників органів внутрішніх справ, які здійснюють нагляд за дотриманням законодавства про охорону громадського порядку і громадської безпеки.

Доказування у справах про адміністративні правопорушення характеризується також особливостями прийомів, що використовуються, і засобів. Воно може здійснюватися лише за допомогою прийомів і засобів, які вказані в законі. Розсуд працівника органів внутрішніх справ з приводу використання тих чи інших засобів і прийомів (отримання пояснення, огляд речей, особистий огляд і т.д.) обмежено.

При цьому не можна не зазначити, що в останні роки істотно розширені повноваження міліції по збору доказів у справах про адміністративні правопорушення, їй надане право на такі дії при здійсненні адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Особливість суб'єктів доказування. На відміну від невизначеного кола суб'єктів адміністративного доказування в доказуванні у справах про адміністративні правопорушення беруть участь суб'єкти, точно вказані в законі - Кодексі України про адміністративні правопорушення, правовий статус яких буде розглянуто в наступному параграфі.Виключається можливість розширення цього кола відомчими нормативними актами.Особливо це стосується суб'єктів доказування правозастосовних органів, їх коло особливо чітко описане. І навіть часом потреба практики боротьби з правопорушеннями немов логічно зумовлює розширення цього кола, проте потрібно чітко керуватися вимогами законодавця. Так, наприклад, право складання протоколу у справах про дрібне викрадання чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) в цей час надається адміністрації підприємства, установи, організації (ст. 255 КУАП), хоч не рідкі випадки виявлення цих фактів працівниками органів внутрішніх справ.

Особливість правового регулювання процесу доказування.Доказування, як і всяка пізнавальна діяльність, є єдністю думки і практики. Одна лише розумова діяльність без збору доказів, без оцінки їх з точки зору практики ніколи не приведе до об'єктивної істини. Звідси існують об'єктивні передумови для можливості правового регулювання процесу доведення, у тому числі і адміністративного.

Ці принципові положення мають свій розвиток у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Досить сказати, що в КУАП провадженню у справах про адміністративні правопорушення присвячено сім глав (IV розділ). Визначено також процесуальний статус осіб, які беруть участь у провадженні, в тому числі визначено права і обов'язки по доказуванню, закріплене коло доведення, встановлено гарантії законності доказової діяльності.³

Якщо В. Д. Сорокін зауважує недоліки в адміністративно-процесуальному законодавстві, деякі автори кажуть про неврегульованість окремих сторін адміністративного доказування⁴, то нині основні принципові сторони доказування у справах про адміністративні правопорушення отримали цілком достатнє закріплення. Якщо раніше переважало відомче регулювання, особливо в діяльності органів внутрішніх справ, то нині відомче регулювання стосується тільки організації допоміжної роботи суб'єктів доказування.

Констатація особливостей доказування у справах про адміністративні правопорушення дозволяє зробити висновок про те, що воно, володіючи загальними ознаками, властивими адміністративному доказуванню (здійснюваному ор­ганами державного управління, по адміністративних справах і т.д.), займає в той же час у його структурі особливе місце. Отже, доказування в справах, підвідомчих органам внутрішніх справ, - заснована на законі і регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених посадових осіб органів внутрішніх справ, направлена на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, а також виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень.

§ 1. Поняття доказів в адміністративно-юрисдикційній діяльності Стаття 69. Поняття доказів

1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинствіє будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Термін «доказ» означає:

1. Незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; підтвердження.

2. Предмет або обставина, які свідчать про будь-чию провину.

Непрямі докази - докази, з яких (за умов їх вірогідності) можна зробити можливий висновок про існування факту, що доводиться.

Похідні докази - докази «з других рук»; відомості, отримані з копій документів або за допомогою фотознімка тощо.

Прямі докази - докази, з яких (за умови їх вірогідності) можна зробити однозначний висновок про існування (або не існування) деякого факту.

Речові докази пов'язані із злочином предмети, що дають можливість розкрити його» (Великий тлумачний словник сучасної української мови. - С. 313). Це означає, що в ч 1 ст. 69 цього Кодексу закладена дефініція матеріалу, який слід сприйняти багатопланово і функціонально, тобто з урахуванням сучасного процесу доказування з адміністративної справи. Отже, в зазначеній частині статті наводиться нормативне визначення доказів. Проте це визначення має бути розкрито з огляду на тих складові, які є структурними елементами (ознаками) поняття «доказів ».

З цією метою розглянемо ці складові (поняття):

1) «будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі»;

2) «інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи»;

3) «ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів».

Факт - це явище об'єктивної соціальної дійсності. Факти існують незалежно від того, чи знають про них особи, що здійснюють судовий розгляд адміністра­тивної справи або ні. Отже, доказом є не сам факт або обставина, а фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, під будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, необхідно розуміти: «Відомості (інформацію) про факт, за допомогою яких можна пізнати (з'ясувати) сам факт, які подаються до суду для аналізу таких відомостей про певні події, дії або стан (юридичні обставини) суб'єктами, які беруть участь у розгляді справи, на підставі яких у суді складається уявлення про правовідносини, які стали передумовою звернення до суду, та на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, де сторони та інші суб'єкти, які мають інтереси в справі, обґрунтовують вимоги і заперечення осіб (що є в позовах та подаються в судовому розгляді адміністративної справи), які беруть участь у справі в процесі доказування існування певних юридичних обставин та обґрунтуванні позовних вимог».

Щодо з'ясування поняття «докази» зупинимося на аналізі другої складової, що належить до досліджуваного поняття, а саме: «Інші обставини, що мають значення для правильного виріщення справи». Це може бути інша інформація, яка підтверджує або заперечує позовні вимоги.

За допомогою доказів відбувається пізнання фактів, що мають значення для правильного вирішення справи.Стаття 251 КУАП, ст. 69–80 КАСУ визначає поняття доказів у справі про адміністративне правопорушення. Доказами в справі про адміністративне правопорушенняє будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються

протоколом про адміністративне правопорушення,

поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності,

потерпілих,

свідків,

висновком експерта,

речовими доказами,

показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху,

протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суб'єкти адміністративної юрисдикції обов'язково проводять оцінку доказів у справі про адміністративне правопорушення. Ця оцінка є правовою і може даватися тільки суб'єктами, які уповноважені в цьому. Стаття 252 КУАП визначає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Безпосереднім і єдиним засобом пізнання істини в адміністративно-юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ у справах про адміністративні правопорушення є юридичні докази, що визначаються в юридичній літературі як фактичні дані, які використовуються для встановлення обставин справи відповідно до принципу об'єктивної істини⁵.

Д. М. Бахрах вважає доказами "фактичні дані, інформацію, на основі якій встановлюються обставини справи".

Інформація може розглядатися як доказ за наявності двох умов.

По-перше,вона містить дані про наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винності особи в його здійсненні і інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

По-друге,відомо, що адміністративно-юрисдикційні процеси формалізовані, регламентовані правовими нормами. Порядок же збору доказів визначений законодавством, причому в ряді випадків детально. Тому докази можуть бути використані в адміністративному провадженні тільки в тому випадку, якщо вони отримані в порядку і з джерел, передбачених законодавством.

Однак головна функція будь-яких доказів, в тому числі і юридичних, обґрунтувати рішення шляхом встановлення об'єктивної істини, що приймається.Нарівні з цим юридичним доказам властиві специфічні риси. Передусім вони направлені на встановлення обставин юридичної справи. Ними оперують уповноважені і зацікавлені особи і встановлюють ті фактичні обставини, які покладають в основу рішень, що приймаються у справі в галузі права, тобто по юридичних справах.

Юридичні докази, як було сказано раніше, - це фактичні дані. Це свідчить про те, що мова йде не про всякі аргументи, а про дані, що стосуються фактів, тобто відомостей про факти, інформації про них. Докази у справах про адміністративні правопорушення, будучи юридичними доказами, разом з тим, мають специфічні ознаки, які випливають з їх джерел. Так, у провадженні протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів,але й виступає як акт, що свідчить про порушення справи, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел.

Протокол– це юридичний документ, що містить дані про обставини вчиненого правопорушення і особу, яка його вчинила (ст. 254 КУАП). Він є комплексним джерелом доказової інформації. Як джерела виступають пояснення учасників провадження на відміну від тих, що стали традиційними в кримінальному і цивільному процесах свідчення. Серед документів на перший план виступають протоколи про вилучення речей і документів, що в такій якості не виділялися раніше в юридичному процесі.

У процесі боротьби з адміністративними правопорушеннями органам внутрішніх справ доводиться мати справу з численними і різноманітними доказами, їх несхожість і своєрідність не означає неможливості їх упорядкування. Таке упорядкування можна здійснити за допомогою класифікації.

Класифікація дозволяє

• глибше вивчити окремі їх сторони (шляхом виявлення відмінностей і схожості), достоїнства і недоліки;

• сприяє більш точному вираженню в нормах процесуального права окремих правил збирання, дослідження доказів,

• допомагає точніше враховувати їх при оцінці і, таким чином, служить дієвим засобом здійснення завдань доказування.

• забезпечує правильне використання понять і термінів,

• усуває двозначність і неоднозначність мови.

Крім того, як і в інших галузях науки, класифікація сприяє систематизації накопичених знань.

Однак при цьому класифікація доказів повинна базуватися на правильному обліку об'єктивних властивостей явищ, що класифікуються. Одні ознаки служать основою розподілу доказів, виходячи з їх змісту, інші відображають специфіку процесуальної форми.

Класифікацію доказів можна зробити по декількох основах, які являють собою складну і розгалужену систему, оскільки самі докази різні за своїм походженням, мають різну структуру і неоднакові функції в процесі доказування, і тому охопити всі ці ознаки системою класифікації з однією основою неможливо.

У процесі побудови класифікації виникають деякі труднощі. Це передусім складність і багатоплановість структури процесу доказування. Труднощі виникають також із термінологією.

У юридичній літературі найбільш поширеним є розподіл доказів з точки зору їх змісту, тобто по ознаках, що характеризують докази як фактичні дані. Разом із тим, як уявляється, важливе значення мають і інші кваліфікуючі ознаки, що дозволяють поглибити процес пізнання, розглянувши докази у всій багатогранності сторін.

Д. М. Бахрах вважає дуже важливим групування доказів залежно від джерела відповідних відомостей⁶. Подібного упорядкування вимагають і докази, що використовуються органами внутрішніх справ при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Оскільки вони по своїй суті нічим не відрізняються від кримінально-процесуальних і цивільно-процесуальних, то підстави класифікації можна запозичити у цих наук. Разом із тим специфіка адміністративних доказів передбачає пошук і інших підстав для цього упорядкування. Так, наприклад, можлива класифікація залежно від характеру інформації, що отримується суб'єктом, методів виявлення, від часу їх виникнення.

Класифікація доказів в адміністративно-юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ за загальнопоширеними підставами і підставами, властивими тільки цьому вигляду доказів, виглядає таким чином:

І. За носієм фактичних даних і механізму формування докази можуть бути розмежовані на особисті і речові.

Подія правопорушення відображається у свідомості людей, які брали участь у ньому або ж його спостерігали, і у вигляді різних змін на предметах і документах. Механізми цих відображень істотно відрізняються один від одного. В першому випадку це образи і поняття, що належать до сфери психіки, у другому - ця зміна предметів матеріального світу речей, їх властивостей і відносин, тобто фізичні і механічні зміни. Вирішальним критерієм в цій класифікації є зміст джерела інформації, тобто чи виходить інформація від осіб або міститься в предметах і документах. До першої групи можна віднести свідчення (усні і письмові) свідків, потерпілих, правопорушників, протокол про адміністративне правопорушення, висновки експертів.До другої групи належать речові докази (предмети і документи).

Таким чином, між особистими і речовими доказами існують відмінності в способах і умовах формування, зберігання і переробки інформації. Відмінності є також і в процесуальному режимі.

Особисті доказиу свою чергу можна розділити на три групи. До першої групи особистих доказів можна віднести пояснення свідків, потерпілих, осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності (ст.76 –79 КАСУ). При цьому свідчення може бути як в усній, так і письмовій (у вигляді пояснень) формі. Закон не вимагає обов'язкової письмової форми пояснень. Свідки і потерпілі, якщо вони є, можуть обмежитися підписом у протоколі про адміністративне правопорушення. Правопорушник має право відмовитися від письмового пояснення, також поставити свій підпис про ознайомлення з протоколом. При відмові від підпису факт ознайомлення правопорушника з протоколом повинен бути засвідчений двома понятими.

До другої групи особистих доказівналежать протоколи про адміністративне правопорушення, протоколи огляду окремих предметів, протоколи особистого огляду, огляду речей і т. ін.У вказаних протоколах відображаються і закріпляються процесуальні дії. Обставини, а також обстановка правопорушення і пов'язані з ним події безпосередньо сприймаються суб'єктом доказування, і при розгляді справи закон не вимагає повторного проведення дій, про які йдеться, на відміну від пояснень правопорушників і свідків, і тому кожний з протоколів вказаних дій є джерелом доказу.

До третьої групи особистих доказівналежать інші документи. Вони додаються до матеріалів справи і не вимагають ні відтворення викладеної інформації укладачем, ні опису його і умов виявлення суб'єктом доказування.

Особисті докази містять інформацію про наявність або відсутність якого-небудь факту, тобто інформація про який-небудь факт містить відомості, які підтверджують або заперечують цей факт. А якого роду ця інформація - це вже підстава для іншої класифікації (на прямі і непрямі).

Речові докази (ст. 80 КАСУ) – це передусім сам предмет, що стосується адміністративного правопорушення. На цьому предметі є сліди відображення внаслідок вказаної події.

Якщо особистий доказ являє собою комунікативний аргумент про існування або не існування факту, то пред'явлення предмета (речового доказу) є емпіричним аргументом, безпосередньо переконуючим адресата в існуванні речі і її властивостей.

Існують докази, які важко чітко розмежувати. Це плани, схеми, фотознімки, об'ємні копії. Відносно цих доказів можна вести мову лише приблизно. Наприклад, продукти психічної діяльності людини, плани, схеми, креслення ближче стоять до документів, звичайні копії до речових доказів, фотознімкам належить відіграти проміжну роль.

Розподілення доказів на особисті і речові допомагає більш правильно з'ясувати об'єктивність кожного з них і значення для процесу доказування. Найбільш об'єктивну інформацію можна отримати від другої групи доказів. У процесі психічної переробки і зберігання інформації людиною без всякого сумніву позначаються її індивідуальні властивості тоді, як інформація, що міститься в предметах і документах, позбавлена такого недоліку. Разом із тим, враховуючи особливості психіки конкретної особи, умови сприйняття інформації, можна максимально наблизити процес відтворення до об'єктивної дійсності. Уточнення і перевірка доказової інформації повинна відбуватися залежно від механізму освіти і носія її (наприклад, постановка додаткових запитань про обставини, що викликають сумніви, або перевірка автентичності документа шляхом проведення огляду, експертизи тощо).

2. За джерелом відомостей про факти докази поділяються на первинні і похідні. Первинні докази це ті, що їх юрисдикційні органи отримують безпосередньо від первинного носія інформації. Похідні докази - ті, які органи адміністративної юрисдикції отримують від опосередкованого джерела інформації.

Даний розподіл зумовлений наявністю або відсутністю проміжного носія доказової інформації. Тому в юридичній літературі часто можна зустріти термін "першоджерело", маючи на увазі первинний доказ. Цим самим немов роз'яснюється, нагадується і вказується на відсутність подальших ланок при передачі інформації про правопорушення.

Відмінність у структурі особистих і речових доказів допоможе нам більш наочно розглянути даний розподіл, тому ми до кожного з них наведемо ряд прикладів.

Початковими особистими доказамибудуть свідчення (усні і письмові) свідків, потерпілих, правопорушників про факти, які мають значення для справи, що їх вони самі бачили або чули. Речовими початковими доказами будуть описи предметів і документів зі слідами правопорушення в протоколах і висновках експертів.

Похідними особистими доказами будуть показання (усні і письмові) свідків, потерпілих, правопорушників про факти, що мають значення для справи, але почуті і побачені іншими "особами", які передали інформацію даним особам. Фактичні дані, добуті таким чином, слід вважати доказами тільки тоді, коли відоме початкове джерело (першоджерело). Похідними речовими доказами будуть копії (об'ємні, фотографічні й ін.) предметів і документів із слідами правопорушення, тобто всілякі копії тих предметів, що прийнято вважати речовими доказами.

Похідні докази відтворюють інформацію, якою володіє і передає першоджерело. Водночас похідні докази формуються пізніше початкових, на їхній основі і тому містять менший обсяг фактичних даних. При переході інформації через проміжного носія можливі перекручування, частина інформації може не сприйматися і не сприймається. Будучи неповним відображенням, похідна інформація залежить від початкової.

Розподіл доказів на початкові і похідні дозволяє врахувати специфічні властивості кожного з цих видів доказів.

Практичне значення цього розподілу полягає в тому, що при збиранні, дослідженні, оцінці доказів часто через похідні докази можна встановити початкові, перевірити ступінь їх достовірності. Похідні докази, при неможливості залучення прямих, можуть лягти в основу рішення в справі. Тільки необхідно мати на увазі, як було відзначено, що ступінь достовірності похідних доказів нижче, тому при відсутності початкових доказів завжди необхідно встановлювати першоджерело похідного доказу.

Таким чином у процесі доказування необхідно визначити всі можливі заходи для збирання саме початкових доказів. Проте похідні відіграють важливу роль при дотриманні умов, що гарантують точність і достовірність інформації, що міститься в них. Так, наприклад, при необхідності старанно перевірити й оцінити початкові фактичні дані (показання свідків, потерпілих, правопорушників) можна зіставити їх із похідними. Така необхідність може виникнути у випадку зміни (цілком або частково) інформації, що виходить від першоджерела. Може також виникнути необхідність істотно заповнити початковий доказ, або в похідних утримується інформація про тому самому факт, або наново відновити цей факт у випадку початкового доказу.